• Home
  • Статтi
  • Від «рівноправки» до «радянської жінки». Хто в Україні вперше надав жінці право голосу?
Статтi

Від «рівноправки» до «радянської жінки». Хто в Україні вперше надав жінці право голосу?

На початок XX століття більшість сучасних територій України перебували у складі Російської імперії. У ці часи жінки вже змогли частково вибороти своє право на вищу освіту. При університетах організовувалися спеціальні курси, заможні жінки їхали у швейцарські університети, але після повернення однак мали проблеми із працевлаштуванням. Імперія Романових залишалася великим консервативним островом. На цьому острові жили й українки.

У лютому 1905 року був організований Всеросійський союз рівноправності жінок (СРЖ), головною метою якого була боротьба за політичне рівноправ’я жінок, і тому дослідники розглядають його як першу жіночу політичну організацію. На території України працювало кілька відділень цього союзу: Катеринославське (сучасне м. Дніпро), Київське, Харківське, Херсонське, Олександрівське (сучасне м. Запоріжжя), Одеське та два Полтавських. З весни по осінь 1905 року “рівноправки” (так називали прихильниць рівноправності в Російській імперії) почали масово подавати колективні заяви, звернення до з’їздів земських діячів із вимогою рівноправності.

У 1906 році у Фінляндії, яка на той момент була автономною частиною імперії, жінки вперше в Європі отримали рівні з чоловіками права. Ці положення діяли лише на території Фінляндії, тому іншим жінкам довелося чекати ще 11 років. Про те, хто надав жінкам виборчі права, ми поговорили з історикнинею Мариною Вороніною.

Марина Вороніна: Хоч у багатьох історичних працях згадуються саме більшовики, а деякі сучасні історики це переписують, не більшовики надали права жінкам. В істориків часто так. Ми всі вивчаємо окремі періоди й не погоджуємося один із одним на конференціях, коли епохи треба сполучити. Насправді жінки отримали виборчі права 19 березня (за новим стилем це 1 квітня) 1917 року. Більшість жіночих союзів підтримали революцію, у своїх текстах, листах, прокламаціях сподівалися, що їм одразу нададуть виборчі права. Тимчасовий уряд спочатку проігнорував їхні заяви, та в маніфесті не було вказано “права без різниці статі”. Всеросійський союз рівноправності жінок в ультимативній формі заявив, що якщо їм не нададуть виборчі та інші права, то вони виведуть маніфестацію на вулиці Петрограда. Тоді чоловіки не звернули на це увагу, але 19 березня, за даними газет, на вулиці столиці вийшло більше 40 000 жінок на чолі з Верою Фігнер.

Спочатку маніфестація підійшла до будинку Ради солдатських, сільських та робітничих депутатів. Микола Чхеїдзе, голова Ради Петрограда, сказав, що не проти. Потім погодилась і Державна дума. Далі була внесена поправка “без різниці статі”. Усе це відбулося до більшовицького перевороту восени 1917 року.

Андрій Кобалія: Усе ж більшовики часто асоціюються з кардинальними змінами в суспільному житті мешканців колишньої Російської імперії. Що ж тоді змінили більшовики?

Марина Вороніна: Більшовики просто закріпили те, що відбулося під час революцій 1905 року та 1917 року. Вони також увели громадянський шлюб, визнали позашлюбних дітей, з’явилась опція розлучення, плюс аборти перестали бути забороненими і криміналізованими. Раніше й жінку, яка хотіла зробити аборт, і лікаря могли заслати в Сибір.

Жіноча демонстрація у Петрограді, 1917 рік. “Без участі жінок виборче право не загальновиборче”

Епоха мрійників

Андрій Кобалія: 1920-ті часто розглядають як часи експериментів. У новоствореній державі все мало відрізнятися від імперії Романових. Нова економічна політика легалізувала ринкову економіку.  Будувалися так звані “соцміста”, де будинки мали сполучатися скляними тунелями, а у квартирах не було кухонь, бо всі мали їсти в ресторанах. Чи змінився образ жінки в ці трохи утопічні часи?

Марина Вороніна: “Попри такий образ епохи, більшість гасел тих часів були декларативними. Проте саме у 1920-ті поширилася думка, що жіноча праця вдома – маргінальна та принизлива. Першим це розписав ще Август Бебель у праці “Жінка і соціалізм”. Там говорилося про трохи утопічний світ, де люди зможуть працювати по 2 години на день, інше – на творчість, роботу в полі тощо. Але в цій схемі не було описано, хто буде доглядати за дітьми. Ніхто не думав, що певний час жінка повинна доглядати за дитиною. Так, тоді збільшили допологовий і післяпологовий періоди на два місяці. Але якщо дитині 2 місяці, то що з нею робити? Цього не продумали? Дитячі садки існували ще з XIX століття, але їх не вистачало. Це були заклади для чотирьохрічних малят. А без нормальних засобів контрацепції жінка народжувала часто. До 50 років вона дуже часто перебувала у стані вагітності”.

