Із моменту виходу серіал «Сексуальне виховання» взяв на себе надважливу місію — демістифікацію сексу та стосунків для підлітків. У жартівливій та легкій манері оповідання підіймали важливі питання про все, що пов’язано з чутливими темами — від мастурбації, сексуального здоров’я, підліткової вагітності та абортів, асексуальності, сором’язливості образу тіла, цінності задоволення та посилення репрезентації до сексуального насильства до домагань, наркоманії та психічного здоров’я. Шоу не лише про секс та інтимні стосунки, а й про дружбу та зустріч із собою такими, якими ми є.
Серіал про секс, у якому напрочуд мало сексу
У четвертому сезоні дослідженню ідентичностей і стосунків надають більшого пріоритету, ніж темі сексу. Учні опиняються в новому й більш прогресивному коледжі Кавендіш після того, як їхня стара школа Мурдейл була закрита через скандали минулих сезонів. У сюжеті завжди має бути конфлікт, але проти чого протистояти тепер, коли школу зачинено, а з нею вичерпалися й основні суперечки? В останньому сезоні про підлітковий секс напрочуд мало самого сексу.
У той час, як Мурдейл прагне приборкати своїх студентів, Кавендіш, навпаки, сприяє будь-яким проявам індивідуальності. Отіс зазначає, що «він як Амстердам», а Ерік додає «але в космосі», вказуючи на підлітковий утопізм останнього сезону, який подекуди посилює абсурдність деяких ситуацій.
Читайте також: Не чекати слушного моменту: чому сексуальна освіта має бути базовою для підлітків і дорослих
«Статеве виховання» водночас оспівує та м’яко висміює гіперлагідність культури коледжу: всі завжди на позитиві, можуть проявлятися як завгодно (але без негативу), хобі та можливості відкриті для всіх — від медитацій і йоги до звукових ванн і тихих дискотек (але при цьому ліфт, важливий для людей із інвалідністю, постійно ламається).
Все і всі пронизані добротою та турботою про психічне здоров’я. Але чи все насправді настільки веселково?
Серіал занадто переповнений персонажами та сюжетними лініями. Іноді здається, що деяких персонажів долучили лише для розширення меж репрезентації, бо їхні історії залишаються не розкритими до кінця.
У цьому сезоні на передній план виходять сюжети, присвячені стосункам та дослідженням ідентичності, де головні герої — це популярна шкільна пара транс-дівчина Еббі і її транс-хлопець Роман. До речі, сюжетна лінія небінарного персонажа Кел побудована на реальній історії з життя Фелікса Муфті, який зіграв Романа. Фелікс активно розповідав про свій досвід переходу в сюжеті для BBC News і вказував, що його варіанти були обмежені — між довгими листами очікування та дорогими приватними лікарнями.
Егоїзм робить близьким боляче
Головний герой попередніх сезонів продовжує дивувати своїм егоїзмом та невмінням проявляти емпатію. Отіс наполегливо не помічає почуттів найближчих людей, звинувачує матір, яка нещодавно народила та в якої всі ознаки післяпологової депресії, що вона не приділяє йому достатньо уваги. Також він не чує свого найкращого друга й не розуміє, чому той більше хоче тусити з компанією християнки Еббі. А ще звинувачує Мейв у зраді й не може щиро радіти її успіхам у навчанні, бо для нього головніші його власні почуття й невпевненість у собі. Також йому важко повірити, що дівчина змогла зробити те саме, що він, і навіть досягти в цьому успіху.
Із одного боку Отіс намагається бути прогресивним та відповідати тому, що каже учням, але з іншого залишається сексистом та егоїстом.
Гендерна дисфорія руйнує життя
Небінарний персонаж Кел досліджує власну трансмаскулінну ідентичність і демонструє наслідки прийому тестостерону у 18 років. Не розуміючи до кінця свого тіла та сексуальності, Кел страждає від самотності та з кожною серією віддаляється від оточення й від матері, в той час як гендерна дисфорія набирає обертів. Поверхнева консультація Отіса не може закрити всі складні питання щодо його ідентичності та фізіологічних процесів. Кел потрібна професійна підтримка, якої оточуючі не можуть надати. Почуття ізоляції та, зрештою, ненависті до власного тіла нищівні, а Кел наповнюється бажанням зникнути щомиті.
Читайте також на платформі «Жінки – це 50% успіху України»: FemSolution: Це дуже феміністично — піклуватися про інших жінок
Та чомусь у серіалі демонструється лише одна сторона вирішення питання — лікарня та очікування операції. Цікаво було б побачити різні варіації погляду на цю ситуацію й розібратися, чому саме Кел настільки некомфортно почувається в своєму жіночому тілі. Одне ми бачимо напевно: наскільки важливо не втрачати контакт із близькими, які хочуть тебе зрозуміти та допомогти.
