Мізогінія стара як світ. Її можна простежити в давньогрецьких міфах, у Біблії, у роботах філософів різних історичних епох. Спробу хронологічно описати це явище зробив Джек Голланд. Нещодавно його книжка «Коротка історія мізогінії» вийшла українською мовою у видавництві «АРК.ЮЕЙ».
Керівниця Громадського альянсу «Політична дія жінок» Ірина Тишко та феміністка, засновниця групи «Фемінізм УА» Марія Дмитрієва зустрілися онлайн, щоб поговорити про мізогінію й поділитися враженнями від книжки. І наговорили багато цікавого. Ми зафіксували найцікавіші моменти.
Читайте також: Не питай, не кажи: «Сім чоловіків Евелін Г’юґо» як жорстка сатира на патріархат
В основі виникнення мізогінії як явища — патріархатне суспільство. Особливістю патріархату як суспільного устрою є те, що чоловіки контролюють військові, політичні, економічні ресурси. І тому очікують, вимагають і отримують від жінок побутове, репродуктивне, емоційне й сексуальне обслуговування.
«Для того, щоб мати моральне право очікувати від жінок цього обслуговування, вони повинні бути переконані, що таке призначення жінок — бути обслуговуючим персоналом. Чоловіки можуть мати мрії і йти до них, а найбільша мрія для жінок — знайти чоловіка, народити дітей і все життя їх обслуговувати. Щоб це переконання не муляло й не тиснуло на совість, існує зневага до жінок», — говорить Марія Дмитрієва.
Мізогінія завжди спрямована проти жінок. Якщо порівняти явище з мізандрією, то легко помітити, що ненависть до чоловіків виникає в жінок внаслідок негативної взаємодії з представниками іншої статі. Але мізандрія — це про особистий досвід, він не фіксується в мові, у культурі, у традиціях. Мізогінія ж зафіксована у культурі й передається від покоління до покоління.
Від Біблії до Фройда
Коріння мізогінії –– у релігійній та філософській літературі, у фольклорній творчості. У різних релігіях жінку часто зображують як матір гріха, порочну посудину, яка, крім хвороб і нещастя, не може нічого містити. Давні греки створювали міфи про світ, у якому жили тільки чоловіки без жінок. Ірина Тишко згадала міф про Пандору, яка відкрила скриньку з усіма нещастями й випустила їх назовні. Усе погане, що трапляється у світі, начебто спричинено жінкою. Те ж саме бачимо і в Біблії, де Єва спілкується з дияволом-спокусником. Через її прагнення скуштувати плід із дерева пізнання добра і зла Бог виганяє Адама і Єву з раю.
У роботах видатних мислителів жінка теж зображена як «недолюдина».
«Арістотель казав, що жінка — це чоловік, який в утробі не допікся. Люди в принципі — це тільки чоловіки, а жінки — це чоловіки, але недороблені. Вони фіксували вигляд жіночих внутрішніх статевих органів як вивернутий пеніс», — розповідає Марія Дмитрієва.
Вона говорить, що в часи Арістотеля вважали, що всі хвороби в жінки від матки. Нібито цей орган може переміщатися по тілу, і якщо десь заболіло, то значить саме туди «прибігла» матка.
Уявлення про античність ми можемо формувати завдяки тим літературним і філософським працям, які збереглися до нашого часу. Однак у Середньовіччі під час хрестових походів багато античних бібліотек було спалено.
«Якби до нас дійшли роботи інших античних авторок, то, можливо, ми б мали зовсім інше уявлення про жінок», — вважає Марія Дмитрієва.
За неприйнятну поведінку відрізали клітор
У 18-19 столітті з’являється поширений діагноз «істерія». Його встановлювали жінкам за будь-яку поведінку, яку вважали суспільно неприйнятною. Говорили, що це пов’язано з маткою.
«Абсолютно будь-яка поведінка могла стати причиною того, що чоловік приводив свою жінку у психіатричну лікарню й казав, що у неї істерія. То вона хоче більше сексу, то мастурбує, то хоче читати романи, то хоче писати романи, то хоче ухвалювати рішення, то хоче в політику, то вірші пише. Чоловік просив: зробіть із нею щось. І жінок лікували. Їм могли припалювати карбідом статеві органи, відрізали клітор, могли вирізати матку. А особливо активних і агресивних жінок родина могла здати у психіатричну лікарню, де їм робили лоботомію», — ділиться Дмитрієва.
