Повага
Книжкова полиця Статтi

Наука і любов: долі науковиць в «Уроках хімії» та «Гіпотезі кохання»

Майже одночасно українською вийшли два американські бестселери, які розповідають про плюс-мінус те ж саме — кар’єрний шлях жінки в природничих науках. Але в різних жанрах, трохи різними способами й з різними акцентами. «Гіпотеза кохання» Алі Гейзелвуд (Віват) — це ромком про удавані стосунки, які поволі стають справжніми, з елементами соціальної проблематики. А «Уроки хімії» Бонні Ґармус (КСД) — сентиментальна трагікомедія (де трагічного таки більше) з хорошими домішками виробничого роману. Наче й дуже різні книжки, але їхні героїні опиняються в схожих ситуаціях, а проте вирішують їх дещо по-різному навіть з поправкою на умовності кожного жанру. Тож порівняти їх було б цікаво в будь-якому разі, але я ще й примудрилась прочитати їх просто одну за одною. Vaenn’s Book Blog розповідає про нові книжки.

Героїні та історії

Отже головна героїня «Гіпотези кохання» Олівія повільно, але старанно торує аспірантський шлях, хай навіть розуміє, що умови її навчання не відповідають її запитам. Що ж, дівчаткам в біології й досі непросто. Так непросто, що в Олівії й особистого життя фактично нема. Але для того, щоб не заважати щастю подруги, вона вирішує збрехати про те, чи має хлопця, й цьомкнути в коридорі першого-ліпшого. Вийшло трохи невдобно, адже цьомкнула вона нелюбого всім асоціального генія-перфекціоніста Адама Карлсена, а той чомусь вирішив підіграти. І тепер Олівія, яка звикла до ролі сірої мишки, раптом опинилася під софітами загальної уваги — з ким це там зустрічається місцеве світило, яке всі ненавидять?

Історія Елізабет Зотт з «Уроків хімії» починається схожим чином, але в ще більш несприятливі для жінок у науці часи — у 1950-ті. Елізабет навіть не аспірантка, але вона вперто намагається провадити власні дослідження. Хоча всі колеги вважають, що вона тут для заварювання кави та миття колб. Але битва за лабораторний посуд познайомила Елізабет з Келвіном Евансом… так, усе правильно — із нелюбим усім асоціальним генієм-перфекціоністом. От тільки в ті часи плітки про стосунки з місцевим світилом мали дещо інші наслідки.

Читайте також: Книжки в тренді: За ким із буктокерок слідкувати в TikTok?

Якщо в першій книжці стосунки між героями лежать в основі сюжету й розвиваються за канонами жанру (хіба що Адам виступає в ролі такого собі плюшевого варіанта містера Рочестера й підтримує Олівію… ну, практично в усьому, окрім любові до гарбузових напоїв), то для Елізабет взаємне кохання стає тим спалахом, що освітив життя і повністю змінює наукову кар’єру. Зрештою жінка… ні, не знаходить себе, але бодай вчиться застосовувати свої таланти в неочікуваній сфері (у романі дуже багато подробиць про те, як функціонувало розважальне телебачення 1960-х). Але обох героїнь визначає їх інтерес до науки, хоча й шляхи в них дещо різняться.

Та нашо вам та наука?

Привертає увагу те, що в обох книжках авторки відкрито й в масштабі маніфесту проголошують — жінкам є місце в академічному середовищі. Хай навіть їм там не дуже раді і зараз, і шістдесят з гаком років тому. Та при цьому для кожної героїні інтерес до науки й готовність торувати шлях в академію — це не кар’єрний розрахунок, а практично життєва необхідність, в основі якої лежать психологічні травми минулого. Цікаво виходить: з одного боку, ці різні, але розраховані на масових читачів, тексти всіляко закликають: «Дівчатка, ходіть у STEM!». А з іншого — для їхніх героїнь похід у STEM — це не просто справа життя, а щось середнє між хрестом та святим обов’язком перед собою молодшою.

Далекі й близькі

І як до цього покликання ставляться навколишні? Олівія — практично сирота, тому з її оточення ми переважно бачимо таких само аспірантів. Найближче коло її всіляко підтримує, у тому числі — проголошуючи, що, так, їй не здається, дівчатам й досі важче робити наукову кар’єру. Навіть якщо вона не має «обтяжувальних оставин» (ну, знаєте, діти, літні батьки, будь-яка подоба приватного життя за межами кампусу — оце-от усе). Далі — коло… Алі Гейзелвуд на цьому не концентрується, але й не оминає тему нездорової конкуренції в академічному середовищі, коли ближній твій, звісно, ближній, але за грант можна й голову відкусити.

