В Україні не тільки підліткам, а й дорослим бракує сексуальної освіти і статевого виховання. І хоча певні зрушення в цьому плані є, багато питань ще залишаються на рівні суворих 90-х. З підлітками якщо й говорили про інтим, то тільки в плані, щоб не завагітніти. А питання сексуальної грамотності — це не лише про ранні вагітності чи статеві хвороби. Знання про власне тіло й чужі тіла також пов’язане з ефективнішою протидією сексуальним домаганням, зґвалтуванням і гендерним стереотипам.

Чому батьки соромляться говорити з дітьми на тему сексосвіти? А приміром, тема зґвалтування досі залишається табуйованою. Чому статеве виховання має бути базовим для підлітків і дорослих та чи готові школи давати учням сексосвіту? Про це говорили експертки в межах дискусійної платформи фестивалю Docudays UA.

«Мені здається, коли говориш «сексуальна або статева освіта», багато людей думають, що ми вчитимемо дітей проституції, гомосексуальності та іншого. І показуватимемо все на власних прикладах у шкільних авдиторіях. Мене це дуже дивує. Чомусь коли говорять про сексуальну освіту, дехто уявляє цілу камасутру, що звалиться просто на їхніх діточок і зробить із них проституйованих людей, які не поважають своїх і чужих кордонів», — каже одна з учасниць дискусії юристка, правозахисниця, журналістка Лариса Денисенко.

Петиція є, а що далі?

Нагадаємо, цього року петиція про необхідність упровадження курсу статевого виховання у школах набрала потрібних 25 тисяч голосів. Ця петиція отримала дві різні відповіді від МОН. Зокрема, керівник Директорату дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Олег Єресько зазначив, що рішення шукати не потрібно, мовляв теми статевого виховання включені в зміст обов’язкових навчальних предметів «Я досліджую світ», «Основи здоров’я», «Здоров’я, безпека та добробут», «Біологія». Є й інша відповідь — від міністра освіти Оксена Лісового. Він зауважив, що сьогодні МОН розробляє проєкт державного стандарту для профільного рівня загальної середньої освіти.

Та чи є шанси, що впроваджене в школах відповідатиме тому, що хотіло б бачити громадське суспільство, і тим, що має бути? У цьому експертки мають сумніви. Бо викладання ляже на плечі вчителів, які не вміють, не готові або не мають бажання спілкуватися на таку тему  з дітьми, адже це не їхня профільна дисципліна. А тут важливо, як і в кожній професії, щоб людина горіла своєю справою, тоді їй буде цікаво це передати дітям. А такі випадки, на жаль, поодинокі.

Має бути людина, яка не боїться говорити про це з дітьми

Навряд чи допоможуть курси підвищення кваліфікації, вважає Лариса Денисенко. Бо вчителі можуть правильно відповісти на всі запитання і скласти всі тести дистанційного курсу, а в результаті приходять до школи й не вміють про це говорити.

«Я більше думала робити це як платформу вільної освіти. У нас дуже багато комп’ютеризованих шкіл. І щоб це робили спеціально навчені люди, не прив’язані до цієї школи. Ти вмикаєш просто фільм з коментарем про те, що цікаво дітям. Розробити це можливо. Але все одно дітям потрібна жива людина, яка не боїться говорити й може відповідати на запитання. І з цим я бачу проблему. І чесно кажучи, поки що не знаю, як це вирішити», — каже правозахисниця. 

Лариса Денисенко наводить приклад того, як вирішили питання сексуальної освіти в Австралії.

Минулого року у список 100 видатних жінок ВВС увійшла австралійка Шанель Контос, активістка статевої й сексуальної освіти. В «Інстаграм» вона запустила кампанію з питанням до читачів і читачок, чи зазнавали вони сексуального насильства у школі? І вже за 7 хвилин там було дуже багато відповідей «так» і люди почали ділитися своїми історіями.

«І так вона почала збирати інформацію і розгорнула кампанію про розуміння, що таке згода, про те, що сексуальна освіта має бути доступна у школі з 10 років, про те, щоб це вміли пояснювати. І щоб діти знали, що таке кордони, що таке «ні». У який спосіб, хто і як може порушувати тілесну й емоційну недоторканність людини. Що таке секс, а що таке насилля. Де злочин, а де стосунки, адже це дуже важливо».

Результатом одного допису в «Інстаграм» стало те, що цього року в Австралії буде запроваджена повноцінна програма сексуальної освіти для учнів від 10 років і до кінця навчання у школі.

