Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Секс, фемінізм та націоналізм: інтерв’ю з блогеркою femmevika
Статтi

Секс, фемінізм та націоналізм: інтерв’ю з блогеркою femmevika

Femmevika або Вікторія Дубінець говорить про секс, фемінізм та українську мову й культуру. Вона веде секс-просвітницький українськомовний блог уже понад два з половиною роки. Вікторія тестує секс-іграшки, проводить секс-просвітницькі та феміністські лекції, модерує секс-позитивний чат. А ще розповідає про українських феміністок та принципово веде блог українською. Повага поспілкувалася з блогеркою про те, чому секс-просвітницям важливо бути феміністками.

Фемінізм, секс, націоналізм: інтерв'ю з femmevika

Як усе починалося?

Починалося все з особистого блогу, але вже з самого початку я орієнтувалася на  феміністські теми. Тоді я не очікувала, що опинюся тут, де я зараз. Мені просто потрібен був мій простір, де я б змогла говорити про те, що мені болить, не натикаючись на своїх знайомих. Спочатку блог був анонімним. Там не було моїх світлин, моєї особистої інформації. Лише коли я почала бачити, що теми людям відгукуються, що їм важливо чути мої думки, я почала відкриватися.

Я навчалася на українській філології, працювала журналісткою. Коли з’явився мій блог, працювала головредкою видання про блокчейн та криптовалюти. Ця сфера, як і більшість пов’язаних із фінансами, вважається «чоловічою». Тоді я дуже багато стикалася з сексизмом. Наприклад, коли я приходила брати інтерв’ю до якогось впливового чоловіка, він на мене дивився здивовано: «А це ти тут головна редакторка?» Або якось в інтерв’ю чоловік порівнював жінку з проєктом. 

Чому саме секс-просвітництво?

Секс-просвітницьку роботу я почала вести фактично через три місяці після створення блогу. Спочатку у своєму особистому блозі я говорила про гендерно-зумовлене насильство: сексуальне, фізичне, психологічне, фінансове. І найбільше відгукувалася тема саме сексуального насильства. У якийсь момент я зрозуміла, що вже не вигрібаю читати ці всі історії, які мені масово писали в direct дівчата. Писали, бо їм не було з ким поділитися. І я подумала, що моєю метою може бути просвітництво. 

Я б могла розповідати не тільки про те, що це насильство є, а й розказувати про принципи активної згоди, про право жінок на свою сексуальність, на задоволення – і таким чином давати жінкам підтримку. Тоді в українському Instagram ніхто не говорив про секс українською. Я почала першою. У цьому моя унікальність. Я говорю про те, що стосується українок в українському контексті українською.  

Наскільки стигматизована жіноча сексуальність?

Як би це сумно не звучало, але нормалізація жіночої сексуальності просувається дуже повільно. Наприклад, у моєму оточенні вже є речі, які вважаються абсолютно нормальними. Люди спокійно говорять про місячні, про клітор, жіночий оргазм та задоволення загалом. Але все одно в мене в direct дуже багато повідомлень типу: «А чи нормально, щоб чоловік купував прокладки?», «Секс під час місячних — це нормально?» чи «Це нормально, що я не отримую оргазму зі своїм партнером?» 

Насправді ситуація потроху змінюється завдяки просвітницькій діяльності. Я дуже тішуся, що багато фондів та громадських організацій почали говорити про секс. Але мені здається, що пройшло ще занадто мало часу, аби ми могли говорити про секс спокійно, аби це не сприймалося «в штики». Для багатьох секс — це досі щось дике, про що не треба говорити, що треба замовчувати.

Чоловікам цікаве секс-просвітництво?

Моя основна аудиторія — 18+. Лише близько 6% людей молодші. Чоловіків близько 10%, 90% — жінки. Це доволі очевидний результат. Бо в нашій патріархальній культурі чоловіки часто вважають, що вони й так альфа-самці і їм це взагалі не треба. 

