Журналістка Тетяна Безрук, яка щойно повернулася з Білорусі, у прямому ефірі кампанії Повага, розповіла про участь жінок у протестах.
Жіночі «ланцюги солідарності», відеовідповідь на сексистські слова президента Лукашенка «Я не бідолаха», відео «Звернення білорусок до світу!» та жінки-лідерки протестів. І це лише маленька частина громадянського спротиву. Яка роль жінок у протестах у Білорусі?
Перша жіноча акція
«Про першу жіночу акцію нам сказала наша подруга. Мовляв, о 10 чи 10:30 біля Комаровського ринку в центрі Мінська збираються жінки з білими трояндами, у білому одязі. Коли ми туди приїхали, там було близько 10 жінок. Ми вже почали думати: «Стільки часу їхали, а нічого не відбувається».
Але до 11 години там зібралося до 300 жінок. Усі були одягнені в біле, червоне, тримали квіти, біло-червоно-білий стяг. Ми стояли й намагалися зрозуміти, що відбувається. Акція тривала до 16 години. Жінки просто стояли, аплодували, нічого не говорили. Вони всі були тісно пов’язані цим потужним відчуттям жіночої солідарності.
Їхні вимоги ми почули, вже підходячи говорити після акції. Вимог було кілька, але основна – аби чесно порахували голоси. Акція проходила 13 серпня, на той час ЦВК вже оголосила Олександра Лукашенка переможцем.
Жінки казали: «Ми тут стоїмо, бо хочемо, аби наш голос врахували».
Друга вимога — відставка Лукашенка. Третя вимога, яка була досить об’єднавчою: припинити насилля, яке відбувається на акціях.
Одна з дівчат, Ліля, прийшла на цю площу перед ринком із білими хризантемами й почала плакати. Ліля казала: «Я вже не можу. Це якась істерика. У мене немає сил, я вже не знаю, що робити. Єдине, що залишилося — вийти на цей жіночий протест».
Нагадаю, що з 9 по 13 серпня ми щодня бачили насилля від ОМОНу, міліції, внутрішніх військ. Знаємо про смерть Олександра Тарайковського. А зараз білоруські правозахисники повідомляють про 5 смертей.
Я не можу передати цього словами, але спробуйте уявити цей жіночий ланцюг довжиною 100 метрів на одній із центральних вулиць.
У цього жіночого протесту, який починався 13 серпня біля Комаровського ринку, не було звуку. Абсолютно мовчазний протест, жінки нічого не казали, лише підіймали руки догори. Навіть коли вони стали в ланцюг, а перехожі почали плескати, протестувальниці попросили цього не робити. Адже, якщо пам’ятаєте, раніше в Білорусі за оплески могли затримати.
Але всі машини, які проїжджали повз, починали сигналити.
Ланцюг був живим організмом. Якщо хтось ішов, то прямо з площі Якуба Коласа поруч доєднувалися інші жінки. Таким чином вони змінювали одна одну.
У якийсь момент туди прийшли два міліціонери з мегафонами. Вони почали говорити, що акція несанкціонована, вимагали розійтися. І хоч акція була мовчазною, міліціонерів чули дуже погано, адже голосно сигналили машини.
Деякі дівчата для того, аби показати, що вони налаштовані мирно, не мають жодної зброї та не збираються захоплювати ніяких державних будівель, закладали руки за голову, ніби під час затримання.
Одна з протестувальниць, Валерія, розповідала, що своїх друзів не бачила з 9 серпня.
«Я не знаю ані де вони, ані в якому стані, — казала вона. — Я не можу привезти їм речі, їжу. Якщо наших чоловіків забрали, то ми будемо стояти тут».
Відмінності між жінками на протестах в Україні та Білорусі
Найяскравіша відмінність між протестами в Україні та Білорусі, як на мене, це те, що білоруські протести не мають єдиної точки.
