Українки в Європі все більше говорять про різницю у ставленні до дітей «у нас» і за кордоном. Про те, як їх вражає тотальна присутність європейських та американських чоловіків у житті їхніх нащадків. І що навіть після розлучення батьки, за невеликими винятками, лишаються у житті дітей на 50% — і в сенсі часу, і в сенсі опіки, і в сенсі фінансів.
Тому за кордоном нікому не спаде на думку називати жінок «розвєдьонками із прицепами», які на умовному «ринку наречених» нібито через своїх дітей дуже «втрачають у ціні».
Далі про те, чому жінки без дітей або жінки з дітьми мають скрізь виправдовуватися — від сайтів знайомств до прийому в гінеколога. А також про те, чи стає дитина «причіпом» для самотнього батька. І чи, власне, будуть у нас коли-небудь розлучених або самотніх жінок та чоловіків із дітьми сприйматися однаково?..
Читайте також: Церква Англії закликала поважати самотніх людей
Немає дітей? Значить егоїстка або хвора!
До незаміжніх жінок без дітей на «ринку наречених» теж є купа питань. А чи не егоїстка ти? Чи не кар’єристка (аяяй!), яка віддає весь час роботі, нехтуючи святим обов’язком стати матір’ю.
Чи не хвора часом? Коли мені було 25, одна не набагато старша колега весь час дивувалася, як це я дожила до такого «поважного» віку й жодного разу не завагітніла. Чарівне слово «контрацепція» її неабияк здивувало.
Тож коли чоловіки на запитання, скільки в них дітей, гордо піднявши голову заявляють, що «справжній чоловік ніколи не знає, скільки в нього дітей», я зазвичай раджу сходити до венеролога. Мало чого такий «справжній чоловік» ще про себе не знає.
«Сина не виховую, але дуже ним пишаюся»
Цікаво, що часом чоловіки так пишаються фактом наявності дітей, що заявляють про це на першому побаченні.
Колись у мене був такий досвід, коли у перші 10 хвилин знайомства чоловік узяв телефон і почав показувати фото сина, який народився, коли його батько ще ходив до школи. Із мамою малого цей чоловік ніколи не жив, аліментів не платить і в житті сина взагалі жодної участі не бере. А ще досі не розуміє, чому наше побачення так швидко закінчилося.
У чоловіків «часікі не тікають»?
Узагалі тема дітей у житті жінки в «українській народній традиції» визначає майже все її існування. Досі є люди, які щиро вірять, що заміж виходять тільки вагітними й ніяк інакше.
Якось я написала у фейсбуку про реакцію майже всіх моїх знайомих на те, що минуло півроку після весілля, а я й досі не на шляху до пологового. Просто я виходила заміж у сукні вільного крою, і через тиждень після того, як нині вже колишній чоловік повернувся з АТО. Сам факт такого «раптового» шлюбу міг мати під собою тільки одну підставу — вагітність. А не чотири попередніх роки стосунків і пропозицію, зроблену більш як за півроку до самого весілля.
Читайте також: Три набори стереотипів про шлюб і розлучення
Тоді в коментарях прочитала силу-силенну історій на кшталт «хто виходить заміж у листопаді — точно вагітна» і «зараз заміж або по зальоту, або по расчоту, інакше ніяк».
Коли я запитую бездітних однолітків-чоловіків про дітей, то часто чую, що «ето другоє» і що у чоловіків «часікі не тікають». Тому можна й до 50 погуляти.
Жінка — не ходячий інкубатор!
Окрема «пісня» — це бути бездітною жінкою після 30 на прийомі в гінеколога. Якщо на запитання «скільки було вагітностей?» відповідаєш, що жодної, можеш отримати від «ну, наступного разу чекаємо вас вагітною» (невагітною не приходь!) до «а що ви собі думаєте й коли збираєтеся?»
Читайте також: Гінекологічне насилля: чому жінки не поспішають на профілактичні огляди?
Єдиний раз, коли гінеколог повівся максимально коректно (а через часті переїзди в мене доволі велика «вибірка»), це коли після «чи намагалися завагітніти?» лікар одразу сказав, що моє особисте життя — це моя справа, а запитує він тому, що це маркер для гінеколога. Бо якщо тривалий час намагалися й не виходило, то це може бути ознакою якоїсь проблеми зі здоров’ям. Якщо ж ні, то більше в нього питань немає, бо це, власне, не його діло.
Наприкінці прийому я щиро подякувала лікарю за професійність і зауважила, що вперше відчула себе пацієнткою, до якої поставилися з повагою — як до людини, а не як до ходячого інкубатора, який чомусь відмовляється виконувати свої функції.
Спеціалістка чи «робоча коняка»?
При прийомі на роботу мене про дітей ніколи не питали, але, думаю, це тому, що «холодних» співбесід у мене майже не було. Майже всі роботодавці запрошували мене на роботу, тому співбесіди, якщо й були, то суто формальні, де більше питань зазвичай ставила я.
Думаю, якщо при сучасній кризі на ринку праці роботодавці продовжуватимуть питати «а хто сидітиме з дитиною, коли вона хворітиме?», то залишаться взагалі без персоналу. Тим більше, як показує мій досвід інвалідності, хворіти цілком можна й без дитини. І працювати під час лікарняних — також. Хвороби й інвалідності зрештою не визначають людину як спеціаліста чи спеціалістку. Щоправда, якщо на роботу беруть справді спеціалістку, а не «робочу коняку».
Соло-батьки
Але повернемося до чоловіків із дітьми. А саме — до тих небагатьох самотніх татусів, діти яких живуть із ними. Де вони на умовному «ринку женихів»? Їхні діти — це «причіп» чи ні? Чи готова була б я побудувати стосунки із таким чоловіком? Скоріше за все, ні. Просто тому, що не впевнена, чи змогла б «вписатися» в цілу сім’ю, тим більше не маючи власних дітей і, відповідно, досвіду. Проте соло-батьки, які вміють заробляти гроші так, щоб забезпечити себе й дітей, і можуть потурбуватися про маленьких людей поряд, завжди викликають у мене величезну повагу. Незалежно від того, чоловік це чи жінка.
Ірина Семенова
