У соцмережах можна знайти чимало антифеміністичного та мізогінного контенту. І як би це прикро не звучало, часткового за нього «відповідають» самі жінки та дівчата.
Хтось хизується своєю зневагою до інших жінок та статусом «свого хлопця». Бо всі «баби» дурні та не варті її дружби. А жіночий колектив апріорі — це зміїне кубло і об’єкт нічних кошмарів. Або навпаки — вихваляється образом «справжньої леді» та критикує (чи навіть принижує) жінок, які тому самому образу не відповідають. Бо не мають жіночного вигляду і не спішать бути «берегиньками». Але справжнім порталом в пекло стає старий-злий віктімблеймінг, коли потерпілих від сексуального насилля звинувачують у тому, що з ними сталося.
Також окремо слід згадати жінок, які виступають проти фемінізму. Мовляв, це все для страшних, нещасних тіток, які ніколи не пізнають справжнього «жіночого» щастя. А їй, гарній та розумній, той фемінізм взагалі не потрібен. Раніше врожай подібних постів можна було зібрати напередодні 8 березня. Їх авторки закликали свою аудиторію не вітати їх зі святом, бо фемінізм — це щось страшне. І зазвичай ці дописи прикрашалися їх власними фото. Бажано у платтячку та з широкою усмішкою.
Подекуди такі «білопальтові» дописи збирають чимало лайків та схвальних коментарів. Особливо з боку чоловічої аудиторії. Дописувачкам роблять компліменти, називають «розумницями» та всяко вивищують над іншими жінками. А ті й раді старатись….
Усе це від нерозуміння теми та стереотипів
Такі жінки можуть не розуміти, що таке фемінізм, пояснює гендерна експертка, голова громадської організації «Паритет» Наталія Тарасенко. Або взагалі не знати такого терміну та асоціювати його виключно з рухом «Femen», котрий став медійно відомим передусім своїми епатажними акціями. Також не слід забувати, що жінки не існують поза соціумом, що на них впливає як близьке оточення, так і суспільство загалом. А воно, попри наявні досягнення, здебільшого все ще залишається патріархальним. Із цього ракурсу роль жінки вже давно визначена та зрозуміла, зазначає експертка. І, як правило, тут її «істинне призначення» зводиться до здатності до дітонародження і піклувальницької функції.
Читайте також: «Сяйво ейджизму та мізогінії»: Мадонна відповіла на закиди щодо зовнішності
«Хтось може начитатися чогось на кшталт «жінки з Венери, чоловіки з Марсу». Начебто це дві планети, які ніколи не перетинаються. Для когось вагомим фактором може бути релігія. Але одна справа, коли це пишуть просто люди, користувачі Фейсбуку. Інша ж справа, що такі дописи можуть використовуватися у межах окремих рухів. Які в свою чергу промацують підґрунтя на предмет того, наскільки вони можуть нав’язувати жінкам певні речі. Тому затягування жінок виключно в такі вузькі рамки відкидає нас на багато десятиліть у минуле», — говорить Наталія Тарасенко.
«Справа тут більше в стереотипах, — переконана журналістка, тренерка з питань гендерної рівності Катерина Карпенко. — І в тому, що деяким людям легше жити там, де є лише рожеве і синє, жіноче і чоловіче. Деякі жінки свідомо обирають жити в гендерних стереотипах, бо вони мають певні очікування і від партнера, і від оточуючих. Таке життя їм здається прогнозованим і комфортним».
Але чому такий контент користується популярністю? На думку експертки, феміністок у нас все ж таки менше, ніж тих, хто не поділяє їх цінності. І декому набагато простіше у межах більшості виступати проти певної меншості. Саме тому ми зустрічаємо гнівні коментарі проти феміністок (та й узагалі жінок), звинувачення постраждалих в тому, що їх зґвалтували, транслювання стереотипних уявлень про родину і обов’язки партнерів.
Ви всі постаріли та потьмяніли
До речі, про стереотипи. Як вам ставлення до жінки а-ля «окраса колективу»? Відповідний флешмоб запустила телеведуча Леся Нікітюк навесні минулого року. У своєму пості вона дорікнула жінкам, що ті в умовах війни постаріли та потьмяніли. А також закликала їх доглядати собою та тішити своїми гарними фото захисників. Щоб підняти їм бойовий дух, звісно. Ніби жінок у лавах ЗСУ і тероборони немає. І вони не волонтерять, не висвітлюють події, не лікують, не рятують своїх рідних від війни.
