«Загальне добро треба ставити понад особисті справи», — у цьому була переконана Олена Кисілевська — одна з найактивніших українських громадських діячок, яка ввійшла в історію жіночого руху як письменниця, журналістка, редакторка, видавчиня, сенаторка, парламентарка.
За ініціативи Центру гендерної культури та Музею жіночої гендерної історії 20 березня відбулася зустріч, присвячена Олені Кисілевській, одній із чільних активісток і організаторок Союзу українок. Упродовж тривалого часу Кисілевська редагувала й видавала найпопулярніший часопис для українського жіноцтва міжвоєнного періоду «Жіноча доля» та його додатків. Також Кисілевська — засновниця й перша голова Світової федерації українських жіночих організацій.
Про діячку розповідали очільниця Коломийської міськрайонної організації Союзу українок Марія Гнатюк та письменниця Слава Світова. «Повага» занотувала найцікавіші моменти із цих розповідей.
Наймолодша членкиня «Товариства руських жінок»
Олена Кисілевська (у дівоцтві Сіменович) народилася 1869 року в селі Фільварки на Тернопільщині (нині у складі міста Монастириська) у родині священика.
Коли їй було 15 років, вступила до Виділової школи (вищий ступінь міських народних шкіл) у місті Станіслав (нині Івано-Франківськ). За рік до того помер її батько, тож сім’я не мала коштів на оплату гімназії. Тому Олена змушена була навчатися в безкоштовній школі, активно займаючись самоосвітою.
Читайте також: Тетяна Ісаєва про 140-річчя жіночого руху: Не можу надивуватися, якими неймовірними були ці українки
Згодом долучилася до «Товариства руських жінок», створеного Наталією Кобринською, і стала його наймолодшою членкинею. У такому юному віці вона перейнялася ідеями жіночої емансипації, докладала багато зусиль, щоб розкрити й донести суспільству глибину духовного світу жінки та її ролі в патріотичному вихованні молодого покоління. Поєднання поглядів на емансипацію та національну ідентичність — характерна риса українських жіночих студій межі 19-20 століть.
Материнство
1887 року Олена Сіменович узяла шлюб із письменником, крамарем книжкової продукції з Коломиї Юліаном Кисілевським. Чоловік поділяв москвофільські погляди, був проти самоосвіти та активної суспільної діяльності дружини. Він же одружився на дочці священика й, мабуть, мав певні очікування і сподівання на спокійне патріархальне сімейне життя. Натомість отримав емансиповану, невгамовну мандрівницю й письменницю, яка дотримувалася протилежних політичних поглядів. Саме після смерті чоловіка Олена почала активно займатися громадською діяльністю.
У сім’ї Кисілевських народилося троє дітей — Наталя, Володимир та Ганна.
Читайте також: Бути мамою: 5 книжок про виховання дітей
Про материнство Олена Кисілевська пише так:
«І як у свойому часі глибоко в душу запустила коріння ідея жіночої емансипації, як полонило душу бажання праці для народу, так прийшла третя проблєма життя, дуже тяжка для молодої непідготованої до того людини (мені було 18 літ, коли я вперше стала матір’ю): проблеми зрозуміння душі дитини, виховання її так, щоб вона ні для батьків, ні для народу в ніяких обставинах не пропала».
Пори все Кисілевська зазначала, що вважає себе хорошою матір’ю та пишається тим, як виховала дітей.
Перша світова війна
1914 року через початок війни Олена Кисілевська переїхала у Відень. Там вона приєдналася до Українського комітету допомоги для поранених жовнірів та Січових стрільців. Головним завданням комітету був розшук у шпиталях українських військових та полонених, а також надання гуманітарної допомоги українським військовим. Олена Кисілевська стала на чолі секції допомоги полоненим, за що була нагороджена австрійським Срібним Хрестом Заслуги. 1920 року повернулася до Коломиї.
Письменниця і публіцистка
1903 року в журналі «Літературно-науковий вісник» під псевдонімом Калина вийшов цикл оповідань Кисілевської — «Каліка», «Лікарка», «У поштовім бюро», «Огонь». Її статті на соціально-політичну тематику друкували в газеті «Діло». У періодичних виданнях виходили друком новели «Море» (1906), «Нові чобітки» (1908), «Іваниха розповідає» (1911), «В горах» (1913), «Покутське село», «Осінньою порою», «Гей, там, у зелених верхах» (1924). Її роботи того часу присвячені переважно жіночому питанню. Свої тексти Олена підписувала псевдонімами О. Галичанка, Калина, Незнана.
З-під її пера вийшло багато текстів про мандри («Швейцарія», «Подорож до Африки», «Враження з дороги», «До Комор Довбуша», «Листи з-над Чорного Моря», «Під небом півдня» та інші). Олена багато подорожувала Україною, Європою, побувала в Канаді, США, Північній Африці. Одного разу, надихнувшись нарисами Софії Яблонської про подорож до Марокко, Кисілевська й собі вирішила відвідати цю країну. Але яке ж було її здивування, коли побачене зовсім не відповідало прочитаному. Бо кожна людина дивиться на світ через власну призму.
Читайте також: Софія Яблонська: мандрівниця, письменниця, фотографка
Потоваришувавши з українським етнографом і фольклористом Володимиром Гнатюком, письменниця їздила по селах Галичини та Покуття, збираючи фольклор. Ось як вона згадувала про один із епізодів своїх мандрівок:
«Їхала до Горохова на Волині вночі простою балагулою, 20 км за 5 годин. Дорога така болотиста, нерівна, небезпечна, що фірман навчав усю дорогу: «Як крикну: направо! — то ви всі хиліться праворуч; а як крикну: наліво! — то й ви наліво. Тоді нема чого боятися, щоб віз перекинувся».