Мають розуміти, де стосунки, а де починається злочин

На думку Лариси Денисенко, це те, що об’єднує нас усіх. Коли ми бачимо статистичні дані, і це не лише інстаграм-дописи або флешмоби. Скільки людей в принципі можуть зазнавати сексуального насилля в ранньому віці? Коли взагалі дитина вперше дізнається про секс і звідки вона про це дізнається?

«А це інтернет і це середній вік 11 років по всіх країнах світу. Це стосується й нашої країни. Якщо дитина починає в гуглі писати дуже навіть примітивно так, як вона може у 5 років — просто «п…ська» або якесь інше слово, притаманне лексиці цього віку, її дуже швидко може вивести на порносайт. Уявіть собі модель сприйняття сексуальних стосунків через насилля як таке. Тобто дитина дізнається про сексуальні стосунки через насилля. Бо порно — переважно це достатньо насильницький спосіб взаємодії жінок і чоловіків. І звичайно, що краще було б, якби ми з метою запобігання навчилися не соромитися, а говорити з дітьми, що таке сексуальна освіта і що вона означає для їхнього здоров’я. І щоб хлопці й дівчата розуміли цю межу — де є стосунки, де починається неприйнятність, де починається злочин».

Чекають слушного моменту, який із різних причин не настає

Саме сором і невміння говорити — одна з основних причин, чому дорослі не говорять на тему сексуальної просвіти з дітьми і загалом, зазначає заступниця директорки ГО «Дівчата», лекторка шкільних курсів зі статевого виховання, експертка в царині гендерно-зумовленого насильства Дар’я Чекалова. Вона розповідає про дослідження, яке минулого року провела її організація серед дівчат 13 до 17 років, їхніх батьків, а також учителів у школах. І саме батьків запитували про те, чому вони не говорять на тему сексосвіти з дітьми. 

«І відповідь була така: вони чекають слушного моменту, який  різних причин ніколи не настає. Колись занадто рано, колись є щось важливіше, колись батьки зайняті. До речі, примітно , що на фокус-групові дискусії запрошували обох батьків, але 98% людей, які там були — це мами. Тати повністю самоусунулися з цієї просвітницької ролі. Серед причин вони називали неволодіння вокабуляром. Це навіть важливіша причина, чому вони не можуть про це говорити, ніж сором. І при цьому не хочуть учитися».

Також батьків запитували, чи колись вони намагалися віднайти медичні публікації, статті чи відео, погуглити інформацію, зайти в ютуб і поцікавитися, як можна говорити з дітьми про сексуальні стосунки, про фізіологію, контрацепцію, менструацію врешті-решт. Бо є дуже багато родин, у яких навіть це досі не обговорюють.

«І вони говорили: «Ні, бо мені достатньо власних знань. Але мені недостатньо цих знань для того, щоб поговорити з дитиною». І ми в якомусь замкненому колі, де просто ніхто не хоче на себе брати відповідальність», — каже Дар’я Чекалова.

Багато дорослих не володіють вокабуляром

Наслідки такої моделі мовчання й неговоріння, яка склалася за довгі десятиліття в суспільстві, очевидні — у нас дуже багато роботи, зазначає телеведуча, продюсерка, амбасадорка руху HeForHhe Ярослава Кравченко.

«Ми як активні люди могли б зараз займатися іншою проблематикою, якби ці питання були закриті на рівні освіти і школи. Але зараз ми розуміємо, що є досить багато дорослих, які не розуміють вокабуляр і не володіють ним. Є багато дорослих, які нічого не знають про особисті кордони. І коли ми робимо випуски «Ебауту» (відверте шоу на ютубі на життєві, але табуйовані теми — ред.), ми розуміємо, що для багатьох людей уже дорослих, свідомих, які заробляють, мають своїх дітей, ми відкриваємо якісь абсолютно, здавалося б, примітивні істини.І наслідок недоотримання освіти породжує ціле покоління людей, які не знають майже нічого про себе й  не можуть цим ділитися зі своїми дітьми».

Проблеми ті ж, що й 20 років тому

Модераторка дискусії, координаторка з гендерних питань «Поваги» Анастасія Багаліка пригадує ситуацію, з якою кілька років тому зіткнулася у школі її донька, якій тоді було 10 років. У їхньому класі батьки захотіли провести лекцію з інтимної гігієни і основ статевого виховання без подробиць.

Читайте також: Хто виховав мізогінію у 20-річних?