«Я також спостерігаю активну культивацію гендерних стереотипів, у тому числі в соцмережах. І часом це роблять медійні жінки. Наприклад, Леся Нікітюк і її флешмоб про те, щоб бути гарними та вродливими заради чоловіків. Можливо, інколи люди це роблять навіть не усвідомлюючи наслідків. Адже виходять із позицій своєї «бульбашки». Якщо для них це добре, то і для всіх інших жінок також. Вони не розуміють різноманіття ситуацій, у яких перебувають жінки. І що багатьом це може зашкодити», — зазначає Наталія Тарасенко.
Причини упереджень — гроші і застарілі погляди на ролі жінок і чоловіків
Та і до повномасштабного вторгнення подібного «добра» вистачало. Деякі навіть заробляли на цьому гроші. Просвітлені «гурині» навчали жінок істинної жіночності — мати гарний вигляд, слухатися чоловіка та надихати його на «подвиги», відмовитися від власних амбіцій та викинути всі штани із шафи. І тоді, мовляв, буде тобі щастя, жінко.
«Причин тут може бути кілька. На мою думку, основні дві — це гроші і застарілі погляди на ролі жінок і чоловіків. Спираючись на стереотипне мислення багатьох людей, створюються онлайн та офлайн курси для жінок із пошуків найкращої пари. І все це базується на стереотипах і коштує чималих грошей. Бо на маси такі поради спрацюють швидше, ніж індивідуальний підхід до кожної жінки з урахуванням її потреб і попереднього досвіду. Не виключаю, що деякі жінки транслюють і нав’язують іншим стереотипи тому, що самі так себе поводять. І їх влаштовує таке життя», — каже Катерина Карпенко.
Людей лякає щось невідоме
«У нас люди не розуміють суті фемінізму, бо є багато стереотипів. Феміністка в очах людей, які не сприймають рух, – якась навіжена жінка, що хоче винищити чоловіків чи посісти їхнє «місце». Чому жінки бояться, що їх назвуть феміністками? Бо бачать, як до феміністок ставиться більшість. І вони не хочуть бути відторгнутими, бо відторгнення в спільноті подібне до остракізму. Остракізм у давні часи означав, що людина, яку вигнали з племені, була приречена на смерть. Фізичну. А зараз бути неприйнятими спільнотою — це теж типу смерті, тільки іншого рівня. Люди не хочуть бути відчуженими», — говорить виконавча директорка ГО «Точка опори ЮА», авторка подкасту «Потрошку» Таня Касьян.
Читайте також: «Фемінізм і місто»: коли чудове хочеться зробити ще кращим
Вона також нагадує, що до здобуття україною незалежності люди жили за настановою «не висовуйся, не вилазь, будь, як усі». Жінки в СРСР важко працювали на рівні з чоловіками. Але рівність існувала хіба що гаслах про пролетарів. Адже потрібна була робоча сила для виконання плану. Вдома жінку чекала фактично друга робота.
«Розуміння, що таке справжня рівність прав, формується лише в останні роки. І прогрес помітний. Проте для людей, які застрягли головою в «совку» або були виховані в цій парадигмі та в полоні упереджень, ідеї фемінізму, гендерної рівності, ненасильницького спілкування, — це щось невідоме. А щось невідоме лякає. І замість того, щоб розібратися, вони атакують. Бо їм звичніше жити зрозумілим їм способом життя. І в їхній парадигмі жінка і «сама винувата», і «має відбутися як мати», і «слабка стать» і так далі», — каже Таня Касьян.
Ну що ви, я не феміністка!
Тож не дивно, що частина жінок боїться бути зарахованими до феміністок. Тому вони будуть палко заперечувати наявність в себе відповідних поглядів чи навіть жартувати про «страшних-неголених». Цікаво, що деякі при цьому можуть підтримувати ідею рівних прав та партнерських стосунків, говорити про свободу вибору та обурюватися через випадки дискримінації.
