В Україні у сфері освіти майже немає гендерного розриву. Про це свідчать дані Global gender gap report (індексу гендерного розриву) за 2017 рік. Порівняно з трьома іншими показниками – охорона здоров’я, політична участь та доступ до ресурсів – саме в освіті найкращі показники. Доступ до освіти – однозначно важливий критерій у контексті гендерної рівності, але чи його достатньо?
На Другому українському жіночому конгресі міністерка освіти і науки України Лілія Гриневич та екс-очільниця Національної поліції України Хатія Деканоідзе розповіли, чому попри високий доступ жінок до освіти існує гендерний поділ на професії, до чого призводить така ситуація і що можна з цим робити.
Під час публічної промови Лілія Гриневич звернула увагу на особливість українського пострадянського контексту, у якому шанувати себе та інших людей – ще досі не є загальноприйнятим правилом:
“Яка мета освіти? На цьому етапі після Революції Гідності одне із базових завдань – це навчити людей шанувати кожну і кожного, шанувати власну гідність і гідність іншої людини. Це передбачає подолання дуже багатьох стереотипів, це мистецтво стосунків, це розбудова самого себе і впевненості в собі. Ви дуже добре знаєте український і пострадянський контекст, в якому ми розвиваємося. Чому до цього часу не прийнята гендерна стратегія освіти на рівні Кабінету Міністрів? Це тому, що вона викликала великий спротив у частині українського парламенту. А хто такі парламентарі? Це ті люди, які представляють громадян. І це свідчить про те, що саме через освіту, через ці молоді покоління, які підростають, ми маємо долати ці стереотипи”, – сказала міністерка.
Вона навела статистичні дані, які демонструють різницю у виборі професії між хлопцями та дівчатами:
“Серед тих абітурієнтів, які вступають на гуманітарні і мистецькі спеціальності, 79% дівчат. Серед тих, хто вступає на інженерно-технічні спеціальності, 23% дівчат. На будівництво і архітектуру, а архітектура – це мистецтво, і разом з тим інженерія, вступає тільки третина дівчат”, – розповіла Гриневич.
На її думку, підґрунтя для такої ситуації створюють саме гендерні стереотипи, які діти спостерігають змалку, в тому числі – у школі:
“Звідки воно береться? Зайдемо зараз до школи і відкриємо старі шкільні підручники. І я кажу зараз «старі», тому що 2016 року ми запровадили антидискримінаційну експертизу. Хочу сказати, що коли згадувалися представники різних професій в наших підручниках, то в ролі будь-якої професії в два з половиною рази частіше згадувалися чоловіки. Якщо це професії, пов’язані з фізичними навантаженнями – то 90% це точно чоловіки. Якщо з розумовими навантаженнями – то це понад 70% теж чоловіки. Жінка часто поставала домогосподаркою, і діти з цим виростають, бачать ці патерни з малих літ. Потім вони зустрічаються з реаліями цього життя – що немає інструментів і достатньо грошей для того, щоб впливати на політику, бути обраним, ти не завжди маєш ту базу, щоб піти у виборчу кампанію, домовитися і мати такі зв’язки, як чоловіки, які мають більший доступ до ресурсів, щоб потрапити в правління компанії, плюс підірвана впевненість у собі”, – розповідає Лілія Гриневич.
Хатія Деканоідзе, екс-очільниця Національної поліції України, зараз голова Міжнародного об’єднання жінок у правоохоронній діяльності, у коментарі Повазі зазначила, що освіта є надзвичайно важливою складовою в контексті подальшого вибору професії жінкою:
“Дуже важливо, щоб діти в школах розуміли, що без освіти нічого не вийде. Важливо, щоб дівчат не ставили перед фактом, що їхнє завдання – це тільки традиційні жіночі заняття. Принциповим є women’s empowerment (Розширення прав і можливостей жінок – ред.) – щоб багато жінок працювали у правоохоронних органах, і щоб не було male-dominated професій (де переважають чоловіки – ред.), а поліція традиційно була і поки що ще залишається такою сферою. Дуже важливо, щоб всі жінки говорили про проблеми, які існують в такій системі, бо в правоохоронних органах вони часто стають жертвами дискримінації, sexual assaults (сексуальних домагань – ред.), і треба про це завжди говорити. А для цього варто починати відповідний освітній процес з самого початку, щоб всі дівчата у школах уже знали про свої права і вміли відстоювати їх”, – сказала Хатія Деканоідзе.
На її думку, харасмент у правоохоронній системі – поширене явище не лише в Україні:
“У всіх країнах, особливо у тих сферах, де історично домінували чоловіки, існує така проблема як харасмент. Україна, звісно, не виняток. Але про цю проблему жінкам треба голосно говорити, як і про іншу проблему – просування жінок у кар’єрі. Кримінальна юстиція – це така сфера, де часто вважають, що варто було б, аби ключові позиції займали чоловіки. Я так не думаю і, на щастя, я не одна така, багато людей, особливо жінок з цим погоджуються. Жінки менше толерують корупцію, вони більш відповідальні і краще розуміють проблему. Мені більше імпонує робота з жінками, завжди. Я їм більше довіряю, тому що вони можуть прийняти рішення, важливе для спільного діла. Мені завжди комфортна робота з жінками”, – зізналась Хатія Деканоідзе.
За словами міністерки освіти Лілії Гриневич, одним з пріоритетних планів Міністерства освіти на науки сьогодні є розробка змішаних груп при вивченні військової підготовки:
“Зараз ми працюємо над тим, як подолати проблеми з вивчення предметів, де застосовується гендерний поділ. З вересня 2017 року ми маємо принцип, що трудове навчання відбувається також у групах, але в змішаних: є загальна частина курсу, а решту людина обирає, чим вона хоче займатися. Зараз ми думаємо, як зробити такі змішані групи і при вивченні військової підготовки – тому що хлопцям також треба вміти надавати першу допомогу, а дівчатам навчитись стріляти”, – розповіла Лілія Гриневич.
Станом на сьогодні у Збройних силах України 25300 жінок. З них – 3300 офіцерок. Загалом жінки складають близько 22% від загальної кількості військовослужбовців ЗСУ. Схожа ситуація у МВС, де жінок так само 22%.
Катерина Мацюпа