Агітаційний плакат. 1918 рік. Автор Ігнатій Нівінський

Андрій Кобалія: Коли з’явилося свято 8 Березня та як змінилося смислове навантаження цього дня?

Марина Вороніна: На мою думку, це свято з’явилося як такий собі “першотравень” для жінок. Це була передовсім ініціатива німецьких соціал-демократів, бо за законами Німецької імперії жінка не могла бути членкинею будь-якої партії. Жіночі партії маскувалися. Через це й виникло таке свято, коли на вулиці могли вийти прихильниці соціал-демократії без партійних стягів. У Російській імперії його масово не святкували. Довго не могли визначити дату – це були вихідні дні початку весни. Уже в 1914 році вперше чітко визначили дату. В українських губерніях розкидали листівки напередодні – і не більше. Під час громадянської війни більшовики на цьому святі ніякого акценту не робили.

У 1920 році почали відзначати свято. Рідко це відбувалося з ініціативи самих жінок. Виглядало це більше як політична акція: організувати жінок, пояснити їм, що вони мають права. Цікаво, що в ці ж 1920-ті говорилося, що жінки самі повинні створювати садочки, пральні тощо. Більшовики “надавали їм право” створювати все це самотужки. У 1920-ті 8 Березня могли зробити скороченим днем. Усі мали вирушати на мітинг або лекцію.

Нині, на мою думку, свято серйозно трансформувалося. Воно більше на актуальне. Це свято соціал-демократії. Скільки в нас людей, які асоціюють себе з соціал-демократією? Тепер це “день, коли дарують квіти”.

Плакат “Радянська жінка”

Патріархальна контрреволюція

Марина Вороніна: Якщо 1920-ті – це часи, які в чомусь можна назвати неконтрольованими, то в 1930-ті влада взяла все під контроль, це часи закручування гайок.. Усі демократичні течії припинилися. Включаючи гендерні аспекти. У цей час заборонили аборти. Розлучення були небажаними. До речі, оці зародки радянського фемінізму 1920-х багато кому не подобалися. По всіх частинах країни Рад цим змінам чинили супротив. Парткомітети часто не запрошували жіночі відділи, останні потім писали скарги, що їх не сприймають серйозно. “Хоч вона й комуністка з великим стажем та пройшла війну, вона – баба”.

У 1930-х репресованих виселяли разом із родинами. Жінка могла поїхати в Сибір просто тому, що її чоловіка звинувачували у шпигунстві чи ще в чомусь. Ніби дружина відповідала за вчинки чоловіка. Не чоловік головний у родині, а держава. Звичайно, на все це вплинув Сталін, який закріпився в партії наприкінці 1920-х. Усі культурні та ментальні настанови, які йому здавалися нормальними, він уводив у повсякдення жителів величезної країни. СРСР 1930-х – це патріархальна держава, де чоловіки займаються важливими справами, а жінкам відведено приватну сферу.

 

Друга світова війна змінила гендерні ролі у радянському суспільстві. Після тотальної мобілізації на фронт та евакуації заводів вглиб території СРСР, у країні лишилось значно менше чоловічих робочих рук. Тому на місця, де раніше працювали чоловіки, приходили жінки. Те, що раніше вважалось “чоловічою роботою” дуже швидко ставало “жіночою”. Але після закінчення війни відбувся свого роду “відкат назад”. Зараз в Україні так само є проблеми з правами жінок.

За 26 років незалежності України проблема дисбалансу в оплаті праці так і не була вирішена. Недостатньо жіночих облич і в політиці: в поточному скликанні парламенту жінок лише 11% — і, уявіть, це більше, ніж було будь-коли в історії незалежної України!

Як і в 1920-ті та 1930-ті роки жінка часто має потрійне навантаження — робота, сім’я та громадське життя. Стереотипи, які панували в радянському суспільстві залишаються і зараз. Українські жінки постійно стикаються з дискримінацією у повсякденному житті. Історія доводить, що розвиток можливий в обох напрямках.

Андрій Кобалія

Схожі записи

Починаєш пропадати на аеродромах — парашутистка Катерина Логгінова про світові рекорди

admin

Сексуальні домагання на робочому місці — що говорить закон

admin

8 Березня здорової людини

admin

Залишити коментар