Читайте також: Саудівська Аравія вперше відправить астронавтку в космічну місію

В Елізабет ситуація значно гірша — епоха зобов’язує. Бонні Ґармус методично й відсторонено перераховує всі проблеми, які можуть чекати жінку-науковицю тих часів: від дрібного приниження й необхідності приховувати свою стать при публікації статей до… триґер-ворнінґ, на самому початку роману є доволі графічний опис зґвалтування. Фактично письменниця показує численні способи витіснити жінку з науки. Де в хід іде все — від декларування стратосферно високих моральних принципів і до дрібних інтриг, зокрема жіночих. На кампусі має лишитися тільки одна, навіть якщо інша жінка навіть не наукою в тому кампусі займається. А за межами кампусу до наукових амбіцій Елізабет практично всі ставляться, як до дивацтва. Та попри все вона знаходить підтримку в неочікуваних місцях. І авторка тут знову ж таки чесна й послідовна — продовжити кар’єру, хай навіть в іншій сфері. А заразом — і зберегти психічне здоров’я, Елізабет вдається тоді, коли на допомогу їй приходить інша жінка. І, не менш спаведливо, зважаючи на епоху, ця інша жінка — її старша сусідка Гаррієт — змальовується як така, що має на це ресурси. Тобто не бавить власних онуків, а допомагає подрузі… А от що в цих двох книжок спільного, то це безумовна підтримка партнерів обох героїнь.

Хто твій ворог?

А хто не підтримує і в усьому заважає? В обох випадках можна відповісти одним словом — патріархат. Обидві письменниці неприкрито показують наскільки важко (і наскільки важче, ніж чоловікам) жінкам у такому висококонкурентному середовищі. Де шанс, що твої здібності й амбіції оцінять об’єктивно, ще треба відвойовувати. І хоча оповіді в романах розділяють багато десятиліть, проблеми в героїнь спільні. Від спроб довести, що так, вони абсолютно серйозно, і їхні наукові розробки — не пацьорки, доки заміж не вийде/не піде працювати на корпорацію, а перспективні дослідження, до необхідності захищати ці самі розробки, коли вони дійсно виявляються перспективними.

Ну й цікавих дрібничок в обох випадках не бракує. Скажімо, в «Уроках хімії» дуже показовим є сюжетний поворот, коли Елізабет після звільнення доводиться фрилансувати — робити розрахунки для більшості колишніх колег, бо гроші ж десь треба брати. І нічого, нікому не тиснуло видавати їх за свої. А в «Гіпотезі кохання», де загалом уже дещо м’якша атмосфера, є прекрасний момент, коли Олівії прилітає за те, що її удаваний бойфренд зарубав дослідження одного з аспірантів. Ну дійсно, навіщо щось пред’являти майже двометровому качку-професору, коли можна виплеснути отруту на дівчину, яка до цього взагалі не має стосунку.

Читайте також: Бунт, що виростає з порожнечі: не-рецензія на роман «Її порожні місця»

І як жить?

Хай як непросто складалися їхні життя, обидві героїні вирішують не відступатися від наукових амбіцій. Строго кажучи, письменниці до фіналів вирулили з добрячою порцією казкового оптимізму: Олівії дуже щастить у тому, що в критичний момент вона отримує усю можливу моральну підтримку й це додає їй сил боротися. А у випадку з Елізабет… Ну, Бонні Ґармус недаремно підморгувала читачам алюзіями на твори Дикенса — ніщо так не допомагає жінці, як своєчасне втручання хрещених фей. Тим не менш, письменниці солідарні: кар’єра в академічному середовищі потребує не тільки таланту, а часом і справжнього покликання. (Ну бо щиро кажучи, без покликання таке справді фіг витягнеш, trust me, я кинула аспірантуру після двох років). А неймовірної впертості, стресостійкості й готовності завжди відстоювати свою точку зору. А ще підтримки. Розкіш бути успішними геніями-самітниками й досі можуть собі дозволити переважно чоловіки.

Схожі записи

НДІ шукає волонтерів та волонтерок на медійний марафон «Рівність у політиці»

Про Наталку

На козаку нема знаку?