Image default
Статтi

Шкільні уроки літератури. Що з ними не так?

Чому шкільні уроки літератури бувають нудними? Як заохотити дітей більше читати та навчити їх любити українську літературу? Відповіді на ці та інші питання шукали учасники відкритої розмови «Речі, які б ми хотіли довідатися на уроках літератури в школі», що відбулася 21 вересня в рамках Book Forum у Львові.

На думку учасників дискусії, що модерували Світлана Панчук і Слава Огороднік, щоб мотивувати учнів вивчати літературу в школі, необхідно:

  1. Включити в шкільну програму більше творів про сильних та емансипованих жінок.

Часто твори з активними героїнями виключають зі шкільної програми, як це сталося із твором Ольги Кобилянської «Людина». Така сама ситуація склалася з романом Шолома Алейхема «Тев’є молочник». У цьому творі відбувається зміна ролей – дочки головного героя, йдучи за своїм покликанням, залишають дім, і це сприймається як щось нормальне і закономірне. При цьому у більшості творів програми української літератури жінку є другорядною героїнею, що апріорі не може стати головним активним героєм.

Світлана Панчук зауважила, що українська література багата творами про сильних та цілеспрямованих жінок: «У Олени Пчілки є оповідання «Товаришки», що розповідає історію дівчини, яка стає професоркою медицини у Відні. На жаль, цього твору немає в шкільній програмі. «Меланхолійний вальс» Ольги Кобилянської єдиний наразі твір, представлений у шкільній програмі 10 класу, що розповідає про сильних та незалежних жінок, які прагнуть утвердження в чоловічому світі».

  1. Розбавити одноманітність сюжетів більш позитивними творами.

Одним з недоліків шкільної програми з літератури є те, що вона пропонує дуже одноманітні твори. Здебільшого це твори про складне та нещасне селянське життя з трагічним фіналом.

«Зі шкільної програми з літератури я не пам’ятаю жодного радісного сюжету. Більшість творів, які були представлені на той час в програмі, були про смерть, страждання і тому здавалися майже однаковими. Також здебільшого це були твори про селянське життя», – ділиться одна з учасниць дискусії.

Світлана Панчук додає: «Деякий час наприкінці 2000-х в програмі 10 класу був твір Івана Франка «Перехресні стежки». Він розповідав про життя міської інтелігенції кінця ХІХ – початку ХХ століття і розбавляв сірі сільські панорами. Тепер, коли цього твору в програмі немає, ми бачимо лише нещасне українське село. Звичайно, про нього також важливо знати і пам’ятати, але в нас було не тільки це».

  1. Упорядкувати уроки української історії та літератури, щоб діти краще розуміли історичний бекграунд сюжетів.

Дуже часто діти в школах, вивчаючи історичні твори, гадки не мають про події, що там описуються. А все через те, що вони ще не мали змоги познайомитись із цим історичним періодом на уроках історії. Тому бажання читати історичні твори подекуди взагалі зникає.

«В шостому класі я читала твір про Богдана Хмельницького у війні з поляками. Пам’ятаю, що не могла зрозуміти сенс цих подій через відсутність знань про їх історичний контекст. Зараз це також часто трапляється, тому що діти ще не мають достатніх історичних знань і не можуть правильно усвідомити і сприйняти історичний твір», – поділилась відвідувачка події.

Щоб уникнути цього, курс шкільної історії і курс літератури мають йти паралельно, а не випереджати один одного і не створювати плутанину в головах учнів.

  1. Дозволяти школярам самостійно шукати сенси творів, а не вичитувати їх із підручників.

Потрібно заохочувати школярів не заучувати чиїсь думки з підручника, а висловлювати власні.

Учасниця бесіди розповідає: «Я ніколи не розуміла критики та хрестоматій. Чому якісь рандомні люди намагаються мені пояснювати, а по суті нав’язувати, як зрозуміти твір, потім цю ж думку вчити і переказувати на уроці? Якщо моя думка була відмінною від представленої в хрестоматії, в мене часто виникали конфлікти із вчителями. Смішно, коли на питання «як ви вважаєте…» я висловлюю свою думку, а у відповідь чую, що неправильно вважаю. Всі пам’ятають про сині штори, які за словами вчителів мають означати депресію або ж думки головного героя про суїцид. Але навіщо шукати сховані натяки там, де їх немає? Це ж просто сині штори».

Також часто такому механічному заучуванню сприяють й самі вчителі, які за словами багатьох присутніх на дискусії, не є достатньо компетентними у викладанні. А деколи вчителі навіть заохочують учнів не витрачати зайвий час та переглядати фільми замість читання творів.

  1. Пропонувати школярам твори, що відповідають їх вікові.

Також недоліком шкільної програми є те, що багато з запропонованих творів зовсім не є «дитячими». Тому десь з 6 класу діти починають знайомитись з Шекспіром, Шевченком, та іншими авторами, які зовсім не орієнтувалися на дітей.

Світлана Панчук наводить приклад: «Школярі молодшого віку знайомляться із творчістю Володимира Винниченка через збірку його оповідань для дітей «Намисто». Але зі всіх оповідань автора про дитячі прагнення та їх перемоги в шкільну програму потрапив саме «Федько-халамидник». Я вірю, що це хороше оповідання і воно розвиває емпатію, але, на мою думку, у багатьох школярів і школярок зникне бажання читати інші твори Винниченка через хибне враження про його творчість. Вони вважатимуть, що всі його твори такі ж сумні і безрадісні».

Тому дуже важливо не відбити у дітей бажання читати те, що можливо зараз для них є складним, але може бути корисним у майбутньому.

Катерина Джуфер

Схожі записи

Реклама Gillette: підтримка жіночого руху чи кампанія проти чоловіків

admin

10+ спільнот для жінок в Інтернеті

admin

Посол України в Португалії: «У дипломатії стать не має значення»

admin

Залишити коментар