Наприклад, візьмемо Мінськ. Уранці це звичайне місто: всі їдуть на роботу, працює громадський транспорт, ходить білоруська міліція. А потім в обід, поки ми їмо фалафель на проспекті Незалежності в центрі, повз нас проходять три акції. Акції відбуваються по всьому місту в різний час, а не як в Україні, де основний протест на Майдані Незалежності.
Люди збираються, наприклад, біля станцій метро. 30 людей ідуть маленькою колоною до наступної станції метро, де доєднуються ще 30. Зрештою в цій колоні потім може бути кілька сотень людей.
Через це немає ані жіночого, ані чоловічого централізованого прояву протесту. Тут не зносять їжу, медикаменти чи телефони до однієї точки. Бо протест усюди.
Але мені здається, що всі ці мирні протести по всій Білорусі зараз стали можливими завдяки жінкам, які виходили й ставали у ланцюги. Бо спочатку в цих мовчазних мирних ланцюгах стояли лише жінки віком десь від 17 до 35 років. А пізніше — чоловіки різного віку, жінки різного віку.
Завдяки жінкам цей протест зараз такий, як він є — мирний, акуратний. І мені дуже хочеться сказати, що саме завдяки жінкам ОМОН зараз не б’є людей за біло-червоно-білий стяг. І може це звучатиме по-сексистськи, але я думаю, що цей протест на Комаровському ринку ОМОН не розігнав саме тому, що там були жінки.
Мені здається, що саме жінки задали цей тон мовчазного мирного протесту, коли ніхто не кидає «коктейлі Молотова», не зводить барикади. Люди просто стоять уздовж доріг, ідуть мирною ходою з квітами.
Чому жінки помітні?
Мені здається, що перш за все це пов’язано зі Світланою Тихановською, яка стала опоненткою Лукашенка на цих виборах. Хоча Лукашенко з самого початку казав, що не сприймає її всерйоз.
Разом із тим, ви знаєте, що на цих протестах немає очевидної лідерки чи лідера. Коли я почала говорити про це зі своєю подругою, вона сказала: «Ми вже дуже звикли, що всіх опозиціонерів то ув’язнюють, то викрадають, то вбивають. Ми звикли, що у якийсь момент все одно залишаємося самі. І зрештою непогано з цим справляємося».
Жінки купують воду, продукти, їздять до СІЗО, складають списки, допомагають шукати затриманих. Також беруть на себе координацію протестів, допомогу протестувальникам і волонтерам.
Мені важко сказати, що саме роблять жінки на протестах у Білорусі, бо вони роблять абсолютно все.
Жінки в медіа та силових структурах
У мене жодного разу не виникало запитань, скільки жінок, скільки чоловіків висвітлює ці протести. Але, звісно, жінки помітні.
На акції біля Комаровського ринку я познайомилася з журналісткою «Настоящего времени», яка була і журналісткою, і операторкою, і звукорежисеркою водночас. Працює багато журналісток із видань TUT.by, «Белсат». Здебільшого вони ходять у парі з колегами-чоловіками. І я була з колегами-чоловіками, бо так безпечніше.
Я б сказала, що на протестах жінок і чоловіків 50% на 50%. Журналістки працюють і кореспондентками, і операторками, і фотографками.
Затримують і чоловіків, і жінок. Жінок, можливо, менш жорсткими методами.
По всьому Мінську стоять сині мікроавтобуси без номерів. Мені моя подруга казала: «Таню, дивися, там сидить ОМОН». Серед силовиків я жінок не бачила, лише серед патрульних.
Можливо, тоді вперше на Комаровський ринок жінки вийшли, не усвідомлюючи на повну своєї сили, хоча це не було і від безвиході. Мені здається, це те, що вони мали зробити. І вони це усвідомлювали. Зараз протести у Білорусі — це і жіночі, і чоловічі обличчя».
Підготувала Ана Море
Фото: hromadske, Тетяна Безрук
