Право на біг треба виборювати? Авжеж! Зараз тільки в Києві відбувається не менше десятка марафонів на рік. Але уявіть: лише 50 років тому вважалося, що біг на великі дистанції – шкідливий для здоров’я жінки, вона не зможе народити, у неї сформуються великі некрасиві ноги, а на грудях… виросте волосся. Саме такі аргументи довелося почути Кетрін Швітцер – першій у світі жінці-марафонці.
Біг та інші обмеження для для жінок-спортсменок
Жінкам уперше дозволили змагатися в бігових дисциплінах лише у 1928 році – на Олімпійських іграх в Амстердамі. До речі, як глядачів спортивних змагань жінок до 1896 року теж не допускали. Тільки перші сучасні Олімпійські ігри стали приводом, щоб жінки змогли хоча б подивитися на цю епохальну подію. Але для жінок-спортсменок однак було багато обмежень: вони могли брати участь на бігових дистанціях не довше 800 метрів. Більші відстані вважалися для жінок шкідливими. Змінити такий стан речей змогла єдина вперта жінка, і лише через 39 років.
Американка Кетрін Швітцер зростала хворобливою, худенькою дівчинкою, але дуже мріяла потрапити в шкільну команду з хокею на траві.
«Коли мені було дванадцять років, батько порадив мені почати бігати: 1 миля (1,6 кілометра) на день. Він уважав, що це допоможе мені. Пізніше я грала і в хокей, і в баскетбол, але біг залишився на першому місці. Біг навчив мене стійко приймати виклик, і кожен день я ставала сильнішою. Марафонцем я стала з простої причини: чим довше бігла, тим сильнішою себе відчувала», – згадує Кетрін Швітцер.
Мрія про марафон
Коли Кетрін стала студенткою (факультет журналістики Сіракузського університету Нью-Йорка), вона мріяла про участь у Бостонському марафоні. Він був заснований у 1897 році й став найвідомішим забігом у світі, бо був відкритий для кожного, а не тільки для професійних спортсменів. Для кожного, але не для жінок. Навіть тренер Кутрін уважав, що марафонська відстань у 26,2 милі (42 кілометри і 195 метрів) жінці просто не під силу. Тоді студентка викликала тренера на спортивну «дуель»: вони разом пробігли 42 кілометри, після чого він бігти не зміг, а Кетрін пробігла ще п’ять миль.
Саме тоді вона повірила у свої сили та заповнила анкету на участь у Бостонському марафоні. До речі, тоді їй пощастило: в анкету вона, не задумуючись, уписала свої ініціали, а особистий медогляд учасників не проводився. Так жінка вперше взяла участь у марафоні офіційно. 19 квітня 1967 року в Бостонському марафоні брала участь 741 особа. Кетрін отримала номер 261.
«Я вийшла на старт з нафарбованими губами та стрілками на очах. У мене була гарна зачіска: я не ховалася. Але погода змінилася, довелося вдягнути форму з капюшоном, тому помітили мене не одразу», – розповідала спортсменка.
Але коли один із організаторів марафону все ж таки угледів серед бігунів жінку, то він просто ошаленів: намагався силою виштовхнути Кетрін з доріжки, кричав: «Забирайся геть з мого марафону!». Ця сцена привернула увагу журналістів. Саме ці знімки увійшли в історію.
Спортсменці допомогли відбитися інші учасники марафону, і Кетрін Швітцер таки змогла бігти далі. Вона пробігла всю дистанцію за чотири години і 20 хвилин. Але відразу ж після фінішу її дискваліфікували.
Згодом Кетрін та організатор марафону стали друзями, вона брала участь у Бостонському марафоні ще з десяток разів. Востаннє – через 50 років (!) після «бостонського інциденту», у 2017 році, – і під тим самим номером, що вперше.
Завдяки їй
Жінкам офіційно дозволили брати участь у легендарному марафоні у 1972 році. Саме завдяки Кетрін Швітцер.
Усе життя вона виборює права жінок у спорті. Кетрін стала спортивною журналісткою та коментаторкою, боролася з дискримінацією в цій галузі, створила проект «261 Безстрашна» (названий на честь її порядкового номера на першому марафоні). Цей проект об’єднує бігові клуби й жінок по всьому світу.
«Раніше вважали, що біг не для дівчат: жінка не повинна виснажувати себе, жінка не повинна пітніти. Казали, що жінка не зможе народити потім, що стане як чоловік. Коли я питала, чому саме, в опонентів, як правило, не знаходилося пояснення. Але тепер у професійному та аматорському бігу ми вже пройшли етап сексизму, і чоловіки звикли до того, що жінки обганяють їх у змішаних забігах», – каже Кетрін.
У 2011 році Кетрін Швітцер була включена до Національної зали слави жінок за те, що зробила «суспільну революцію», давши жінкам в усьому світі можливість бігти, а з нею – упевненість у власних силах.
Тетяна Курманова
