Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Артемізія Джентілескі: помстилась кривдникові не ножем, а пензлем
Статтi

Артемізія Джентілескі: помстилась кривдникові не ножем, а пензлем

Коли ми говоримо про мистецтво епохи бароко, ми говоримо про чоловіків. Мікеланджело Буонарроті, Пітер Пауль Рубенс, Антоніс ван Дейк, Мікеланджело да Караваджо. Історія мистецтва притрусила пилом ім’я художниці-караваджистки, яка листувалася з Галілеєм, була членкинею Академії живописного мистецтва у Флоренції та писала картини для найвпливовіших європейських монархів. Її ім’я — Артемізія Джентілескі.

Одна із пізніх робіт Артемізії Джентілескі — автопортрет. Так вона уявляла себе за роботою. Ошатне вбрання та дорогі прикраси, в одній руці палітра кольорів і пензлі, а другою вона завершує портрет чоловіка. Чому саме чоловіка? Можливо, тут є натяк на її незалежність від чоловіків та верховенство над ними? Погляд Артемізії спрямований на глядача, вона впевнена, проте не зухвала. 

Талановита донька відомого батька

Артемізія народилася 1593 року в Римі. Її батько Ораціо Джентілескі — відомий художник, друг Мікеланджело да Караваджо та член його живописної школи.  Дівчинка росла в оточенні фарб, батькових картин та чоловічого патріархального світу. Ораціо Джентілескі мріяв віддати дівчинку в монастир, проте йому не вдалося. Тож урешті-решт він узяв малу Артемізію до себе в майстерню, де вона опановувала функції помічника: змішувала фарби, готувала полотна, прибирала. Проте Ораціо Джентілескі не вважав за потрібне давати доньці класичну освіту: юнка не вміла читати та писати. 

У сімнадцять років Артемізія Джентілескі створила свою першу картину «Сусанна і старці» (1610 р). Хоча критики довго сперечалися, чи доклався до створення полотна батько, єдине лишалось беззаперечним: підпис Артемізії в кутку картини.

 Що змінило Артемізію Джентілескі?

Артемізія швидко вчилася. Батько вирішив розширити межі її навичок і запросив свого колегу Агостіно Тассі навчити доньку мистецтва перспективи. Це рішення стало переломним у житті та творчості Артемізії Джентілескі. Бо одного дня Агостіно пробрався в майстерню і зґвалтував юнку.

Збереглися свідчення Артемізії про цей випадок: «Він кинув мене на край ліжка, штовхаючи рукою в груди, прилаштував коліно між моїми стегнами, щоб не дати мені захиститися. Піднявши мій одяг, він запхнув хустку мені в рота, аби я не могла кричати». А після того, як Тассі звершив акт зґвалтування, Артемізія підбігла до столу, взяла ножа й вигукнула: «Я хотіла би вбити вас цим ножем, бо ви знеславили мене!»

Бути зґвалтованою в тогочасному Римі  — це бути приниженою, осудженою суспільством. Артемізія відчула це сповна. Для її репутації залишався один порятунок: Агостіно мав одружитися з нею. Але Агостіно Тассі був уже одруженим, тож Артемізія з батьком пішли в суд.

З одного боку рішення піти в суд — це був шанс Артемізії дещо очистити свою репутацію та покарати ґвалтівника. Проте з іншого — її привселюдно допитували, оглядали тіло та катували  сибіллою, тогочасним «детектором брехні» — її пальці обмотували та стискали мотузками. Судовий процес постановив ув’язнити Агостіно Тассі на вісім місяців. Чому так мало? Бо він був улюбленцем Риму, його творчість шанували вельможі, навіть сам Папа Лев XI. Агостіно Тассі захищали впливові чоловіки. Ба більше: через певний час Ораціо Джентілескі відновив співпрацю з ґвалтівником своєї доньки. Це були особливості тогочасного патріархального світу: впливові чоловіки мали верховенство над усіма й обирали насамперед вигоду.