Читайте також: Хрести і хрестики: Без міфів, єресі, стереотипів і табу
«Людина могла десь почути якусь спотворену інформацію про фемінізм та феміністок. Або знати про якісь радикальні форми фемінізму. Від чого у неї могло сформуватися упередження до самої теми і людей, які її просувають. Але коли вона починає ділитися своїм досвідом та поглядами на життя, то вони виявляються профеміністичними. Ймовірно, не до кінця розуміє, що воно означає. Але тут треба розглядати кожну людину окремо — наскільки вона медійна та впізнавана. Або чи є вона лідеркою думок, чи входить до якихось політичних кіл. Тут може бути сукупність факторів, які впливатимуть на публічну позицію. Наприклад, людина може таким чином прагнути підвищити свій рейтинг або вплив на якусь аудиторію. Бо хоче подобатися прихильникам умовно «традиційних цінностей», які підтримують стереотипний образ реалізації жінки», — зазначила Наталія Тарасенко.
Також справа не тільки у викривленому уявленні про фемінізм. Такі жінки зазвичай не розуміють, що їхні нинішні права та можливості з’явилися не самі по собі. Їх свого часу доводилося важко виборювати іншим жінкам, в тому числі ціною життя. Та і нинішні права також не застраховані від зазіхань. Бо, як показала практика, на кордони твоєї країни також можуть зазіхати — і це незважаючи на всі договори та гарантії. Сьогодні ніхто нам не гарантує, що те, що ми виборювали століттями та десятиліттями, не зможуть просто відібрати, переконана експертка.
Наталія Тарасенко зазначає, що в умовах війни все частіше активізуються люди, які бідкаються через демографічну ситуацію та закликають жінок народжувати більше дітей. Вона переконана, що це тільки активізує рухи, які виступають за заборону абортів та культивують патріархальні ідеї. Щоб повернути жінок у дуже вузьку рамку можливостей, де вони можуть реалізовувати себе виключно як матері та дружини. І ніяк більше.
Феміністки починають робити приховане видимим
Подекуди несприйняття феміністок виходить за межі якоїсь критики чи недолугих жартів. Тоді їхні опоненти розпалюють ненависть та звинувачують цих жінок у всіх бідах українського суспільства. Закликають до булінгу та вдаються до наклепів. Цькують, погрожують та «зливають» особисту інформацію окремих активісток.
«Я вважаю, що феміністки стикаються з агресію в мережі саме через те, що не всі люди знають і розуміють, що таке фемінізм і хто такі феміністки. А з тих, хто знають, не всі це підтримують. Саме тому залишають негатив. А ще є тролі, боти й просто хейтери, котрі своїми гнівними коментарями шукають уваги, підтримки і лайків від інших. Тому деякі жінки, навіть поділяючи феміністичні цінності, не завжди готові говорити, що вони феміністки, боячись осуду і критики від знайомих і незнайомих людей. Таким чином вони убезпечують себе і своїх рідних від негативних слів і оцінок із боку суспільства», — каже Катерина Карпенко.
Бути феміністкою в Україні на сьогодні не є безпечним
«Феміністки починають озвучувати та робити приховане видимим. І дуже часто феміністки говорять про ті теми, які було не прийнято піднімати. Чи які не вважалися пріоритетними. Якщо ми говоримо про різні групи жінок в Україні, ми говоримо про права більшості, які порушуються в різних сферах. Тому я думаю, що не всім людям подобається правда.
З іншого боку, часто супротив чинять люди, які не розуміють тему. Я ці речі в першу чергу пов’язую з низьким рівнем обізнаності або уявною загрозою, якщо жінки зможуть почувати себе рівноправно у всіх сферах життєдіяльності. Але я навіть не можу назвати дискусіями те, що розгортається в соцмережах. Бо все зазвичай зводиться до образ. Це радше групові нападки на окремих феміністок. І це, звісно, поганий сигнал. Це означає, що бути феміністкою в Україні на сьогодні не є безпечним. Бути жінкою, яка відстоює права інших дівчат та жінок — це наражатися на небезпеку… Особливо коли ти це робиш в публічній сфері. І коли ти, по суті, стаєш голосом людей, які, можливо, сьогодні меншої мірою можуть заявляти про себе», — підсумувала Наталія Тарасенко.
Юлія Гуш