«Була дуже палка дискусія серед батьків, чи потрібно робити цю лекцію для дівчат і для хлопців одночасно. І мене це настільки здивувало, бо мами і тати хлопчиків вважали, що їхні діти не повинні знати про людську фізіологію, не повинні знати, що таке менструація, що відбувається з жіночим тілом, звідки беруться діти. І загалом це повинні знати тільки дівчата. Так було, коли я вчилася в школі. Минуло понад 20 років — і нічого не змінилося. Тільки люди, які вчилися зі мною разом і які вже зараз батьки, продовжують жити теж у якомусь уявному світі, де говорити з дітьми навіть про звичайні менструації — це щось дуже незручне. У результаті моя дитина зі шкільною подругою пішла на окрему платну лекцію. І це був їхній освітній індивідуальний досвід, але для всього класу лекцію не проводили».

А дівчата і хлопці будуть разом?

Загалом така історія дуже поширена, зазначає Дар’я Чекалова. І навіть якщо подивитися на цей випадок, уже минуло 4-5 років, і досі нічого не змінилося.

«Це перепона, з якою ми стикаємося, коли школа нас запрошує або ми пропонуємо проведення однієї з наших лекцій. Найперше, що вони запитують, чи дівчата і хлопці будуть разом. А в нас є правило — ми ніколи їх не розділяємо. У нас навіть є лекції «Жіноча фізіологія» і «Чоловіча фізіологія». І на жіночу можуть прийти хлопці, якщо їм цікаво, і навпаки. Всі інші лекції обов’язково спільні», — говорить експертка.

Вона пригадує випадок, коли представниць ГО «Дівчата» не хотіли пускати в школу на лекцію про менструацію та менструальну гігієну, поки вони не сказали, що вона спільна для дівчат і хлопців.

«Бо директор дуже переживав, що ми злі феміністки, і все, що ми робимо — це тільки для дівчат, і ми виключаємо хлопців. Коли ми сказали, що навпаки наполягаємо на тому, щоб вони були, нас пустили у школу».

Також зазвичай буває так, що лекції для дівчат, а хлопці не отримують жодної інформації взагалі, додає Дар’я Чекалова. Тобто їх виганяють на футбол чи додаткове заняття з вільним учителем, щоб він за ними пригледів.

«Коли ми в лекцію про менструацію додали блок про полюцію, зміни в організмі хлопця, який дорослішає, це був такий ступор. Хлопцям узагалі нічого не можна розповідати. Навіть про них самих. І наслідки цього жахливі. Бо всі хлопці, з якими ми говорили, відкритим текстом кажуть: «Нам дуже цікаво, але ми не знаємо, де взяти інформацію. Ми дуже боїмося говорити з батьками про це, бо це сором і страх. Я тата ніколи не спитаю, бо він подумає, що я гей. Дівчат не спитаю, бо мені соромно, що вони мене засміють». І це просто відбувається знову і знову, і з цим важливо боротися. Як ми бачимо, ніяких великих системних підходів до цієї проблеми взагалі не існує».

«Не принеси в пелені»

Як помітили експертки, коли батьки намагаються відгородити дітей від сексосвіти і сексвиховання — це такий своєрідний спосіб турботи й виховання.

«Мені здається, це одна з моделей того, що менше ми будемо про це говорити, то менше дитина фокусуватиметься і знатиме. І це при тому, який зараз доступ до інтернету порівняно з моїм дитинством. І це дуже страусина політика – цього не бачити і розповідати дітям про те, що коли ти будеш займатися онанінзмом, у тебе будуть волохаті руки. І, о Боже, це всі побачать або взагалі станеться щось жахливе», — каже Лариса Денисенко. 

Читайте також: «Скляний замок»: як і чому історії зникомих родин стають бестселерами

А сама модель комунікації про статеве дозрівання і про те, що відбувається з тілом, заточена на тему тільки б не завагітніти і тільки захищений секс, зазначає Анастасія Багаліка. 

«Це, здається, якась така фішка 2000-х і дорослішання цього покоління. Бо коли я росла, зі мною спілкувалися саме в такому контексті. Секс має бути обмежений тільки тим, щоб жінка й тільки жінка думала про те, як не завагітніти. Усі інші аспекти тут не працюють. Не працюють навіть хвороби, що передаються статевим шляхом. Про них згадують тільки в тому контексті, що презерватив і від них захищає — на додачу про небажану вагітність. Немає культури про жіноче задоволення».

Взагаліце дуже народницька популярна тема, додає Лариса Денисенко і згадує творчість Тараса Шевченка, який часто на цьому акцентує. «Не принеси в пелені» — це досі говорять.

