Повага
Книжкова полиця Статтi

Хрести і хрестики: Без міфів, єресі, стереотипів і табу

Бути жінкою — це не кричати на все горло про власну жіночність чи прикриватися феміністичними гаслами. Бути жінкою – це вміти віднайти гармонію зі світом і з собою.

Коли я розгорнула книжку «Хрестик» Ольги Карі, я подумала, що, мабуть, усе, що в ній написано, новим для мене не буде. Подумаєш, книжка про менструацію… Час читання книжечок у стилі «Як дорослішає твоє тіло» для мене лишився далеко в минулому. Усі нюанси свого організму я достеменно знаю і нібито не потребую чиєсь точки зору на це. Проте щось внутрішньо підказувало мені, що не слід робити висновки поспішно. Адже це репортажі від авторки книжок «Рибки дядечка Завена» і «Компот із патисонів», від яких свого часу я була просто в захваті. О так, Ольга Карі не буде писати про те, що на поверхні.

Читайте також: Життя посеред життя: Ольга Карі про нову книгу, жінок і війну

Книжка апелює не до статі, а до здорового глузду

Переді мною була обкладинка із гігієнічною прокладкою, на фоні якої красується жіночий силует. «Кривава книжка», посміхнулася я до себе і почала читати, не сподіваючись на щось надзвичайне. Але вже із перших сторінок стало зрозуміло, що це особливе видання. Ця книжка не призначена для жінок чи для чоловіків. Вона виросла не з особистого досвіду авторки чи її респонденток, чиїми історіями рясніють сторінки «Хрестика». Ця книжка про те, як не перетворювати хрестик у календарику на важкий хрест жіночої карми. Тож ця книжка апелює не до статі, а передусім до здорового глузду. Авторці вдається зберегти баланс і говорити про проблему, яка, як не заперечуй, але існує. Шукати її витоки, пропонувати варіанти вирішення та аж ніяк не декларувати феміністичні наративи. Розповідаючи про менструацію та її соціокультурне сприйняття сьогодні, це видання насправді відкриває шлях до прийняття і розуміння самої себе. Адже зрозуміти і прийняти людське тіло і його особливості в ХХІ сторіччі це нібито нормально, не страшно і навіть необхідно.

Основною темою «Хрестика» є цілком природний процес жіночого організму, який упродовж усього періоду існування людства був і залишається табуйованим, є об’єктом містифікації, стає причиною для стигм. А найважливіше причиною для того, що далеко не кожна жінка навіть у наш прогресивний час може усвідомлено визнати. Що бути жінкою і мати щомісяця менструацію нормально, так само як і цілком нормально з боку чоловіків сприймати жінок такими, як вони є. Без міфів, єресі, стереотипів, табу.

Ольга Карі
Ольга Карі

«Хрестик» це художні репортажі

Ця книга не є медичним посібником, який у деталях окреслює менструацію за принципом «що, як, куди, навіщо». Не є виданням на зразок популярних свого часу «Енциклопедій для дівчат». «Хрестик» це художні репортажі про те, як сьогодні суспільство сприймає тему менструації. А ще це одна із перших книжок в Україні про сприйняття жінки в усій повноті й красі її природи.

Ользі Карі вдалося із тридцяти історій, героїнями яких є жінки різного віку й різного життєвого досвіду, запропонувати читачам цілісне бачення проблеми. Чому попри цивілізаційний розвиток і науково-технічний прогрес питання менструації залишається здебільшого замовчуваною темою? Метою книги є пошук відповіді, чому такий природний процес у жіночому організмі сприймається як щось страшне.

Ольга Карі пропонує читацькій увазі досвіди жінок різних поколінь, доходячи висновку, що насправді стигма менструації, недостатня обізнаність соціуму з цієї теми, захаращеність інформаційного й соціокультурного простору забобонами, міфами, тавром сорому усе це насправді передавалось з покоління в покоління, міцно пустило свої деформовані щупальці в нашу свідомість. І тепер зовсім непомітно призводить до стійкого формування нездорових комплексів, активного розвитку фобій, формування невпевненості. Зняти стигми з теми менструації це зробити крок уперед і в культурному поступі. І що куди важливіше на шляху до себе самих.

Сприймати себе природно це нормально

«Із самого дитинства дівчат привчають: місячні це стид, сором, бруд. Про «це» не говорять, про «це» мовчать, надто коли поруч вигулькують чоловіки. Біле не вдягай, у морі не плавай, до церкви не ходи. Не скаржся, не скигли, ховай прокладки від тата, брата, хлопця, чоловіка. Пігулку не проси, терпи, мовчи, ти ж жінка, мусиш терпіти, така твоя доля!», пише Ольга Карі.

