Повага
Image default
Статтi

«Мовчала, бо вважала, що сама винна»: Історія дівчини, яка пережила зґвалтування

Марії (ім’я змінене на її прохання) 20 років. У неї попереду все життя, а позаду – жахлива історія сексуального насильства, яке вона пережила ще дитиною. Багато років дівчина ховала в собі цей травматичний досвід, аж поки не наважилася поділитися зі світом. Вона шкодує, що її кривдник не покараний, і сподівається, що цей досвід стане в пригоді тій, що переживає схожу історію, боїться, але хоче бути почутою. 

Він був добрим і привітним, робив мені компліменти 

Мені було чотирнадцять. Одного разу ми з подругами зібралися в однієї з них, щоб пограти в мафію. Спочатку я не хотіла йти, але пішла, аби хоч трохи розвіятися. Були там і хлопці, хоча дівчат було значно більше. 

Упродовж усієї гри на мене дивився незнайомий хлопець. Як потім виявилося, він приїхав із іншого міста. На одній із перерв я стояла на кухні, і він підійшов до мене. Почав розпитувати хто я, як мене звати, скільки мені років. Я відповідала неохоче, але він був наполегливим. Його звали Антон, йому було двадцять два роки. Розмовляв російською. Розповів, що працює в пекарні. Увесь вечір умовляв провести мене додому, і врешті-решт я погодилася. Він був добрим, привітним, робив мені компліменти. Я б ніколи не здогадалася, ким він виявиться насправді.

Хотів замовити в мене портрет для своєї мами

Через декілька днів мені прийшов від нього запит у друзі в соцмережі. Йому надіслали посилання на мою сторінку спільні знайомі.

Я люблю малювати, і на моїй сторінці було багато моїх робіт – іноді я малювала на замовлення. Йому сподобалися малюнки, і він захотів замовити в мене портрет для своєї мами. Я дуже зраділа, бо він замовив великий портрет, тож я змогла б заробити трішки грошей. Не підозрювала про його наміри, бо всі знали, що я малюю, та й це був просто портрет.

Після цього запросив мене до себе в пекарню – хотів показати, як працює. Я погодилася, бо мені було по-дитячому цікаво подивитися, як проходить процес випічки. Ми розмовляли про його маму та сім’ю, він учив мене пекти рогалики та просив розповісти про себе, про те, що мені подобається. Я пам’ятаю, як він купив мені багато моїх улюблених цукерок.

Коли я закінчила портрет, ми мали зустрітися, щоб я його віддала. Я збиралася нашвидкуруч і помітила, що забула малюнок, коли було надто пізно. Телефон я теж не взяла, оскільки розбила його напередодні.

Відтак ми зустрілися й пішли гуляти. Через деякий час він запропонував зайти до нього попити води. Зайшов у будинок, а я чекала на ґанку. Він визирнув і сказав: «Заходи, тоже воды попьешь, я же не кусаюсь». Мене мучила спрага, тож я залюбки погодилась.

Лишень я переступила поріг, він замкнув за мною двері. 

Напхав у кишеню грошей і додав: «Не вздумай кому-то говорить, ты сама пришла. Скажешь – зарежу»

Він раптово схопив мене. Від переляку я закричала, і він почав душити мене. Мені не вистачало повітря, я задихалася. Мене наче паралізувало – я зовсім нічого не могла вдіяти й побороти його. У мене почалися судоми, і якоїсь миті я втратила свідомість.

У мене одна з форм епілепсії, час від часу мені стає зле від нервів і перенавантажень. Він знав про мою хворобу – це знають усі мої знайомі, щоб у разі чого надати мені допомогу. Коли я втратила свідомість, мене наче «вимкнуло» на декілька годин. Схоже, він цим скористався. 

Коли я отямилася, у мене дуже боліла шия та голова, але я не пам’ятала, чому. Я лежала на ліжку. Він трусив мене, наче грушу – певно, злякався, що я померла. Я була напівпритомна: відчувала та бачила, що відбувається, але зовсім не мала сил щось удіяти. У мене наче зник голос. Я відчувала біль, простирадло було в крові. Він ґвалтував мене, коли я була непритомною, і продовжував ґвалтувати, коли я отямилася. Здавалося, наче мені вирвали всі нутрощі. Бив мене по грудях, заламував руки, скидав із ліжка на підлогу, постійно душив.

Напівживу він вивіз мене й кинув біля канави. Напхав у кишеню грошей і додав: «Не вздумай кому-то говорить, ты сама пришла. Скажешь – зарежу».

