Інспекторка-вибухотехнік вибухотехнічного відділу волинської поліції Валерія Гаврилюк своїм прикладом показує, що дівчат не можна оцінювати лише за зовнішнім виглядом. Валерія стала першою жінкою-вибухотехніком у Волинській області.
Це серйозна й важлива робота, від якої може залежати не одне життя.
Перед різними публічними заходами на Волині Валерія Гаврилюк та її команда перевіряють територію на наявність вибухонебезпечних предметів. Також доводиться їхати на виклики, якщо десь знайшли підозрілий предмет. Під час масових заходів, де є велике скупчення людей, вибухотехніки забезпечують безпеку.
З листопада 2017 року Валерія працює інспектором-вибухотехніком у Головному управлінні Нацполіції у Волинській області.
Вона зауважує, що в цій роботі потрібно бути дуже пильною.
«Немає права на помилку, бо якщо один раз помилишся – це буде коштувати життя. Коли виконуєш роботу, треба бути зарядженою позитивом, не думати про погане. Думки погані треба прибрати зовсім. Треба сконцентруватися на тому, що робиш. Не думати ні про що інше, що тебе турбує. Сконцентруватися тільки на роботі – це основне», – наголосила старша лейтенантка поліції Валерія Гаврилюк.
У команді, де працює Валерія Гаврилюк, ще є 5 чоловіків. Шість вибухотехніків на всю Волинську область.
Питають: як дівчина може працювати вибухотехніком? Це ж чоловіча робота! Але я вважаю: чому б ні? Треба ламати старі радянські стереотипи.
В обов’язках Валерії: проводили техніко-криміналістичне забезпечення огляду місця події по факту вибуху, фіксувати та вилучати речові докази, вивчати сліди та визначати конструкції вибухового пристрою, обставини, які мають значення для подальшого розслідування кримінального провадження.
В обов’язки вибухотехніків також входить в установленому законом порядку приймання, зберігання та знищення вилучених і добровільно зданих або знайдених вибухових матеріалів.
Жінка-вибухотехнік розповідає, що колеги-чоловіки ставляться до неї з повагою та підтримують. Але бувають випадки, коли інші люди дивуються, коли дізнаються, що вона працює в поліції.
«Мої колеги знають, що ми працюємо в команді й ми один за одного. В нас командна робота. А от коли інші люди почують, що я вибухотехнік, то вони в шоці. Питають: як дівчина може працювати вибухотехніком? Це ж чоловіча робота! Але я вважаю: чому б ні? Треба ламати старі радянські стереотипи. Чому в Європі жінки й чоловіки рівні? Я вважаю, що деякі жінки ще краще працюють, ніж окремі чоловіки. Вони більш наполегливі, працьовиті, цілеспрямовані й уважні», – зазначила Валерія Гаврилюк.
Їй подобається специфіка роботи вибухотехніків. Хоч це й вузька спеціалізація, але тут треба поєднувати кілька професійних якостей – кмітливість, пильність, наполегливість, оперативність, постійне самовдосконалення, отримання нових знань, адже вибухові пристрої постійно оновлюються і час не стоїть на місці.
«Ми отримуємо виклики через чергову частину. Коли з чергової частина нам дзвонять, ми оперативно виїжджаємо, не менше двох спеціалістів. Якщо підозрілий предмет, то працює кінолог із собакою. Основне наше завдання – це пошук, розрядження, транспортування вибухонебезпечних матеріалів, проведення спеціальних вибухотехнічних робіт, що використовується в терористичних цілях та при вчиненні кримінальних правопорушень», – говорить Валерія.
Про життя в казармі, спорт та нові цілі
Валерія Гаврилюк народилася в Миколаєві. Вона вирішила йти в поліцію, коли закінчувала школу. Пройшла військово-лікарняну комісію й поїхала в Харків складати екзамени.
Як зазначено на сайті волинської поліції, після закінчення місцевої гуманітарної гімназії в 2009 році вступила до Харківського національного університету внутрішніх справ.
Валерія розповіла, що коли була курсанткою, перший рік жили у казармі.
«Це як в армії (сміється – авт.). У казармі були тренування кожен день. Посилена фізична підготовка. Життя в казармі – це важкувато, бо є певний режим. Наприклад, підйом о 6 годині ранку, далі збір, треба йти на пробіжку. Пробігали по 10–15 кругів. У казармі все розписано – сніданок, обід, вечеря, тренування. Є вільний час, але небагато».
Отримавши диплом з відзнакою, Валерія Гаврилюк залишилася працювати в університеті інспекторкою. У 2015 році її призначили на посаду юрисконсультки відділу юридичного забезпечення університету.
Валерія розповіла, що наразі проходить перекваліфікацію, адже в неї юридична спеціальність. З її слів, щоб бути вибухотехніком, треба постійно проходити підвищення кваліфікації.
«Мені це цікаво, бо отримую нові знання, нові навички й не зупиняюся на досягнутому. Я розвиваюся, як особистість. Я вважаю, що життя нам і дане для того, щоб прожити його й дізнатися щось для себе нове».
Валерія Гаврилюк знає англійську мову. Вона планує надалі застосовувати знання англійської на практиці. Наприклад, хоче поїхати за кордон по обміну досвідом в галузі вибухотехніки, вивчати міжнародний досвід на тему терористичних актів, переймати міжнародний досвід, брати участь у конференціях. Також хоче ще вивчити іспанську, адже ця мова їй подобається своєю милозвучністю.
Валерія Гаврилюк відзначає, що для роботи в поліції важливо бути в хорошій фізичній формі. Тому про спорт не забуває.
«Я завжди в спорті. Для мене активний відпочинок – це круто. З дитинства ходила на великий теніс. Потім хотіла піти на кікбоксинг, але батьки не дозволили. У вільний час катаюся на роликах, ковзанах, на сноуборді, велосипеді. Займаюся фітнесом, ходжу в тренажерний зал. Володію рукопашним боєм. В нашій роботі в поліції дуже важливо бути в спортивній формі, бути підтягнутим, бути витривалим», – наголосила Валерія Гаврилюк.
Щодо спорту до Валерії були стереотипні питання від знайомих. Наприклад, чи не стануть м’язи перекачаними? Або ж чи не будуть м’язи, як у чоловіків? Хоча дівчина займається спортом так, щоб не було перетренованості.
Валерія любить читати психологічні книги. Зокрема, автора Дейла Карнегі. Нещодавно прочитала книгу «48 законів влади» Роберта Гріна й радить прочитати іншим.
Кредо в житті Валерії – «крізь терни до зірок».
«На досягнутому не зупинятися, іти далі й ніколи не падати духом. Для мене це основне. Деякі люди так живуть нецікаво, не розвиваються, кожен день одне й те саме «чорно-біле». Для мене це нецікаво. Треба всебічно розвиватися, самовдосконалюватися, адже немає межі досконалості», – каже дівчина.
Ще у Валерії Гаврилюк є мрія – дружня і дуже активна сім’я. Хоче подорожувати по всьому світу й зробити карту, в якій можна ставити відмітки, де вже була.
Валерія Гаврилюк показує приклад, що важливо йти до своєї цілі й не зважати на стереотипи. Головне – добре робити свою роботу, бути вимогливою до себе, ставити перед собою нові завдання й робити те, що справді подобається.
Мая Голуб
