Я ще ніколи не бачила в сесійній залі Верховної Ради стільки жінок. Уявіть лишень, які гори можна було би перевернути, якби щоразу ця зала була бодай наполовину заповнена жінками-депутатками.
І українські громадяни, українські виборці також про це думають. Свіжі дослідження НДІ показують, що 75% опитаних вважають, що в дійсному складі парламенту значно більше чоловіків, ніж жінок. Так, схоже на Капітана Очевидність. А ось іще дані: лише 27% опитаних думають, що так повинно бути.
Слухання сьогодні присвячені жінкам із вразливих груп населення. Але варто визнати: будь-яка жінка в Україні сьогодні є представницею вразливої групи населення.
Жодна з нас не застрахована від того, що парламент не прийме нового виборчого законодавства – і нас і надалі представлятимуть всього 12% жінок-депутаток… у кращому разі 12%.
Жодна з нас не застрахована від того, що парламент надалі відмовлятиметься від ратифікації Стамбульської конвенції – і залишить беззахисними жінок, які зазнають домашнього насильства.
Відповідальні жінки-політикині – важлива сила зміни українського суспільства. Але й кожна з нас на своєму рівні може допомогти іншим жінкам. Ми не самі.
Марта Богачевська-Хом’як, перша дослідниця історії українського фемінізму, пише: “В Західній Україні греко-католицька церква стала центром українського життя. У ХІХ ст. зусиллям духовенства завдячуємо… заснуванням перших громад та закладенням підвалин для розвитку української інтелігенції. В цих умовах… зародився західноукраїнський жіночий рух”. Так, колись церква сприяла емансипації жінок… і такі процеси відбувалися не тільки в Україні.
Пишучи про терени Російської імперії, Марта Богачевська-Хом’як згадує, що “жіночі організації… виникали для того, щоб виконати цілком конкретні соціальні завдання, як-то боротьба з пияцтвом, з неписьменністю, зі смертністю немовлят….”.
Справді, колись жінки об’єдналися та почали працювати разом. Тодішня солідарність навколо нібито другорядних і малих справ насправді працювала і на звільнення України, тодішньої поневоленої частини імперії, і на емансипацію жінок.
Сьогодні в нашого поступу до свободи є свої супротивники. Але є також союзниці – кожна жінка, всі ми.
Я б хотіла, щоб ви забрали з собою думку про сестринство та солідарність. Іноді для цього потрібно дуже мало: просто не гнобіть інших жінок і допомагайте одна одній.
На цю промову я надихнулася за мотивами двох цитат Мадлен Олбрайт. Перша: “Демократія без жінок неможлива”. А друга цитата, думаю, має бути програмною для всіх українських феміністок:
“У пеклі є місця для жінок, які не допомагали іншим жінкам”.
Ірина Славінська
