Повага
  • Головна
  • Статтi
  • «Це воює вона»: як у Києві презентували книжку про воячок
Книжкова полиця Статтi

«Це воює вона»: як у Києві презентували книжку про воячок

Талановита поетка. Медикиня, яка на початку своєї кар’єри непритомніла, коли бачила кров. Мама, яка залишає своїх немовлят удома й вирушає на передову. Оперна співачка, яка більше не співає, а натомість іде збирати гроші на армію… 

«Ми не вибирали героїнь за якимись принципами чи вподобаннями, за тим, чим саме вони займаються. Ми вибирали, бо вони захищають Україну. Це те, що їх об’єднує, і це для нас дуже важливо», — наголошує співзасновниця видавництва «Видавництво» Лілія Омельяненко.  

Її видавництво за підтримки Швеції, Національного Демократичного Інституту та громадської організації «Жіночий ветеранський рух» днями презентувало книжку «Це воює вона»

Частину накладу (900 книжок) безкоштовно надішлють у бібліотеки в різних регіонах України. А весь прибуток із продажу піде Благодійному фонду Жіночого ветеранського руху «Veteranka». 

«Повага» побувала на презентації видання, присвяченого жінкам, які стали на захист України. 

«Ми повинні наснажувати цих жінок, бо вони наш щит»

Книжка стала продовженням двотомника «Це зробила вона» і «Це теж зробила вона». До неї ввійшли історії 25 воячок.  

Лілія Омельяненко

«Коли сталося вторгнення, ми зрозуміли, що не можемо стояти осторонь. І в нас виникла ідея продовжити наш двотомник. Ми подумали, що потрібно зробити книжку про військовослужбовиць, які захищають нас зараз. Розуміли, що це буде складно. Адже якщо пишучи попередні книжки, ми вивчали архівні матеріали, то в цьому випадку автори говорили безпосередньо з героїнями. Для нас важливо, щоб це було з перших уст. І тому ми вдячні Жіночому ветеранському рухові, завдяки якому ми змогли контактувати з героїнями. Деякі з них були «на нулі», з ними не було зв’язку, тож ми мусили чекати, щоб достукатися до них», — розповідає Лілія Омельяненко. 

Старша директорка програм Національного Демократичного Інституту Олена Єна пригадує, як на світлині з бібліотеки на Київщині побачила книжку з двотомника, прострелену кулею. 

«І ми зрозуміли, що зупиняти цей проєкт не можна. Звісно, 25 історій — це дуже мало. Зараз у ЗСУ, мабуть, найбільша кількість жінок, ніж в усіх європейських, якщо не у світових арміях. І кожна з них робить неоціненний внесок у нашу перемогу, наближаючи її. Але ця книжка про те, що ми повинні говорити про жінок, підвищувати їхню видимість». 

Олена Єна також розповіла про результати одного з останніх опитувань, яке проводив НДІ.  

Олена Єна і заступник голови місії посольства Швеції в Україні Каспер Андерссон

«Ми запитали про ставлення українців і українок до жінок у армії. І отримали дуже надихаючі відповіді. Понад 80% наших респондентів сказали, що це дуже добре, що в українській армії є так багато жінок. Бо це означає, що змінюються суспільні ролі жінок і суспільство цього прагне. І це дуже добре, бо це посилює українську армію… Тож зараз ми повинні підтримувати одна одну, повинні наснажувати цих жінок, бо вони наш щит. Бо завдяки їм, зокрема, ми сьогодні маємо можливість збиратися. І завдяки їм і діти, і дорослі читатимуть цю книжку». 

Рольові моделі для дівчат

Ілюстраторка Софія Томіленко малювала портрет військовослужбовиці Аліни Сарнацької. Її робота вирізняється з-поміж інших, бо схожа на сторінку комікса. 

Софія Томіленко

«Було складно йти всупереч своїм стилістичним побажанням. Бо в мене було своє уявлення, але я розуміла, що потрібно підлаштуватися під образ героїні. Я довго не знала, як підійти до виконання портрету, бо не хотілося романтизувати людину. Намагалася зачепитися за якийсь образ, за якусь метафору. Але всі ці спроби провалилися. Я відчувала велику напругу. Був страх, що Аліні  не сподобається. Наді мною тяжіла ця відповідальність, і я стресувала», — зізнається мисткиня.  

Дитяча письменниця Оксана Давидова писала текст про медикиню Ірину «Лисицю». І теж каже, що було складно. 

«Було дуже важливо дізнатися про життя на фронті, почути багато того, про що не прийнято говорити на загал, розпитувати про те, про що б не хотілося нам усім знати. Розмова була доволі важка й емоційна, хоча й надзвичайно цікава. Я захоплююся цією сильною жінкою, яка знала, куди йде, що хоче й може зробити». 