Сприймати себе природно це нормально. Менструальна стигма це те, з чим хоча б раз за життя стикається кожна жінка. Тож ця книга про те, як долати цю стигму і бути собою. Цьому задуму підпорядкована і структура видання, яка відображає життя жінок від першої менструації до періоду менопаузи. Жінки розповідають, із якими труднощами стикалися вони, як у їхніх родинах було прийнято сприймати менструацію, яка увага приділялася батьками у пояснення різних тонкощів цього процесу своїм дітям. Яку роль у цьому відігравали школа і соціум, лікарі, вулиця, яким був рівень доступності жінок до засобів гігієни тощо…

«Міфи довкола місячних наче Лернейська гідра. Розвінчуєш один, аргументуючи його недостовірність науковими дослідженнями, посилаючись на статті в медичних журналах чи етнографічні дослідження. А на його місце відразу видираються два-три новіші, химерніші, пекельніші…», зазначає авторка.

Читаючи репортажі таких різних жінок, часом стає страшно. Невже так буває, невже у наш час таке можливо? Це різні історії від трішки смішних, коли одна з дівчат на період менструації переїжджала від свого хлопця до себе, бо він до огиди боявся того, що з нею відбувалося. І до історій, яких у принципі, мабуть, не повинно було би бути за умов адекватного сприйняття природних речей… Зокрема вразила розповідь жінки, якій опісля операції з видалення матки лікарі запропонували видати довідку, що їй нібито робили іншу операцію. За словами лікарів, це для того, щоб її чоловік не думав, що вона якась «не така»…

«Відчуття провини за власну жіночність, висіяне в родючий ґрунт дитячої свідомості, відкритої й вразливої, миттєво пускає коріння глибоко під шкіру. Викорчувати його звідти під силу не кожній дорослій жінці а може, і взагалі жодна з нас не здатна зробити це цілковито. Коріння вгрузає, проростає, розгладжується, а потім щедро живиться отруєними водами повсюдного знецінення жіночого тіла», наголошує Ольга Карі.

Пауза це кома, а не крапка

Цікаво розкривається в «Хрестику» й тема менопаузи. Адже із цим цілком фізіологічним процесом теж пов’язано існування величезної кількості міфів. Досвід жінок, описаний у книзі, розкриває це питання з погляду нового етапу в житті етапу нових можливостей і змін.

«Безперечно, менструальні цикли впливають на жіноче життя, визначаючи його якість та насиченість, але жінка не починається із першою менструацією і не закінчується з останньою! Менопауза це не катастрофа і не вирок. Зрештою, клімаксу не уникнути жодній жінці, яка планує жити довго й щасливо! пише Ольга Карі. Як і пауза в музиці, менопауза це період тиші, момент мовчання, що увиразнює красу і багатовимірність життєвої симфонії. Пауза це кома, а не крапка».

Жінкою не перестаєш бути тільки тому, що війна

Торкається авторка й теми менструальної бідності, що є актуальною як у мирний час, так і в час війни. Відсутність обізнаності від елементарних знань про будову власного тіла й функціональні процеси, недоступність сучасних засобів гігієни для окремих категорій населення, недостатня поінформованість щодо того, що є нормою для жіночого здоров’я, а коли варто звертатися до фахівців, це все також наслідки менструальної стигми.

Жінкою не перестаєш бути тільки тому, що війна це ще одна з тез, до котрої приходиш, читаючи «Хрестик»…

Не можу не процитувати прикінцеві рядки «Хрестика». Адже в них, як на мене, відповідь для тих, хто й зараз, читаючи мій відгук на книгу Ольги Карі, міркує над тим, чи дійсно нам сьогодні потрібні такі видання. Потрібні. Чому? Бо «поки все жіноче автоматично вважатиметься у світі другорядним і незначущим, жіноче репродуктивне здоров’я і його безпека «вашими бабськими справами», а не зоною взаємодії відповідальності і жінки, і її партнера чи партнерів, доти гінекологічне дзеркало Yona, дієві ліки, що допомагають жінкам, бо враховують особливості їхнього організму, та приємні безболісні візити до гінекологів залишатимуться в категорії мрій та прототипів.

Поки лікар, що має безпосередній доступ до тіла жінки та її інтимних зон, дозволятиме собі пхати носа у її репродуктивні плани і повчати, що, коли і як їй робити зі своїм тілом, жінки відтягуватимуть планові візити до останнього або не ходитимуть до лікаря взагалі. Це і творить прокляте замкнуте коло жіночої невидимості, німування і терпіння там, де треба кричати, бунтувати світові: я жінка, я є, я важлива, і мій біль існує не для гартування терплячки, що знадобиться в пологах, а для того, щоб його полегшили і зцілили.

P.S. Книгу «Хрестик» я прочитала в серпні 2022 року. І до моменту написання цього відгуку не спостерігала шквалу бурхливих обговорень, схвальних чи критичних оглядів цього видання. Не просто мені було визначитися, де опублікувати свої рефлексії щодо «Хрестика», щоби про цю важливу книгу дізналось якомога більше людей, і щоби не нарватися на якісь дивні запитання, навіщо я читаю такі книги і пишу на них огляди. Хочеться вірити, що репортажі Ольги Карі допоможуть багатьом не перетворювати хрестики на хрести, і відкриють шлях до самих себе.

Схожі записи

На Берлінале скасували гендерний поділ нагород за найкращу роль

Як має виглядати гендерно збалансований матеріал. Поради від Поваги

Про що говорити, з ким і як — поради Тетяни Трощинської