Перш ніж давати поради, треба розібратися в собі
Четвертий сезон, демонструючи всесильну доброту, також підіймає на поверхню підводні камені лицемірства деяких учнів. Отіс вступає в суперництво з секс-терапевткою коледжу О. Суперництво пов’язане з егоїстичними мотивами реалізації обох не менше, ніж із бажанням справді допомогти учням. Ані Отіс, ані О не мають достатнього сексуального досвіду, але це не заважає їм відкривати власну клініку й консультувати учнів, що також підіймається як етичне питання в серіалі.
О настільки сильно опікується думкою інших учнів про себе, що просить вибачення за булінг не в потерпілих, а в школи. Та чи може взагалі психотерапевтка порушувати базові вимоги до лікарської таємниці та чіпати особисті документи іншої психотерапевтки, як це зробила О в Отіса вдома?
Не дозволяй критиці вирішувати твою долю
Арка Мейв та Джин весь сезон турбували мене найбільше.
Мейв неймовірно крута, талановита дівчина, яка вирушила до Америки за спеціальною студентською програмою для талановитих письменників. Але слова її вчителя стають для неї трагедією. Самозакоханий закомплексований письменник менспейнить та каже Мейв, що в неї немає шансів. І робить це після того, як Мейв за його ж проханням висловила свою думку щодо його твору. Вочевидь крихке его чоловіка було настільки зачеплене, що він вирішив відігратися та помститися дівчині. У Мейв немає впливових батьків та грошей, тому підтримка вчителя для неї дуже важлива, а поразка дорівнює трагедії.
Лише завдяки словам Джин «не дозволяй вчителю/чоловіку вирішувати за тебе твою долю» вона повертається до своєї мрії писати та стати письменницею.
Дослідження показали, що письменники-чоловіки все ще домінують у світі книг. Статистичні дані американської компанії Vida підтвердили різкий гендерний дисбаланс серед літературних критиків і авторів. Виявилося, що провідні літературні журнали зосереджують увагу на книгах, написаних саме чоловіками, а також замовляють твори частіше в авторів-чоловіків, ніж у жінок. Наприклад, у США The New York Review of Books демонструє, що серед рецензованих авторів 83% складають чоловіки, і така ж статистика стосується рецензентів (200 чоловіків, 39 жінок).
Яскраві кольори пасують не всім
Саме впертий консерватизм та гомофобія зробили Майкла Гроффа лиходієм перших сезонів серіалу. Він був директором школи Мурдейл, і не дивно, що комерційна секс-клініка, якою керують підлітки, не викликала в нього схвалення. Тепер суворий батько та гомофоб у минулому почувається ніяково в новій прогресивній школі. Все занадто сучасне і незрозуміле. Але він готовий пристосовуватися заради покращення стосунків із сином.
Гроффу це вдається так само нелегко, як і Рубі. У новій школі вона вже не представниця еліти, і від різнокольорового позитиву її мало не нудить. Рубі розуміє, що їй теж доведеться пристосовуватися, щоб не стати аутсайдеркою, але при цьому вона не приховує, що їй у цій «дурній школі» не все подобається.
Приймати та просити про допомогу — нормально
Джин страждає від післяпологової депресії та намагається вдавати, ніби з нею все гаразд. Вона сильна вольова жінка, яка пережила розлучення й сама виховує дитину. Джин звикла брати відповідальність на себе й контролювати власне життя. Але її сестра та син бачать, що їй занадто важко. Недарма ВООЗ описує післяпологовий період як найбільш критичний і водночас найбільш занедбаний етап у життя матерів та немовлят. Більшість смертей матерів і новонароджених припадає саме на післяпологовий період. Підвищений ризик спричиняють попередні епізоди післяпологової депресії, психологічний стрес, ускладнення під час пологів, брак підтримки матері. Післяпологова депресія зачіпає жінок із різних країн та різних соціальних верств. Але частота випадків у різних країнах відрізняється. Наприклад, показники післяпологової депресії в Сінгапурі — приблизно 3-5%, а в Чилі сягають до 38%.
Читайте також: Годувати не можна заборонити: кому заважає грудне вигодовування
Лише ближче до кінця серіалу Джин визнає, що справді потребує допомоги, і сама телефонує психіатру.
***
Як сказала авторка серіалу та сценаристка Лорі Нанн пресі напередодні четвертого сезону:
«Я сподіваюся, що це певним чином схоже на обійми з екрана. Я справді хотіла зробити шоу таким, яке б із задоволенням дивилася, коли була підлітком… Тобто, шоу, яке каже, що нормально бути трохи іншим і не завжди вписуватися в форму; що ти все ще можеш любити себе й мати чудове життя та чудову дружбу — це багато означало б для мене».
Сата Райот