Оксана Давидова

Книжку позиціонують як видання для дітей від 9 років. На думку Оксани Давидової, говорячи з дітьми про війну, варто пам’ятати, що ця розмова не повинна їх травмувати. А в пріоритеті має бути формування рольової моделі. 

«Особливо для дівчат. Аби вони бачили жінок, на яких можна рівнятися. Розуміли їхню мотивацію. Чому так відбулося в житті людини, яким чином вона до цього прийшла, що вона для цього зробила і що робить зараз», — переконана Оксана Давидова. 

Як говорити з дітьми про війну

Із письменницею погоджується редакторка книжки Валентина Вздульська. За її словами, впродовж останніх двох років у літературному середовищі тривала дискусія, як говорити з дітьми про війну. Бо, звісно, можна спиратися на радянський досвід із його надмірною героїзацією. Можна обрати якісь західні зразки, де все стриманіше. Але команді людей, які працювали над книжкою «Це воює вона», вдалося винайти кілька інших дієвих способів. 

Валентина Вздульська

«Частину текстів писали журналісти, і це про художній репортаж як про дуже гарний і предметний спосіб розказати дитині про війну. Ти віриш цій історії, яка розказана буденно, без героїзації, простою мовою. Друга частина авторів — це ті, хто прийшли власне з дитячої літератури та принесли сучасний дитячий стиль.

Тут я можу згадати історію Ольги Купріян, яка показує ситуацію очима кицьки. Уявіть собі — кицька залазить у рюкзак військової медикині й потрапляє з нею на евакуацію бійців. Тут ніби розповідається про щось страшне, але нічого страшного не названо. Натомість є затишний персонаж. Бо потім, коли медикиня повертається з «нуля», кицька вилазить із рюкзака й іде собі розминати лапки. Це про методи нетравматичної подачі», — каже редакторка видання. 

Валентина Вздульська і Ольга Купріян

Мозаїка, яка показує, наскільки розмаїте наше суспільство

Як слушно зауважила ветеранка і співзасновниця Жіночого ветеранського руху Юлія Кіріллова, діти, яким на момент початку війни було 8-9 років, сьогодні вимушені мобілізовуватися до ЗСУ й захищати нашу державу. 

Юлія Кіріллова

«Це покоління, яке виросло в умовах війни. Дуже прикро, що формування їхньої національної ідентичності відбувається у таких умовах. Але вже ніхто не зможе нашим дітям насаджувати стереотипи, що жінка чогось не може, що є чоловічі чи жіночі професії. Все більше й більше дівчаток обирають для себе військову кар’єру, вони мають змогу проходити навчання, ставати офіцерками, отримувати керівні посади.

На жаль, поки що жодна жінка не стала бригадною генералкою. Проте це поки що, бо насправді відбуваються досить відчутні зміни.  Це й відкриття бойових посад, і те, що жінок почали забезпечувати якісною, анатомічно правильною жіночою формою, хоч раніше видавали лише форму чоловічого крою. А ще одна з героїнь цієї книги Юлія Микитенко стала першою офіцеркою-вихователькою жіночого підрозділу у військовому ліцеї імені Івана Богуна, коли кілька років тому відбувся перший набір дівчаток на навчання», — пригадує Юлія Кіріллова. 

На думку Валентини Вздульської, книжка не лише про те, щоб робити жінок видимими, а й про різноманітність. 

«Усі героїні дуже різні. Ми створили мозаїку, яка показує, наскільки розмаїте наше суспільство — у ньому є патріархальні люди, є люди ультрасучасні, люди, які мають різні гендерні ідентичності, які прийшли у військо, бо не могли інакше. І ми це показуємо дітям. Так масштабно й різнопланово цього ще ніхто не робив»

Своєю чергою, віцеспікерка Верховної Ради Олена Кондратюк схвально відгукнулася про книжку «Це воює вона», зауваживши, що має честь особисто знати всіх героїнь. 

Олена Кондратюк

«Це дуже хороша ініціатива. З цих історій про сучасних героїнь плестиметься нова канва української національної ідентичності. Таких антологій має бути якомога більше. Бо смілива, відважна «Вона» є в кожній професії. Вона лікує. Вона вчить. Вона відбудовує… Загалом за роки агресії в Україні видали вже 1000 книжок про війну. І я, коли їхала сюди, то почула, що цього дня в Києві пролунала 1000-на тривога — звісно, хотілося б іншого співвідношення…», — сказала політикиня. 

Презентація книги «Це воює вона» проводилася Національним Демократичним Інститутом (НДІ) у партнерстві з видавництвом «Видавництво» та громадською організацією «Жіночий ветеранський рух» за підтримки Швеції.

Олена Андрушко,

фото Катерини Лащикової

Схожі записи

«Ця тема мені болить»: Ірина Цілик стала амбасадоркою Українського ветеранського фонду

Учителі в спідницях: в Іспанії шириться ініціатива #Одяг не має гендеру

Урядова гаряча лінія, мобільні групи та курси: як держава бореться з домашнім насильством