Повага
Колонки

#шопосексизму в пості «ЧЕСНО»

«Ведуча Євробачення з еротичною фотосесією: хто балотується в нардепи?» починає свій пост про кандидатку на довиборах у Верховну Раду Юлію Гершун громадський рух «ЧЕСНО». Пост ілюструють знімками кандидатки в «еротичній фотосесії» від 2017 року. 

Які коментарі провокує цей пост? 

Це ж не авторки чи автори посту пишуть, а люди (!), скажете ви. Це їхня проблема, що починають слатшеймити, сексуалізувати та критикувати зовнішність замість критики професійних якостей! Але ж ні. Зовсім нещодавно Європейський суд з прав людини визначив, що за коментарі несуть відповідальність не лише коментатор(к)и, але й ті, кого вони «коментують».

Але навіть поза цим рішенням, хіба нас справді хочуть познайомити з кандидаткою? Чи це просто провальна спроба зробити «хайповий» пост і назбирати лайків? 

Про фото жінок

Оголені, напівоголені чи бодай з натяком на «еротичність» фото публічних зірок досі залишаються у топі публікацій таблоїдів та «сайтів-сміттярок». 

«Відомі жінки публікують фото у своїх персональних профілях у соцмережах. Жінки можуть бути в сукнях, у чадрі чи навіть оголені. Бо це їхнє тіло, їхній вибір, які фото публікувати. А ось уже медіа ліплять сексизм до цих фото і публікують новини, висмоктані з пальця»,кажуть про такі «новини» в Інституті масової інформації.

І це вибір руху «ЧЕСНО» — зробити пост про кандидатку, поставивши у фокус її «еротичну фотосесію» від 2017 (!) року. Ми можемо скільки завгодно казати про те, що публічні люди мусять бути готовими до підвищеної уваги. Можемо дискутувати про те, чи достатньо у Юлії Гершун професійних компетенцій для балотування у нардепки.

Але рух «ЧЕСНО», заявляючи, що прагне стимулювати запит на якісну політику серед громадян, спрощує обговорення до рівня «гляньте, що вона собі дозволяє». Для мене це на одному щаблі з перемиванням кісточок бабцями біля під’їзду через закоротку спідницю чи колготки в сіточку. Доки ми ще будемо обговорювати зовнішність жінки та те, що вона з нею робить, замість того, аби бачити особистість?

А що «ЧЕСНО»?

На сторінці кандидатки Юлії Гершун на сайті «ЧЕСНО» можна прочитати про її досвід. І це не лише моделінг, робота ведучою та «еротичні фотосесії». Та це зовсім не головне у цьому кейсі. Починаючи говорити про персоналію, ми знову відходимо в бік від суті питання.

А суть у тому, що чи то менеджерка/менеджер соцмереж «ЧЕСНО» (чи інші членкиня або член команди) припустилися помилки. Або у гонитві за лайками та залученням (чим більше коментів — тим краще бачать пост), або не відфільтрувавши власні упередження, команда у цьому пості вдалася до сексизму. І це навіть почали зауважувати у тих же коментарях.

Замість обговорення кандидатки, як професіоналки (чи не професіоналки), ми обговорюємо її поводження з власним тілом. Ми, як суспільство, вкотре привласнюємо тіло жінки. 

І мені щиро шкода, якщо у критиці сексистського посту хтось бачить «захист кандидатки». Мовляв, вона така-сяка, що взагалі в політиці робить? Та йдеться не про персоналію, а про те, як комунікує рух, що прагне покращувати політичну культуру в українському суспільстві.

Для нас дуже звично обговорити «зміну іміджу» чи «спроби молодитися» Юлії Тимошенко замість того, аби критикувати її виступ у Раді. Але хто, як не рух «ЧЕСНО», який роками вправно залучає громадян до боротьби з політичною корупцією та контролю влади, зберігає політичну пам’ять та допомагає зробити поінформований вибір, може показувати, що політикині — це не про зовнішність і не про те, що вони з нею роблять? Хто, як не «ЧЕСНО» демонструватиме, що жінки в політиці заслуговують на рівне з чоловіками ставлення та оцінку?

Чи робить рух «ЧЕСНО» аналогічні пости з оголеними фото чоловіків, що йдуть у політику? Ні. Принаймні ми з командою, догортавши до 2016 року Facebook «ЧЕСНО», не знайшли жодного. Але це не означає, що їх у політиків немає.

Помилятися нормально. Але прикривати сексизм тим, що «радше йдеться про самооб’єктивацію», як мінімум, нечесно щодо своєї аудиторії. Самооб’єктивація чи емпавермент, якими були причини та контекст бажання зніматися напівоголонеою чи оголеною — тема для дуже особистої та глибокої розмови з людиною. Але відверта (за чиїмось моральним компасом) фотосесія не має бути основою для оцінки жінки, що йде в політику.

А якби я йшла у політику…

За логікою «ЧЕСНО», якби я йшла у політику, то у пості про мене не згадали б, що цьогоріч я стала лавреаткою проєкту «30 до 30: хто творить майбутнє українських медіа» від Премії імені Георгія Ґонґадзе та The Ukrainians. Не згадали б мій про відеоблоґ #шопосексизму, про відкриття забутих імен української поезії, скасованих за Радянського Союзу, у радіодокументалках, які роблю для Радіо Культури, про розбудову спільноти Громадського радіо на Patreon. Адже достатньо було б дістати мої знімки зі зйомок ню чи відкрити мій інстаґрам.

Чи достатньо, аби зрозуміти мої професійні кваліфікації, знати про мене те, що я працюю з фотомисткинями та фотомитцями? Чи могли б у «ЧЕСНО» стверджувати, що саме самооб’єктивація, а не спроби повернення собі власного тіла, права ним розпоряджатися та бути вільною мотивують мене до таких зйомок? 

Моє тіло — моє діло. І я дуже обережно та повільно рухаюся до здорових взаємин з ним, крізь усі стереотипи та упередження, крізь усі свої травми та страхи. У першу чергу бачити в жінці її тіло та бути впевненими у тому, що ви точно знаєте, чому вона чинить з ним так чи інакше — упередження, які дуже не хотілося б, аби транслювали такі потужні та важливі ініціативи, як громадський рух «ЧЕСНО».

Читайте також колонку Ани Море про прийняття свого тіла: Привіт, тіло

Схожі записи

Чоловічі привілеї та чому жінкам платять менше

14 жовтня: бо ворожа куля чи снаряд не питають, жінка ти чи чоловік

Вікторія Дворецька

Ответить за тело