Зигмунд Фройд на початку своєї діяльності був дуже уважним до пацієнтів та пацієнток. Стверджував, що вирізання органів не допоможе. І робив висновки, що симптоми, з якими до нього звертаються, можуть бути пов’язані з сексуальним насильством, що відбулося в родині. Оскільки за допомогою зазвичай зверталися люди з заможних родин, то оприлюднити такі висновки Фройду не дали. Адже як можуть поважні люди ґвалтувати своїх доньок, синів чи онуків? Віденське психологічне товариство натиснуло, і Фройду довелося відкликати свої публікації. Після цього він почав говорити про те, що жінки заздрять чоловікам, бо не мають пеніса. І що жінки самі мріють про зґвалтування. Марія Дмитрієва каже, що учениці Фройда, які почали працювати в руслі психоаналізу, фіксували, навпаки, заздрощі чоловіків до жінок через наявність у них матки, грудей та здатності народжувати.
«Чоловіки, маючи всі ресурси, розуміли свою неповноцінність, що їм ніколи не вдасться народити. Але вони не могли заявити про це прямим текстом. Тому вони переводили ці відчуття на жінок», — каже експертка.
Експертка вважає, що боротьба з мізогінією має розпочинатися з переосмислення релігійних та ідеологічних засад. Адже, як відзначає Марія Дмитрієва,будь-який чудовий закон не полегшить становища жінок, доки люди вірять, що жінки заслуговують на насильство.
На жінку покладається уся відповідальність
У сучасному світі жінки мають устигати все: працювати, виховувати дітей і обслуговувати чоловіків. Марія Дмитрієва говорить, що коли запроваджували восьмигодинний робочий день, то передбачалося, що людині, яка працює, хтось повинен приготувати їсти й покласти зранку свіжий одяг. Оскільки працюючим жінкам цього ніхто не забезпечить, то часовий голод жінки перекривають коштом свого дозвілля та сну.
Те ж стосується й мам. Якщо раніше дитину доглядала велика родина, то нині жінка опиняється сама, і саме на ній — уся відповідальність.
«Якщо з дитиною щось не так, відповідальність покладається на жінку. Навіть коли лікарі роблять шкоду дитині, ніхто не каже, що їх треба покарати. Кажуть, що жінка погано вибирала лікарів. Тобто жінка має для дітей бути психологинею, лікаркою, вчителькою, виконувати функції абсолютно всього суспільства. При цьому вона має працювати. Бо якщо вона не працює, їй скажуть, що «нарожалі, а вас ніхто до цього не змушував». Оце мізогінне абсолютно взаємовиключне послання від суспільства до жінок: ви маєте народжувати, ви маєте працювати, і ви не маєте права в держави просити нічого. Я думаю, це одна з тих причин, які зупиняють жінок від того, щоб народжувати дітей, навіть якщо вони хотіли б і могли», — вважає Марія.
Якщо жінка, яка має дітей, в Україні намагається потрапити в політику, то вона має долати подвійну пастку. Бути і хорошою мамою, і хорошою політикинею, і до того ж виконувати всю хатню роботу.
«У нас очікування, що жінки мають це все робити і при цьому не скаржитися. Це обходиться жінкам дуже дорого і по часу, і по нервах, і по здоров’ю. Чоловіки повинні визнати, що діти — це не жіноча справа, а справа всієї родини, і що хатню роботу вони так само спроможні виконувати. І жінки не наймалися надавати їм стовідсотковий пансіон», — міркує Марія Дмитрієва.
Жінки, які народжували вдома, мали кращі шанси вижити, ніж жінки, які народжували в лікарнях
Багато антропологів дотримуються думки, що точкою відліку появи цивілізації стало виникнення гінекології та акушерства. Коли люди навчилися допомагати жінкам при пологах, це стало значним прогресом. Однак потім, коли чоловіки зрозуміли, що на цьому можна заробити, ситуація змінилася.
«Гінекологія як наука по суті мізогінна, — каже Марія Дмитрієва. — Раніше всі послуги, пов’язані з пологами, надавали жінки. Всі ці баби-пупорізки — це жінки, які мають власний досвід пологів, вони це пережили і знають, що може піти не так. Чоловікам для цілковитого визнання в медицині потрібно було підкорити гінекологію. Тому вони поширюють різноманітні плітки, аби позбутися конкуренток. Вони прекрасно розуміли, що діти народжуватимуться завжди. На цьому можна заробити. А якщо прибрати тих, хто допомагає на основі власного досвіду, то заробити можна ще більше. Тривалий час жінки, які народжували вдома, мали кращі шанси вижити, ніж ті жінки, які народжували в лікарнях».