Тоді вже була ніч. Моє зникнення занепокоїло всіх: батьки підняли сусідів, знайомих і подруг, щоб знайти мене. Я ледве дійшла додому.

«Це хоча б із презервативом було?»

Дівчина, що пережила сексуальне насилля, нікому не розповіла про це, бо боялася осуду
У суспільстві досі толерують «культуру зґвалтування», коли звинувачують потерпілу, а не кривдника

Я нікому не розповіла про те, що зі мною трапилося. Боялася батьків.

У мене почалася сильна депресія. Хотіла вчинити самогубство, різала собі руки й ноги. Через місяць у школі в мене трапився напад, і я впала, сильно вдарившись головою. Потрапила в реанімацію. Коли мені мали ставити сечовий катетер, я злякалася, що всі побачать синці, які в мене ще не зійшли після того вечора. Тому розповіла мамі, що зі мною трапилося. Їй стало дуже зле. Та врешті-решт вона сказала, що я сама винна. Мовляв, треба було залишатися вдома. Я досі пам’ятаю, як вона запитала: «Це хоча б із презервативом було?».

Читайте також: «Самі винні»: у підручнику з Основ здоров’я перелічують, що може «спровокувати» зґвалтування

Тоді я зовсім перестала малювати. Усі свої малюнки продала, кошти пішли на лікування.

Із роками я набралася сміливості й розповіла свою історію, та лише декільком людям, яким довіряла. Я отримала різні відповіді. Хтось повірив мені й захищав мене. Але були й ті, хто сказав, що я сама винна, адже тоді одягнула шорти. Дехто мав сумніви, чи було насильство взагалі.

Я вирішила, що вже не мовчатиму

Усі шість років я боялася говорити вголос про те, що пережила. Я вважала, що сама винна в усьому, сама спровокувала його. Та найдужче я картала себе за те, що не змогла вберегти себе до весілля. Я відчувала, що відповідальність за те, що трапилося, повністю на мені.

Але зараз я зрозуміла: неважливо, який на тобі був одяг, неважливо, ніч чи день. Проблема в тому, що ми жінки – ось чому з нами це відбувається. Люди кажуть, що навіть на дітях лежить відповідальність за такі речі, що й діти самі провокують насильство, а 14 років – це ніби й не дитина зовсім. Та я хочу переконати людей у тому, що навіть 14-річні й старші дівчата – це досі діти, які тільки-тільки формуються.  

Я бачу все більше й більше випадків зґвалтувань. Мені дуже боляче за дівчат, які це пережили

Читайте також: Зґвалтування у Кагарлику: як журналісти/ки порушили межі приватності потерпілої

Я бачу все більше й більше випадків зґвалтувань. Мені дуже боляче за дівчат, які це пережили. Але я – одна з тих, хто вижила. Одна з тих, хто не наклала на себе руки, незважаючи на все.

Зараз моє життя дуже змінилося, я не згадую минуле, живу сьогоденням. Я маю підтримку, маю опору – дружна сім’я не дає сумувати. Я зрозуміла, що життя треба цінувати, і ніхто не має права тебе зламати й забрати твоє щастя. 

Я маю роботу та хобі. Моя мета – бути щасливою попри все пережите. Я знову почала малювати, хоча вже й не малюю на замовлення. Про те, що трапилося, мені нагадують шрами на тілі. Але вони також нагадують, що я вижила. Що я змогла вийти з цього жахливого стану й не наклала на себе руки. 

Я дуже шкодую, що тоді не звернулася до правоохоронних органів. Але я була лише дитиною, яка боялася засудження, боялася, що їй не допоможуть і натомість скажуть, що вона сама винна в тому, що трапилося.

Я вирішила, що вже не мовчатиму. І сподіваюся, що дівчата, які почують мою історію, зрозуміють, що мовчати не можна. Тому, хто тебе скривдив, це не має зійти з рук. 

Я поборола свій страх. Усвідомила, що маю жити далі заради самої себе. Я не дозволю себе зламати.

Юлія Береза,

зображення: Lin Shao-hua

Схожі записи

Українці та українки стали частіше звертатися до поліції щодо домашнього насильства — МВС

9 тез про жіночу літературу від Наталки Сняданко

Анастасія Мельниченко

Більше половини українських бізнесменок хоча б раз відчували дискримінаційне ставлення до себе у роботі – дослідження

Залишити коментар