За порадою якоїсь іграшки найчастіше до мене теж звертаються жінки. Бо їм хочеться привнести щось нове в секс. А з боку чоловіків навпаки зустрічається спротив. Бо досі є стереотип, що якщо в парі з’явиться вібратор, значить жінка не задоволена, а чоловік не потрібен. Я бачу тенденцію невміння в комунікації у стосунках, невміння розібратися й пояснити. Адже насправді жінки просто хочуть відкривати свою сексуальність глибше, знаходити нові шляхи отримання задоволення, і це нормально. 

У чоловіків, помічаю, починає з’являтися інтерес. У мене є секс-позитивний чат, де зараз потроху більшає чоловіків, яким важливо обговорити питання сексуальності, здорової комунікації. Хоча у відсотковому відношенні це все одно десь 15 чоловіків зі 120 людей.

Фемінізм, секс, націоналізм: інтерв'ю з femmevika

Про сексуальне насильство 

Найбільше відгуку аудиторії досі отримують дописи про сексуальне насильство. Зараз я намагаюся оминати цю тему. Бо коли торкаюся теми сексуального насильства, у direct починається вибух, і пропускати їх через себе складно. Та кожного разу цінно, що жінки діляться своїм досвідом. Починають розуміти – навіть те, що вони вважали нормою, насправді було сексуальним насильством. 

Наприклад, у нас досі побутує стереотип, що в подружжі не може бути сексуального насильства. Жінки офігівають, коли я розказую, що зняти презерватив без дозволу партнерки (стелсинг)— це насильство. 

Як жінці віднайти свою сексуальність?

Власне займатися секс-освітою я б радила за допомогою читання книг. У мене все теж починалося з книжок. Українською є чудові книжки: «Приховане диво», «Як бажає жінка», «Кінчай. Твоє право на задоволення». З них я б радила починати дізнаватися, як побудоване жіноче тіло. Аби розуміти, наприклад, що клітор — це не маленька горошинка. Аби розуміти власну анатомію, бути обізнаною щодо виділень, щодо місячних, як влаштоване жіноче задоволення

Уже потім починати досліджувати себе. Перша порада: взяти дзеркало й роздивитися свою вульву. Спочатку це може бути неприємно, некомфортно, бо нас не вчать, що жіночі геніталії – нормальні. Член популяризується всюди, усі знають, як він виглядає. А жіночу вульву показують чимось брудним та бридким, «жарти» про запах риби й евфемізми досі популярні. Але важливо сприймати й приймати себе цілісно. Це може стати важливим першим поштовхом до зцілення своєї сексуальності. 

Знаючи свою будову, можна починати (по-новому) досліджувати себе, мастурбувати. Я раджу не одразу впроваджувати щось нове в секс, а спочатку досліджувати себе. Аби ти вже знала, як тобі може бути комфортно, як ти можеш отримувати задоволення. Потім це буде легше перенести в сексуальне життя з партнером чи партнеркою. 

Фемінізм, секс, націоналізм: інтерв'ю з femmevika

Чи потрібен секс-просвітницям фемінізм?

Для мене дуже важливо, щоб людина, яка говорить про секс-просвітництво, сповідувала феміністські цінності. Адже треба розуміти, що зараз ми можемо говорити про жіночу сексуальність саме завдяки фемінізму. Наприклад, феміністки другої хвилі вибороли нам право на контрацепцію. Загалом кожна з хвиль приносила щось своє у сексуальну усвідомленість. Саме завдяки фемінізму ми почали звертати увагу на жіночу сексуальність. Адже раніше (та й досі, хоч у меншій кількості) побутувало уявлення, що жінка має задовольняти чоловіка. Нібито чоловіку потрібен секс, а жінці — не особливо. Саме завдяки фемінізму ми вільно можемо говорити про жіноче сексуальне здоров’я. 