Читайте також: «Емпусіон» Ольги Токарчук: історія демониці, розказана нею самою
Хоча й домашні пологи часто були пов’язані з низкою забобонів. Марія Дмитрієва розповідає, що ще в 60-70-х роках XX століття у селах Львівської області жінок відправляли народжувати в хлів, адже вважали їх нечистими.
«Я про це чула від медикині, яка потрапила туди за розподілом після університету і намагалася з цією практикою боротися. Зрозуміло, що якщо ти народжуєш у хліві, шанси підхопити якусь заразу значно зростають. Цікаво, що на початку XX століття вони ще народжували в лазні. Яким чином вони потрапили в клуні і хліви, для мене, чесно кажучи, загадка, і наукових досліджень на цю тему не бачила», — пояснює феміністка.
Те, що відбувається в пологових будинках, прямо суперечить природному процесові. Марія Дмитрієва, посилаючись на книжку Мішеля Одена «Відроджені пологи» пояснює, що людина, як і будь-який ссавець, коли настає час народжувати, ховається там, де темно, тепло і де ніхто не чіпає. У пологовому будинку жінка потрапляє до незнайомих людей, де яскраве світло, де може бути холодно. Ще й постійно щось запитують, не дають спокою.
«Для того, щоб процес пологів пройшов нормально, має відключитися кора головного мозку, де відбуваються мисленнєві процеси, і включитися ота тваринна частина мозку. Коли в жінки щось постійно запитують, вони не дають увімкнути ці механізми. Своїм втручанням лікарі перебивають природний процес, а потім скаржаться, що жінки розучилися народжувати. Але якщо ми подивимося, як відбувалися пологи 100 років тому, то побачимо, що лікарі не втручалися, доки не виникне проблема. У нас же відбувається так, що вони втручаються, доки не зіпсують процес, а потім героїчно рятують жінку. І жінка ще має бути вдячна, що вона й дитина лишилися живі».
Хоча нині вже є значний прогрес порівняно з каральною радянською гінекологією. Тоді аборти були єдиним методом контролю за народжуваністю. За словами Марії, у 80-х роках ХХ століття середня кількість абортів на жінку в Радянському Союзі була від 15 до 20. Якщо якась жінка зробила тільки 1, це означало, що якась інша зробила 30.
Двоє лесбійок = двоє чоловіків без борщу
Мізогінія лежить і в основі гомофобії. Ставлення до геїв і лесбійок формується на основі різних поглядів, однак вони крутяться навколо чоловіка, який прагне домінувати й мати обслугу.
«Боротися з гомофобією й нічого не робити з мізогінією це — витрачати час і ресурси», — вважає Марія Дмитрієва.
У патріархатному суспільстві сексуальні стосунки не розглядають як процес, де задоволення отримують двоє. Це поділ на тих, хто «має», і тих, кого «мають». В основі цього поділу й лежить корінь гомофобії. Люди починають запитувати себе, якщо двоє чоловіків добровільно займаються сексом, то хто з них «має», а кого «мають».
«Геїв у добровільних стосунках у цій системі світу сприймають як таких, що добровільно зрікаються статусу чоловіка, людини, яка «має». А приймаючий партнер займає «принизливу» роль жінки. Як вони насправді займаються сексом, тут абсолютно нерелевантно. Сам факт, що вони відмовляються від статусу чоловіка, обурює інших чоловіків, які за цей статус активно борються між собою».
Особливо агресивної форми гомофобія набуває в закритих чоловічих середовищах, наприклад, тюрмах чи в радянській армії. Там сексуальне насильство використовують як метод встановлення ієрархії. До того ж, чоловік, який «має», не втрачає свого статусу, а той, кого «мають», настільки втрачає, що навіть ті, хто торкаються його, «зашкварюються».
«Мене особисто дуже непокоїть повсюдне використання слова «зашквар», бо по суті — це гомофобна лексика і вияв зневаги та ненависті до чоловіків, які добровільно в сексі приймають «жіночу» роль», — каже Марія Дмитрієва.
Ставлення до лесбійок формується на основі того, що чоловіки нібито втрачають обслуговуючий персонал.