«А це моя історія. Я взагалі не розуміла, що я маю принести. Я в шортах бігала, у штанцях. У років 10 була рослою дівчинкою, гуляла з хлопцями на вулиці. І в якийсь момент мама така руки в боки: «Ти дивись мені, в пелені не принеси». А я: «Та немає в мене пелени, не ношу я такого»,  — пригадує Ярослава Кравченко.

Має бути довіра дітей до лікарів

На думку експерток, паралельно з сексосвітою треба пропрацьовувати довіру дітей до лікарів. Щоб це було альтернативою, коли дитина не може звернутися до батьків. Діти мають розуміти, чому довіритися лікарю можна і чому йти треба до лікаря, а не шукати щось в інтернеті.

«І тут важливо, щоб лікарі й лікарки, по-перше, вміли працювати з неповнолітніми й не поводилися як статева інспекція: «Хто це в нас тут прийшов? О Боже мій, що ж таке відбувається?» — каже Лариса Денисенко.

Читайте також: Гінекологічне насилля: чому жінки не поспішають на профілактичні огляди?

 Бо в ранніх 2000-х так і було, додає Анастасія Багаліка.

«Профогляди у школах і в університетах страшенно лякали дівчат. І щось мені підказує, що це продовжується», — каже вона. 

За словами Дар’ї Чекалової, у межах свого дослідження представниці ГО «Дівчата» спілкувалися з дівчатами про цей аспект. І вони говорили, що їм некомфортно з двох причин. Що вони взагалі не думають і не планують ходити до гінеколога. Навіть ті, у кого вже був сексуальний досвід.

«Бо, по-перше, навіть з тієї обмеженої інформації, яку вони чують від мами, то це все дуже страшно, дуже неприємно. Будуть робити якісь жахливі, болючі речі, і тобі це взагалі не потрібно ніколи. І тому вдома подається інформація, що до гінеколога треба йти, коли завагітнієш. І з другої причини, бо справді все ще існують обов’язкові огляди в школі, в старших класах, в коледжах і в університетах, де жахлива сама атмосфера. Там немає ніякої приватності, дівчата просто стоять напівроздягнуті на очах одна в одної, на очах людей, які приходять, там якісь жахливі крісла».

Із 10-річною дитиною цілком можливо говорити про секс

Фахівчині наголошують, що для досягнення змін у сфері статевого виховання дуже важлива комунікаційна складова. Що більше ми інформуватимемо про будь-що, то краще.

«Із дитиною десяти років ми цілком спроможні як дорослі люди говорити про секс, повірте мені. Це цілком можливо зробити. Трохи зусиль над собою», — каже Лариса Денисенко. 

Загалом тема особистих кордонів, сексуальної і статевої освіти — це не тема лише освіти, це відповідальність батьків, наголошує Ярослава Кравченко. Більше того — це відповідальність активного громадянського суспільства і правоохоронної системи.

«Бо приклади показують, що навіть якщо я наважуся піти розповісти в поліцію, мені треба пройти дуже важкий шлях. Бо часто коли приходиш давати свідчення, ще більше тиснуть. Тобто всі, хто є в цій зв’язці, вони потребують перепрошивки для того, щоб суспільство було здоровіше. Тому я можу сказати, що єдине, що зараз справді діюче, крім того, що потрібні системні зміни, – це небайдужість буквально кожної людини. Небайдужість, яка ще й проходить факт-чекінг і перевірку фактів. Тобто коли ти бачиш щось кричуще, повз що ти не можеш пройти, стань, спробуй розібратися і зроби свій внесок хоча б інформаційним поширенням. Ось про цю відповідальність я зараз думаю найбільше».

Де шукати допомогу й підтримку?

Якщо вам бракує матеріалів про те, як говорити на тему сексосвіти і статевого виховання, у ГО «Дівчата» готові підібрати інформацію. А також тут закликають просто говорити. Якщо у вас є діти — з ними, якщо немає — просто одні з одними. Адже зміни залежать від діяльності абсолютно кожного з нас.

«Ми розуміємо, що насправді комунікація в сім’ях між дорослими теж відсутня. Поговоріть зі своїми старшими родичами щодо подолання якихось табуйованих тем. І ми, я впевнена, через 5-10 років побачимо наслідки цих розмов», — каже Дар’я Чекалова.

Якщо ви зазнали сексуального насилля або знаєте таку людину, можете звертатися до чат-боту Асоціації жінок-юристок ЮрФем (068-145-55-90 у «Телеграм» і «Вайбер»). Гаряча лінія працює цілодобово. Тут нададуть пораду, правову консультацію і допомогу під час подачі заяви у прокуратуру.

Євгенія Цебрій