Image default
Колонки

На Майдані гинуло мало жінок? Серйозно?

З відстані п’яти років може здаватися, що жінки на Майдані були берегинями, а чоловіки воїнами, що в цьому був традиційний гендерний розподіл, але дискусій ніхто не здіймав. Та, може, в тому, що ми робили, просто не було ніякої гендерної підтеми – і тому кожен і кожна мовчки робили те, що вміли?

І навіть зараз, коли потролити феміністок  – це ледь не улюблена розвага в соцмережах, виявилося, що говорити “малувато жінок загинуло на Майдані” – це вже за гранню. Отже, все ж таки вона є, ця грань.

Це хибний шлях – казати, що жінки не здатні битися. Бійчині ЦАХАЛу – жива антитеза до такої думки. Жінка може бути військовою, може битися, стріляти, керувати технікою. Однак жінки, які опинилися 5 років тому на Революції гідності, військовими не були. Як і чоловіки. Певно, що якийсь відсоток таки був, але більшість – пересічні громадяни і громадянки дуже різних професій. І, якщо пам’ятаєте, прийшли ми не з наміром відгамселити силовиків, а сказати, що з нами так не можна, заявити про свою громадянську позицію.

Це хибна думка, що жінки на Майдані були лише на кухні та в медичній службі. І там, і там були й чоловіки. Я пам’ятаю, як бутерброди з нами різав дядечко з сивими вусами. А на Грушевського були дівчата, які кидали коктейлі. Зрештою, була Жіноча сотня, про неї тоді всі говорили. А ще були жінки з Автомайдану. Скільки водійок виїхали на пікет Межигір’я в грудні 2013 року? І потім у жінок суди відбирали права так само, як і в чоловіків. А жінки на гарячих телефонних лініях волонтерських рухів? А ті, хто возили бензин у сумочках і покришки в багажнику? Ніколи не думала, що треба цим мірятися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історії жінок із Небесної сотні 

Я зараз не намагаюся притягнути якісь факти за вуха і створювати враження про щось, чого не було. Так, у нас доволі патріархальне суспільство. Так, зі сцени 18 лютого перед штурмом жінок і дітей просили покинути межі Майдану або хоча б відійти подалі від лінії зіткнення. Але ніхто не забирав у нас право бути там, де ми були. Ніхто не казав, що медсестра Олеся Жуковська, яку снайпер поранив у шию, «сама дура, навіщо туди поперлася». І про інших медсестер і лікарок, які працювали в самому пеклі, ніхто не казав, що «жінкам тут не місце».

Кожен сам обирав, де його місце й де можна принести найбільше користі. А найрідніші просили одне одного берегтися. Хіба це не звичайні очевидні речі? Ти завжди намагаєшся захистити людину, яку любиш, тому чоловіки просили жінок не йти, матері просили синів. Але скільки з нас туди не пішли? Сотні тисяч. Бо було страшно. До того ж не кожна людина вміє діяти у стресових ситуаціях, не кожна готова свідомо піти туди, де вбивають. Це нормально. Усі не можуть бути такими. І нам пощастило, що ті, хто там був, робив те, що треба було робити – попри все, не зважаючи на свою стать, професію, регалії чи вік.

В останніх днях Майдану немає зброї, яку можна повернути проти феміністок, бо Майдан був не про це. Майдан був про любов. Через 5 років я продовжую так думати.

Анастасія Багаліка

Схожі записи

Свобода, рівність, братерство й сексизм Шрьодінгера

Герасим Галина

Як подолати сексизм у рекламі?

Полякова Ольга

Великий поліцейський «девічнік» або як я знайшла себе

admin

Залишити коментар