Тим паче ми досі відстоюємо право жінки на аборт. Досі боремося за нормалізацію природних жіночих фізіологічних явищ, таких як менструація, вагінальні виділення. Таким чином, розуміючи ідеї фемінізму, ми даємо жінкам можливість почуватися окей зі своїм тілом, почуватися окей у сексі. 

Націоналка прорадфем з інтерсекційними поглядами

Питання ідентифікації у фемінізмі — одне з моїх не улюблених. У компанії друзів ми жартуємо, що я — націоналка прорадфем* з інтерсекційними поглядами**. 

Бо, наприклад, називати себе радикальною феміністкою на 100% я не можу, хоч ці ідеї найближчі. 

Вважаю себе націоналкою. Фемінізм ставить на перше місце жінку, націоналізм — національну ідею, тож доводиться балансувати.  Я абсолютно погоджуюся, що Україна патріархальна, у нас є купа проблем із забезпеченням прав жінок, але разом із тим розумію, що якщо ми зараз не будемо відстоювати свою незалежність від Росії, не будемо боротися проти російського впливу, то ми можемо опинитися у набагато гіршій ситуації. Адже тоді на українських жінок буде подвійний  тиск — ми будемо жінками колонізованих територій у складі країни, де з правами жінок усе й так гірше. Відстоявши країну, ми зможемо потужніше боротися за права жінок, творити нову культуру. 

А щодо інтерсекційних поглядів, то я розумію, що для мене важливо відстоювати права ЛГБТ+. Мені важливо, щоб усі мали рівні можливості, незалежно від сексуальної орієнтації. Але те, що в інтерсекційному та ліберальному фемінізмі стирається межа біологічного, мені не імпонує. Тому я намагаюся балансувати.

Фемінізм, секс, націоналізм: інтерв'ю з femmevika

Фемінізм та націоналізм — вибухова суміш 

Останнім часом я все більше говорю про українську літературу, український фемінізм та український націоналізм. Зараз я пишу тексти на межі сексуальності, фемінізму та націоналізму. Виходить вибухова суміш, бо я підіймаю три тригерні теми. 

Найбільше проблем мені все ж приніс не секс-блог, а те, що я почала позиціонувати себе, як націоналку, відстоювати українську мову. Я принципово не пишу російською – попри те, наскільки в мене могла б вирости аудиторія. Не тому, що я її не знаю, а тому що для мене важливе  творення саме українського простору. 

Про українську мову та «Хвильовий»

Був скандал із «Хвильовим» (закладом на Подолі у Києві — ред.), коли я попросила обслужити мене українською, а мені відмовили. Я написала про це у своїх розповідях, вони розійшлися в українському Twitter, Facebook та Instagram. 

Найцікавіше, що найбільше обурливих коментарів у мій бік було не через те, що попросила про обслуговування українською в Україні. А через те, що дотримання цього права вимагала феміністка. У мене в збережених ціла купа цих перлів. Типу «упоротим бабам скучна па жизні», «феміністки вже добралися й до української мови». 

Був один тред, де писали, що краще, щоб такі, як я, все ж відстоювали «рускій мір». Бо тоді нас усіх можна було б зібрати разом і відправити в Расєю. Писали, що «хтось навмисно закинув цю фемку, щоб нормальну тему спустити в срач». Я абсолютно не розумію, до чого мої феміністські погляди до відстоювання української мови. Нібито, якщо я феміністка, значить я не маю тих прав, які є в інших громадянок та громадян.