Найталановитіша послідовниця Караваджо

Після зґвалтування, приниження та привселюдного осуду Артемізія одружується з художником і переїжджає до Флоренції. Уже там вона пише картини для двору Медічі, знайомиться з Галілео Галілеєм та планує помсту за допомогою фарб. Завдяки експресивності, вродженому таланту та працьовитості Артемізія Джентілескі стала найпримітнішою представницею школи караваджистів. Караваджисти — послідовники стилю Мікеланджело да Караваджо. Проте Артемізія не лише майстерно копіювала стиль відомого митця, вона вносила в роботи власний голос. І то був голос сильної жінки.

Артемізія Джентілескі обирала для своїх робіт біблійні мотиви, ставила акцент на жінках: Юдита, Мадонна, Сусанна, Даная та Саломея отримали нове життя на її полотнах. Мабуть, найвідоміша картина мисткині —  «Юдита й Олоферн» (1621). Це популярна біблейська легенда про вдову Юдит, яка врятувала своє місто від захоплення військом Олоферна. Артемізія Джентілескі майстерно виконала картину в традиціях школи караваджистів. Крім цього, вона заклала в неї власне бачення легенди та жіночої сили — намагання солідаризуватися з історичними та біблійними героїнями.

Аби краще зрозуміти мистецтво Артемізії Джентілескі, варто порівняти її роботу про Юдит із аналогічною роботою Караваджо.

На картині Караваджо Юдит — тендітна юнка. Вона відсахнулася від тіла Олоферна, її обличчя налякане та сповнене сумнівів. Здається, що Юдит із картини Караваджо миттю б утекла з мечем, аби не її служниця, яка підтримує героїню. Караваджо — чоловік — писав жінку не як убивцю, не як героїню, а як привабливу юнку.

На противагу Караваджо Артемізія Джентілескі зображує Юдит сильною жінкою. На ній ошатне вбрання та дорогі прикраси. Вона захоплена роботою, її дужі руки тримають голову Олоферна, а меч її відтинає. Зауважте концентрацію на процесі, сильну статуру та бризки крові. Служниця Юдит — тепер не стара жінка, яка просто тримає мішок. Вона активно допомагає господині. Полотно «Юдита й Олоферн» — це тріумф жінки. Схоже, Артемізія Джентілескі помстилася кривдникові не ножем, а пензлем.

У своїх роботах Артемізія Джентілескі постійно відрефлексовує власний біль. Вона без слів розповідає свою історію — і в неї виходить так переконливо та щиро, що будь-хто з нас може віднайти себе в тих роботах. Її картини — про силу, про жіночу незалежність, про впевненість, про скидання світу чоловічого верховенства.

Протягом життя мисткиня встигла попрацювати у Флоренції, Венеції та Лондоні. Вона писала монархів та вельмож. Покинула невдалий шлюб, заводила коханців та забезпечувала себе і своїх дітей самотужки. Листувалася з Галілеєм, дружила з Ван Дейком. Словом, була справжньою феміністкою ще до того, як цей напрям отримав свою назву.

Її ім’я стало відомим у 1970-ті роки, під час другої хвилі фемінізму. Про неї 1997 року зняли фільм «Артемізія». А 1998 року — роман про художницю написала французька письменниця Александра Лап’єр.  Популярність Артемізії серед тогочасного суспільства зросла. 2002 року книжка  «Пристрасті за Артемізією» стала міжнародним бестселером.

Артемізія Джентілескі — не лише талановитою художницею-караваджисткою. Ця жінка власноруч відрубала голову патріархальної общини, яка її скривдила. І зробила вона це не ножем, а пензлем.

Анастасія Рудюк

Схожі записи

Цифровий вік може бути жіночою епохою? Про що говорить міжнародне дослідження у сфері IT

«Справжні чи штучні?»: сексизм та мізогінія в обговоренні заяв ексчиновниці Клітіної

У Львові жінку відмовилися прийняти на роботу пожежної через стать

Залишити коментар