«Зниження рівня насильства відбувається переважно завдяки посиленню ролі держави»
«Людина розумна», Ю. Н. Харарі
Сексизм: чи місце йому в Україні?
Потреба надання визначення на законодавчому рівні поняття «сексизм» та встановлення належної відповідальності за нього, очевидно, назріла давно.
З одного боку, за окремі види сексистської поведінки, зокрема розміщення сексистської реклами (дискримінаційної за своїм змістом) відповідальність передбачена в законодавстві. Про те, наскільки вона (не)ефективна, можемо зробити висновок, зважаючи на значну кількість рекламних оголошень, що всіляко транслюють гендерні стереотипи, маючи на меті привернути увагу потенційних покупців. При цьому перспективи приниження гідності особи (зокрема сприйняття жінки як сексуального об’єкта) та притягнення до відповідальності авторів та авторок «такої» реклами, яку бачимо на дорогах, у мережі, по телебаченню, вочевидь, не цікавлять.
Водночас «сексизм» не обмежується лише сексистською рекламою, а охоплює значно більше. Зокрема жести, поведінку, висловлювання (жарти на кшталт пропорційної залежності посади, яку займає жінка, від становища чоловіка, з яким вона перебуває у стосунках), що можуть принижувати особу за конкретною, а саме статевою ознакою.
Проте толерування окремою людиною таких тем у приватному спілкуванні – це одна справа. Але що робити, коли публічні особи дозволяють собі висловлювання явно дискримінаційного характеру з великих екранів та трибун?
Згадати хоча б славнозвісні жаргонізми на кшталт «корабельної сосни», «робоча баба», «дорогенька» чи «у нас тут суто чоловічий комітет».
Такі висловлювання «перших осіб у державі» транслюють усій решті населення, що сексистська поведінка цілком допустима і прийнятна. Як наслідок, будь-які зміни до законодавства в частині протидії дискримінації чи сексизму за умов продовження такої поведінки можновладцями можна помножити на нуль. Адже вона прямо чи опосередковано сприятиме продовженню утвердження міфів про гендерні ролі чоловіків та жінок. А це, як бачимо нині, урешті призводить до нерівності та дискримінації в суспільстві.
Тому варто звернути увагу на важливість упровадження не лише адміністративної, а й політичної відповідальності за таку поведінку. Це необхідно врахувати при оновленні законодавства про діяльність політичних партій в Україні.
Що з законопроєктами №4598 та №4599?
27 березня 2019 року Комітет Міністрів РЄ видав Рекомендацію щодо запобігання та боротьби з сексизмом. У ній ідеться про те, що сексизм широко поширений у суспільстві. А також, що сексизм є проявом нерівних відносин між жінками та чоловіками. А це своєю чергою призводить до дискримінації та перешкоджає повному просуванню жінок у суспільстві. Такий сексизм сприяє залякуванню, страху, дискримінації, виключенню та незахищеності людей, обмежує їхні права та свободи.
Законопроєкти №4598 та №4599 пропонують визначення сексизму, заборону вміщувати прояви сексизму в рекламі, встановлення відповідальності за такі діяння. А це є важливим кроком для їх усунення у суспільному просторі. Загалом він відповідає положенням Рекомендації щодо запобігання та боротьби з сексизмом.
Разом з тим, перше, на що треба звернути увагу – це те, що пропоноване авторами законопроєктів визначення сексизму містить ряд оцінювальних понять. А це на практиці може ускладнювати, а іноді й унеможливлювати кваліфікацію дій особи як адміністративного правопорушення. А теорія, як стверджує Енн Скейлз, яка не працює добре на практиці, це не дуже добра теорія.
Зокрема це стосується того, що саме треба розуміти під «сексуальною» або «психологічною» шкодою для особи (оскільки український законодавець не використовує таких понять). А також, яке середовище є «ворожим, принизливим або образливим». Наявність значної кількості оцінних понять у визначенні «сексизму», без належного тлумачення вочевидь є палицею з двома кінцями. Адже на практиці може призвести до діаметрально протилежних ситуацій. Наприклад, норма буде «неробочою», а тому не застосовуватиметься через неможливість правильно визначити склад правопорушення. Або ж за цією нормою буде можливо притягати до відповідальності «завжди та всюди» через невизначеність термінів, за допомогою яких тлумачиться сексизм. Тому доцільно запропонувати законодавче визначення цих оцінних понять.
Що можна покращити?
Водночас встановлення адміністративної відповідальності за сексизм може бути ефективним способом протидії цим явищам. У перспективі це сприятиме викоріненню гендерних стереотипів в українському суспільстві. Однак варто розглянути можливість встановлення адміністративної відповідальності шляхом передбачення окремої статті в Кодексі про адміністративні правопорушення. Розглянути з метою розмежування дій, що підпадають під ознаки сексизму (для цього законодавцю варто подумати над тлумаченням «сексизму», уникаючи оцінних понять), та дій, що складають домашнє насильство. Бо предмет посягання у цих дій різний. Ступінь суспільної шкідливості та суб’єкти з юридичної точки зору в таких діяннях також не збігаються. На додаток, ст. 173-2 КУПАП і так містить поняття «насильства за ознакою статі», що на практиці робить цю норму «мертвою» через нерозуміння працівників правоохоронних органів, як саме її застосовувати. Відповідно, з питаннями кваліфікації дій як сексизму може виникнути така ж ситуація.
Також виникає питання до роздумів щодо того, наскільки доцільне покарання у вигляді адміністративного арешту за сексизм. Можливо, варто «карати гривнею» шляхом накладення штрафу чи громадських/випраних робіт?
У будь-якому разі пропозиції, передбачені у законопроєктах №4598 та №4599, є важливим і необхідним кроком в частині запобігання дискримінації й випадкам гендерно зумовленого насильства. А також викоріненню стереотипних ролей чоловіків та жінок, однак вимагають належного осмислення для того, аби вони реально «запрацювали» на практиці.
Шуневич Катерина, юристка, керівниця Аналітичного Центру ЮрФем, аспірантка юридичного факультету ЛНУ імені І. Франка