Фемінізм, секс, націоналізм: інтерв'ю з femmevika

Про погрози та блокування першого блогу

Інша історія була, коли я пішла на акцію підтримки ЛГБТ+ до Gulliver (ТЦ у Києві — ред.) На нас учинили напад. Біля мене вибухнули петарди, якими в нас кинули праворадикали. По-перше, це саме по собі вже було стресом. А по-друге, для мене, як для людини з ПТСР, спрацював додатковий тригер. Після того, як поліціянти нас вивели в метро, я написала допис про цю ситуацію. Знову прийшли праворадикали, які почали казати, що в таких, як я, потрібно кидати не лише петарди, а і гранати. Розповідати, що таких, як я, потрібно знищувати. Почалися нападки праворадикалів, після яких довелося на якийсь час закрити блог. Потім друзі надсилали мені скріни, показували, що в чати праворадикалів скидали мої особисті дані. Згодом мій блог заблокували, найімовірніше – після скарг від праворадикалів.

Після того я отримувала погрози. Не можу сказати, що я почуваюся в безпеці. Тому я не «свічу», у якому районі живу, наприклад. 

Якось у метро на мене чекали троє мужиків. Тоді я дуже зраділа, що зустрічалася там із колегами. Ці чоловіки йшли позаду нас, можливо, хотіли «провести бесіду». Але мені пощастило — я була не сама. Я розумію, що можу наражати себе на небезпеку. Але якщо ми не будемо говорити, буде лише гірше. Спротив щодо фемінізму та підтримки будь-яких дискримінованих груп був завжди. Я до цього готова.

Про український фемінізм

Зараз я роблю розбори книг українських феміністок. Є ще одна відповідь на запитання, чому важливо писати українською. Бо пишучи на російську аудиторію, ми більше говоримо про їхню історію та їхній фемінізм. Виходить, що ми знаємо російських феміністок. Ми знаємо всі імена західних феміністок. Наприклад, «Друга стать» Симони де Бовуар для феміністок — настільна книга.

Але для мене важливо показувати, що в нас є своя унікальна історія саме українського фемінізму. Я б дуже радила перечитати мою улюблену Лесю Українку, цитата якої набита в мене на нозі. Мені здається, вона досі дуже недооцінена як феміністка. У її листах та прозі вже наприкінці XIX — на початку XX століття підіймається питання емансипації в Україні. 100 з лишком років тому жінки в Україні відстоювали свою свободу, про це важливо говорити! 

Друга авторка, яку я раджу — це Соломія Павличко. На жаль,  видання «Фемінізму» Соломії Павличко – аж 2002 року. Але його можна знайти на «Чтиво». Це цікава робота саме з точки зору фемінізму та націоналізму в Україні, намагання перечитати українську літературу по-новому, з боку жінки. Соломія Павличко — основоположниця українського академічного фемінізму, який зародився в 1990-их роках. 

І третя — Оксана Забужко. Наприклад, «Польові дослідження з українського сексу» теж можуть перевернути ваш світогляд саме в контексті ролі української жінки, її сексуальності.. Читаючи їх, можете звертати увагу на посилання та згадки інших авторок. Я думаю, ми маємо розвивати фемінізм саме у власній парадигмі, не російській чи західній. Власне це я й намагаюся робити.

Фемінізм, секс, націоналізм: інтерв'ю з femmevika

*Радикальний фемінізм — одна з ключових течій фемінізму, що виникла в рамках другої його хвилі в 60-х роках XX ст., яка системно критикує патріархат. Радфем закликає до радикальних реформ у суспільстві, що передбачають усунення чоловічого панування в усіх соціальних та економічних контекстах.

**Інтерсекційний фемінізм — ґрунтується на визнанні того факту, що різні форми дискримінації перетинаються з дискримінацією за ознакою статі та підсилюють її. Сьогодні термін «інтерсекційність» використовується для ілюстрації взаємодії між будь-якими видами дискримінації: за ознакою статі, раси, віку, класу, соціально-економічного статусу, фізичних або розумових здібностей, гендеру або сексуальної ідентичності, релігії або етнічної приналежності.

Розмову та фото підготувала Ана Море

Схожі записи

Було б правильно, якби мені присвоїли звання у полі, – перша жінка-миротворець про підвищення до полковниці

Без декольте і брючних костюмів: що не так із дрес-кодом у Кабміні

Пропаганда неполноценности