«Ненависть до лесбійок — це ненависть до жінок, які самоусуваються з шлюбного ринку. Тобто якщо є двоє лесбійок, то як наслідок — це двоє чоловіків, які лишилися без борщу», — пояснює Дмитрієва.
До жінок ставляться як до пічки
Яскравими проявами мізогінії є також сурогатне материнство, проституція, порнографія, субкультура інцелі.
«Сурогатне виношування — це абсолютний вияв мізогінії, коли до жінок ставляться як до пічки. Ми туди поклали булочку, вона нам цю булочку спекла. Те, що вона при цьому будує цю дитину з тканин свого організму, ризикує своїм здоров’ям і життям, люди якось ігнорують. Я вже не кажу про те, що це буквально торгівля людьми», — розмірковує Марія.
Порнографія нічого спільного з любов’ю та сексом не має. Це демонстрація влади й відсутність необхідності домовлятися з цією жінкою. Це мова ненависті стосовно жінок.
Марія Дмитрієва вважає, що і жінки, і чоловіки заслуговують на вихід із проституції, підтримку та реабілітацію.
«Цю сферу живить попит із боку чоловіків. Якщо їх за цей попит карати, він знизиться. Відповідно і зменшиться кількість людей, яких туди примушують іти силою, або які змушені туди йти, бо в них немає притомної альтернативи. І тоді зменшиться кількість насильства проти жінок загалом. Бо в тих країнах, де проституція легалізована, рівень насильства проти жінок значно вищий, ніж у тих країнах де цього немає», — вважає спікерка.
Інцелі (вимушено незаймані) — це одна з субкультур, що з’явилася в інтернеті. Представники цієї субкультури переконані, що суспільство повинно надати їм жінку для сексуальних утіх. Вони вважають, що жінки їм заборгували секс, закликають до зґвалтувань і насильства.
«Вони не визнають за партнерок жінок із порівняним до них рівнем привабливості. Вони хочуть, щоб їм видали красиву, найкращу жінку. Застосовують ранжування жінок за привабливістю від 1 до 10, яке застосовували в 90-х пікапери. При цьому вони не хочуть себе покращувати, вони не хочуть помитися, підстригтися, накачатися, вивчити десяток анекдотів чи навчитися робити кунілінгус. До того ж, інцелі вже почали братися за зброю, і не поодинокі випадки, коли вони йдуть і стріляють в абсолютно сторонніх людей, щоб покарати жінок за те, що ті їх кидають і не приймають», — ділиться Марія.
Найближчі 50 чи навіть 100 років мізогінію не подолати
Щоб жити у світі, у якому мізогінія перестала бути нормою, потрібно відстежувати ще й увнутрішнену мізогінію — упередженість жінок проти себе або проти інших жінок. Це може мати низку різних проявів. Наприклад, жінка говорить, що вона не така як решта дівчат, вона розумна, а вони — дурні, що жіночий колектив — це зміїне кубло, що жінки намагаються змагатися з іншими жінками за нібито обмежений ресурс — увагу чоловіків.
«Це явище поширене, і воно потребує постійної рефлексії. Такий спосіб реагування на жінок — культурно нам нав’язаний. Ми маємо ловити такі моменти вчасно, щоб не випускати оцю мізогінну гидоту ще й із себе», — каже Марія Дмитрієва.
Наприкінці зустрічі Ірина Тишко поцікавилася в Марії Дмитрієвої, чи дочекаємося ми майбутнього без мізогінії.
«Мрія про суспільство, у якому люди вільні йти своїм шляхом, здійснювати мрії, здобувати те, що для них важливо, незалежно від того, жінки вони чи чоловіки, — дуже реалістична. Питання лише в тому, що в такому суспільстві в багатьох чоловіків зникне можливість самовивищуватися над половиною населення за рахунок того, що вони є чоловіками. Чи вони готові від цього відмовитися і отримати оці всі розмаїті можливості, чи для них важлива оця дешева можливість самоствердження? На жаль, я не очікую, що найближчі 50 чи навіть 100 років ми досягнемо цього чудового суспільства. Але я сподіваюся, що рано чи пізно ми до нього дійдемо. Це, звичайно, якщо ми виживемо, якщо Третя Світова нас усіх не вб’є, якщо нас не знищить штучний інтелект чи не доконає зміна клімату», — підсумувала Марія Дмитрієва.
Олена Кущенко
