Чому шкільні уроки літератури бувають нудними? Як заохотити дітей більше читати та навчити їх любити українську літературу? Відповіді на ці та інші питання шукали учасники відкритої розмови «Речі, які б ми хотіли довідатися на уроках літератури в школі», що відбулася 21 вересня в рамках Book Forum у Львові.
На думку учасників дискусії, що модерували Світлана Панчук і Слава Огороднік, щоб мотивувати учнів вивчати літературу в школі, необхідно:
-
Включити в шкільну програму більше творів про сильних та емансипованих жінок.
Часто твори з активними героїнями виключають зі шкільної програми, як це сталося із твором Ольги Кобилянської «Людина». Така сама ситуація склалася з романом Шолома Алейхема «Тев’є молочник». У цьому творі відбувається зміна ролей – дочки головного героя, йдучи за своїм покликанням, залишають дім, і це сприймається як щось нормальне і закономірне. При цьому у більшості творів програми української літератури жінку є другорядною героїнею, що апріорі не може стати головним активним героєм.
Світлана Панчук зауважила, що українська література багата творами про сильних та цілеспрямованих жінок: «У Олени Пчілки є оповідання «Товаришки», що розповідає історію дівчини, яка стає професоркою медицини у Відні. На жаль, цього твору немає в шкільній програмі. «Меланхолійний вальс» Ольги Кобилянської єдиний наразі твір, представлений у шкільній програмі 10 класу, що розповідає про сильних та незалежних жінок, які прагнуть утвердження в чоловічому світі».
-
Розбавити одноманітність сюжетів більш позитивними творами.
Одним з недоліків шкільної програми з літератури є те, що вона пропонує дуже одноманітні твори. Здебільшого це твори про складне та нещасне селянське життя з трагічним фіналом.
«Зі шкільної програми з літератури я не пам’ятаю жодного радісного сюжету. Більшість творів, які були представлені на той час в програмі, були про смерть, страждання і тому здавалися майже однаковими. Також здебільшого це були твори про селянське життя», – ділиться одна з учасниць дискусії.
Світлана Панчук додає: «Деякий час наприкінці 2000-х в програмі 10 класу був твір Івана Франка «Перехресні стежки». Він розповідав про життя міської інтелігенції кінця ХІХ – початку ХХ століття і розбавляв сірі сільські панорами. Тепер, коли цього твору в програмі немає, ми бачимо лише нещасне українське село. Звичайно, про нього також важливо знати і пам’ятати, але в нас було не тільки це».
-
Упорядкувати уроки української історії та літератури, щоб діти краще розуміли історичний бекграунд сюжетів.
Дуже часто діти в школах, вивчаючи історичні твори, гадки не мають про події, що там описуються. А все через те, що вони ще не мали змоги познайомитись із цим історичним періодом на уроках історії. Тому бажання читати історичні твори подекуди взагалі зникає.
«В шостому класі я читала твір про Богдана Хмельницького у війні з поляками. Пам’ятаю, що не могла зрозуміти сенс цих подій через відсутність знань про їх історичний контекст. Зараз це також часто трапляється, тому що діти ще не мають достатніх історичних знань і не можуть правильно усвідомити і сприйняти історичний твір», – поділилась відвідувачка події.
Щоб уникнути цього, курс шкільної історії і курс літератури мають йти паралельно, а не випереджати один одного і не створювати плутанину в головах учнів.
-
Дозволяти школярам самостійно шукати сенси творів, а не вичитувати їх із підручників.
Потрібно заохочувати школярів не заучувати чиїсь думки з підручника, а висловлювати власні.
Учасниця бесіди розповідає: «Я ніколи не розуміла критики та хрестоматій. Чому якісь рандомні люди намагаються мені пояснювати, а по суті нав’язувати, як зрозуміти твір, потім цю ж думку вчити і переказувати на уроці? Якщо моя думка була відмінною від представленої в хрестоматії, в мене часто виникали конфлікти із вчителями. Смішно, коли на питання «як ви вважаєте…» я висловлюю свою думку, а у відповідь чую, що неправильно вважаю. Всі пам’ятають про сині штори, які за словами вчителів мають означати депресію або ж думки головного героя про суїцид. Але навіщо шукати сховані натяки там, де їх немає? Це ж просто сині штори».
Також часто такому механічному заучуванню сприяють й самі вчителі, які за словами багатьох присутніх на дискусії, не є достатньо компетентними у викладанні. А деколи вчителі навіть заохочують учнів не витрачати зайвий час та переглядати фільми замість читання творів.
-
Пропонувати школярам твори, що відповідають їх вікові.
Також недоліком шкільної програми є те, що багато з запропонованих творів зовсім не є «дитячими». Тому десь з 6 класу діти починають знайомитись з Шекспіром, Шевченком, та іншими авторами, які зовсім не орієнтувалися на дітей.
Світлана Панчук наводить приклад: «Школярі молодшого віку знайомляться із творчістю Володимира Винниченка через збірку його оповідань для дітей «Намисто». Але зі всіх оповідань автора про дитячі прагнення та їх перемоги в шкільну програму потрапив саме «Федько-халамидник». Я вірю, що це хороше оповідання і воно розвиває емпатію, але, на мою думку, у багатьох школярів і школярок зникне бажання читати інші твори Винниченка через хибне враження про його творчість. Вони вважатимуть, що всі його твори такі ж сумні і безрадісні».
Тому дуже важливо не відбити у дітей бажання читати те, що можливо зараз для них є складним, але може бути корисним у майбутньому.
Катерина Джуфер