Великою віхою життя Олени Кисілевської стала редакторська діяльність. Із 1912 року вона була редакторкою «Жіночого діла» (додаток до газети «Діло»). Це було щоквартальне видання, у якому висвітлювали питання емансипації, економічної та політичної незалежності, доступності освіти для жінок, також публікували інформацію про досягнення жінок у різних сферах суспільного та культурного життя.
«Жіноча доля» і «Жіноча воля»
1925 року Олена Кисілевська заснувала видавництво у своєму домі в Коломиї. Тут вона спочатку видавала часопис «Жіноча доля», у якому друкували роботи про життя народу, історію. Видання було орієнтоване на сільських жінок і мало на меті активізувати участь селянок у громадській роботі та підвищенні освіченості в питаннях емансипації та рівності. 1932 року альманах доповнило видання «Жіноча воля» — це двотижневик про хатнє господарство. З 1934 року виходить видання для молодих дівчат «Світ молоді. «Жіночу долю» видавали до 1939 року, вона стала енциклопедією громадського, господарського та політичного життя жіноцтва. До слова — всі видання друкували в Коломиї.
У пенсне сидить Олена Кисілевська
1938 року під редакцією Олени Кисілевської виходить книга рецептів «Як добре і здорово варити», яка витримала кілька перевидань, останнє з яких –– 2019 року. Особливість кулінарною книги полягає в тому, що читачки «Жіночої долі» надсилали рецепти з різних куточків України. У книзі є рецепти від Ольги Кобилянської, Ольги Дучимінської, Адольфіни Макогон (мами Ірини Вільде), Юлії Маркевич (мами Дарії Цвєк), а також рецепти, що їх надіслали українки з різних куточків світу.
Публіцистка Дарія Бойчук, згадуючи Олену Кисілевську, так описує її побут:
«Вела сенаторка дуже скромне життя. Старий, малий дімок на передмісті Коломиї представлявся досить убого. Але увійти до нього — зараз вдаряла у вічі атмосфера духовости. Її особиста кімната, де жила, спала і працювала, це ж була попросту бібліотека. При стінах були полиці з книжками. В кожнім куточку був глечик із квітами. Раз заскочило мене те, що в кожнім фляконі була кульбаба, жовта квітка, яку виполюємо з грядок. Аж жовто стало мені в очах. Сенаторка, побачивши моє здивування, переконувала мене в тому, що це гарна і пахуча квітка. І я полюбила її теж і до сьогодні кладу її у вазу».
Пані сенаторка
Від кінця 1920-х років упродовж двох каденцій Олена Кисілевська була сенаторкою Польщі від Українського національно-демократичного об’єднання — провідної української політичної сили в Другій Речі Посполитій.
Кисілевська також була членкинею Комісії шкільної та суспільної опіки Українського Сенатського Клубу. Об’їздила західноукраїнські землі, які на той час були під Польщею. Здійснила поїздку до США й Канади 1929 року, де відбулося знайомство з Жіночою радою. Брала участь у з’їздах «Просвіти». Щоб зрозуміти масштаб працездатності цієї жінки, варто згадати, що в цей же час вона видає та редагує альманах «Жіноча доля».
1929 року завдяки Олені Кисілевській та Мілені Рудницькій у другу неділю травня вперше на території України почали святкувати День Матері.
Читайте також: Марія Бек: політикиня, адвокатка, громадська діячка
Олена Кисілевська винесла на міжнародний рівень інформацію про Голодомор-геноцид у радянській Україні 1932–1933 років. 15 вересня 1933 року з Міленою Рудницькою вона підписала звернення до жінок усього світу із закликом про допомогу.
1934 року сенаторка брала участь у організації першого Українського жіночого конгресу, що відбувся у Станіславові. Метою заходу було гуртування та всебічний розвиток українського жіноцтва, підтримання патріотичного духу та боротьба жінок за свої права.
Освітянка Софія Русова, описуючи цей період життя Олени Кисілевської у книзі «Наші визначні жінки», зазначає:
«Жінок вона навчає, як переносити тяжкі часи кривди без розпуки, а вертатися до праці з новою силою, з новою твердою вірою в перемогу правди: навчає зміцняти взаємну допомогу, мати перед собою постійно велике діло милосердія».
Еміграція
1945 року Олена Кисілевська назавжди покинула Галиччину й остаточно оселилася в Канаді. Три роки потому, на першому конгресі Світової федерації українських жіночих організацій Олена очолила Федерацію й лишалася на цій посаді до кінця життя.
Попри поважний вік, пані Олена продовжувала брати активну участь у розбудові українських жіночих організацій. Залишалася активною, невтомною й небайдужою аж до самої смерті 29 березня 1956 року.
Вшанування пам’яті
Смерть Олени Кисілевської сколихнула українську діаспору на чотирьох континентах. У більшості закордонних українських видань того часу можна побачити статті, присвячені діяльності Кисілевської.
Видання «Наше життя» опублікувало статтю Дарії Бойко «З моїх споминів», де авторка зазначає:
«Втрата її для нас є велика… До тієї дороги у незнане приготовлялась вона давно, як каже, сама в останнім прощальнім листі. «Збиралась без поспіху, як добрий господар, що все підготовляє. І в тому моменті, коли то думка про велику мандрівку заставляє її прощатись востаннє з рідними, звертається вона до зорганізованого жіноцтва і каже «загальне добро, треба ставити понад особисті справи. Хай не буде між вами незгоди, сварів, особистих ураз. Оставайте здорові, та згадайте часом цю, що все життя своє про вас думала».
1957 року відбулося освячення надгробного пам’ятника на могилі видатної діячки. А в 1996 році в Коломиї, де Олена Кисілевська жила з 1919 до 1939 року, встановили меморіальну дошку.
Олена Кузьмова
