«Напівживу він вивіз мене й кинув біля канави. Напхав у кишеню грошей і додав: «Не вздумай кому-то говорить, ты сама пришла. Скажешь – зарежу».
Тоді вже була ніч. Моє зникнення занепокоїло всіх: батьки підняли сусідів, знайомих і подруг, щоб знайти мене. Я ледве дійшла додому.
Я нікому не розповіла про те, що зі мною трапилося. Боялася батьків.
У мене почалася сильна депресія. Хотіла вчинити самогубство, різала собі руки й ноги. Через місяць у школі в мене трапився напад, і я впала, сильно вдарившись головою. Потрапила в реанімацію. Коли мені мали ставити сечовий катетер, я злякалася, що всі побачать синці, які в мене ще не зійшли після того вечора. Тому розповіла мамі, що зі мною трапилося. Їй стало дуже зле. Та врешті-решт вона сказала, що я сама винна. Мовляв, треба було залишатися вдома. Я досі пам’ятаю, як вона запитала: «Це хоча б із презервативом було?».
Це фрагмент розповіді Марії, дівчини, яка пережила зґвалтування. Марія описує свій фізичний і психологічний стан одразу після пережитого. Вгадайте, в якому місці цього опису вона має знайти час, сили і можливість піти до сімейного лікаря по рецепт постинору? Правильно, ні в якому.
До якого лікаря по рецепт піде Марія?
Можливо в ідеальній країні, де постраждала від сексуального насильства одразу йде у відділок правоохоронців, отримує там допомогу, увагу, консультацію фахового психолога, можливо навіть лікаря прямо на місці і той самий постинор без рецепту, а головне без осуду, зневаги і огидних коментарів у стилі «сама винна» і «може вийдеш за нього заміж». Ви чудово знаєте, що Україна ще далеко не ця ідеальна країна. І коли нею стане, спрогнозувати вкрай важко. Тому до всіх, хто хайпує, мейнсплейнить і вигулює «білі пальта» в темі продажу за рецептом таких пігулок як постинор із 1 квітня, я маю одне просте питання. До якого лікаря по рецепт піде умовна Марія? Що вона почує на свою адресу? І чи піде взагалі.
Постинор — один зі спектру препаратів екстреної контрацепції, який останні кілька днів багато згадують у соцмережах у зв’язку з рішенням МОЗ запровадити електронні рецепти з 1 квітня. Пігулки екстреної контрацепції людство винайшло і почало застосовувати у 1960-х роках. І попри те, що читаючи дискусії українців у ці дні, може скластися враження, що засоби екстреної контрацепції вживають після будь-якого незахищеного сексу, все ж таргетною аудиторією цих пігулок були і залишаються жінки, які пережили зґвалтування.
Так, наприклад, у квітні минулого року The Guardian писали про те, що до України пришвидшили поставку екстреної контрацепції внаслідок збільшення повідомлень про зґвалтування українок російськими окупантами. А мережа волонтерів по всій Європі збирала пожертви цих ліків з-за кордону та доставляла їх до лікарень. І якщо зараз доставка постинору на окуповані території — завдання майже нереалістичне, то ще рік тому були відчайдухи, які везли ці пігулки жінкам разом із іншими необхідними ліками.
Суспільство лишається сліпим до досвіду жінок, яких зґвалтували
Кожна третя жінка у світі зазнавала фізичного чи сексуального насильства, — говорить нам ВООЗ у своєму звіті, де проаналізували дані опитувань про насильство у 161 країні, які проводили упродовж 2000-2018 років. Так, це не означає, що кожна третя жінка зазнала саме зґвалтування. Але зі статистистикою в цій сфері у нас взагалі біда. Адже держава спирається на зафіксовані дані, а більшість постраждалих в Україні просто не доходять до правоохоронних органів. Чому? Бо переважно стикаються з тим, із чим стикнулася 14-річна дівчина із Закарпаття — байдужість, маніпуляції, стигматизація і відсутність допомоги. І так, випадок, який так збурив суспільство минулого тижня, дає нам чітке уявлення про «середню температуру по палаті» і сотнях сіл і містечок, які не Київ і не інше місто-мільйонник. Хоча не варто тішити себе ілюзіями, і в них ситуація далека від ідеалу описаного абзацом вище.
Для мене в історії з постинором за рецептом найгіршим є навіть не те, що державний орган відмовляється розуміти механізм дії їхнього нововведення для жінок, які зазнали сексуального насильства. І навіть не те, що у воюючій країні зґвалтовані жінки будуть змушені проходити процедуру випрошування рецепту у стислі терміни від часто недоступних сімейних лікарів. А те, скільки мейнсплейнінгу і «білих пальт» вигуляно у коментарях серед тих, хто не зазнав такого досвіду. Тут і історії про шкоду постинору для репродуктивного здоров’я, і посилання на подругу подруги, яка пила його кожного разу після незахищеного сексу, і поради одразу після зґвалтування йти до лікаря і мати адекватних батьків, друзів, партнерів тощо.
Щоразу мені хочеться їм сказати, що потенційна турбота про репродуктивне здоров’я жінок, які їдять екстрену контрацепцію як тіктак, не повинна відбуватися ціною прав жінок, яких зґвалтували. Суспільство у цій дискусії лишається переважно сліпим до їхнього досвіду в українських реаліях. Ба більше, воно множить цей досвід на нуль. І забуває, що поки що на місці Марії, чия пряма мова починає цю колонку, може опинитися кожна з нас.
Анастасія Багаліка
