Повага
Колонки

«Навіщо тобі права? Буде шофер, який тебе возитиме»

Жарт, що жінка за кермом «як мавпа з гранатою, не знаєш, у який бік вона її кине», я почула ще в ранньому дитинстві. Ба більше — навіть сміялася із цього. Бо ж про це казали поважні дорослі, шоумени з телевізора та й просто добрі дядьки-сусіди, які пів життя провели під своєю розбитою машиною, ремонтуючи її на вихідних. 

Про те, що я можу бути водійкою, серферкою чи яхтменкою (чи то пак — яхтвуменкою) — ніхто із цих «добрих чоловіків» мені не говорив. А якщо якась із сміливих жінок ставала такою, її щонайбільше винагороджували словами «ти ба, хоч і баба». А будь-яку помилку цих жінок розглядали під лупою й коментували на кшталт «ясна річ, бо ж баба».

Не сприймали серйозно, бо я дівчинка?

Свої останні два роки в школі я додатково навчалася у профільному комбінаті: де традиційно хлопці вчилися на водіїв, а дівчата опановували кухарську справу. Але щось таки ламалося в системі вже тоді, з чверть століття тому, тож я була одна з небагатьох дівчат, якій дозволили піти вчитися на водійку. 

Мені подобалася автошкола. Досить легко давалася будова автомобіля чи правила дорожнього руху. Але я пригадую те поблажливе ставлення до нас, дівчат, і глибоке нерозуміння: навіщо це все нам? І ось це нерозуміння не дозволяло інструкторові ставитися до мене, мʼяко кажучи, серйозно. А я губилася біля нього. І наше спілкування зводилося до того, що він відверто нудьгував, коли я приходила на уроки водіння.


Читайте також: «Я вчепилася в кермо, а він почав на мене кричати»: жінки розповідають про навчання в автошколах


Чи не вперше на мене звернули увагу, коли я запитала, чому на перехресті знак «Проїзд без зупинки заборонено» (той, що в народі зветься знаком STOP) стоїть у неналежному місці. Про це я запитала не лише в інструктора, а й у вчителя, який викладав теорію. Я розкреслювала перехрестя, ми разом вивчали дорожню ситуацію. Зрештою, зʼясувалося, що справді це порушує тодішні правила дорожнього руху. Причому всі місцеві водії про це знали й завжди ігнорували цей знак, підʼїжджаючи до перехрестя в те місце, де була гарна оглядовість дороги. А немісцеві могли наразити себе або інших учасників дорожнього руху на небезпеку. Там часто траплялися аварії.

Зрештою я, зовсім недосвідчена водійка, написала про це в місцеву газету. Відреагувавши на мою замітку, місцева дорожня автоінспекція перенесла знак. 

Утім, коли я складала іспит із практики водіння, то почула від інструктора: «Навіщо тобі права? Буде шофер, який тебе возитиме». 

Небезпечна пастка знецінення

Мій інструктор був доброзичливим дядьком. Але він також був людиною своєї епохи, наслідки якої я розгрібаю і досі.

Зокрема знецінення, прикрите турботою. Бо розпізнати знецінення вдається не одразу. 

Адже коли тобі 16 років, видається привабливою перспектива мати лицаря, який тебе возитиме. І це замість того, щоб дорослі люди давали юнакам та юнкам інструменти бути незалежними людьми.

Я отримала права, але так і не сіла за кермо впродовж наступних 20 років. Була низка причин, і одна з них — я не мала впевненості, що зможу. Довкола мене були лише водії-чоловіки, а на кожній сякій-такій вечірці неодмінно лунали чи то жарти, чи кримінальні новини про нерозумних білявок за кермом. 

Надихали жінки за кермом: якщо це зробили вони, то зможу і я

Крига скресла, коли навколо почали зʼявлятися водійки. Вони були для мене такими собі недосяжними величинами. Гарні, впевнені в собі, сміливі дівчата! Ще б пак — вони ж зробили те, про що мені було годі мріяти. І їхній приклад надихав. Бо вони були… такі, як я. А значить — зможу і я.

Повномасштабна війна прискорила цей процес. І я знову пішла в автошколу. Мені важливо було відновити знання й навички, а також подолати свій дитячий страх, закріплений стереотипом, що я «не дам цьому ради, бо ж я дівчина».

Коли обирала автошколу, мені важливо було, щоб там не послуговувалися примітивними стереотипами. Тож ледь не з порогу питала про це. На що мені представник однієї автошколи відповів: «Сьогодні не має значення, хто за кермом — чоловік чи жінка. І хочу вас запевнити, що більшість наших клієнток — саме жінки. А якщо ви почуєте якісь жарти чи зневажливе ставлення з боку інструкторів, одразу пишіть мені — обовʼязково розберемося».

Ясна річ, це і зробило мій вибір. 

Змушена витрачати купу ресурсів, щоб довести, що «я теж можу»

Будучи вже рік за кермом, я досі роблю помилки, потрапляю колесами в ями, їду повільно, чим дратую переважно чоловіків, які нервово обʼїжджають мене. А ще я люблю затори, бо в них швидкість потоку падає, і я маю більше часу подумати, як правильно вчинити.

Найбільше ж мене пригнічує, коли досвідчені водії починають давати купу порад і кпинити через будь-який огріх. Замість того, щоб спокійно пояснювати й підбадьорювати. 

Бо ти витрачаєш купу часу і свої ресурси на супротив, що «я теж можу», замість того, щоб без нервів прокачувати навички. 

Наскільки було б простіше набувати досвіду в підтримуючому середовищі!

Помилки роблять усі

…Якось у неділю я випадково наїхала на шуруп, тож потрібно було знайти шиномонтаж. Мій чоловік, який сидів поряд, сказав: «Вирішуй. Знайди по карті найближчий шиномонтаж, домовляйся…». І замовк. 

Наразі це один із найкращих моїх досвідів, відколи я за кермом. Бо я сама цьому дала раду. Попри те, що в неділю відкритий шиномонтаж було вкрай складно знайти! Зрештою я прочесала піддоном автівки майже всі ями (і подумки порахувала, скільки доведеться заплатити за ремонт), і мені пощастило знайти шиномонтаж у промзоні. Я ще попросила віддати мені мій перший шуруп на згадку. Працівник здивувався, але віддав.


Читайте також: «Машинка жіноча, от і випендрюється по-жіночому»


Пишу, що це мій найкращий автодосвід, бо мені не заважали, не коментували помилки, не давали непроханих порад. Натомість чула слова підтримки. І все вдалося.

Буквально через кілька днів шуруп «зловив» уже чоловік. Я не могла стримати усмішки й сказала: «Я знаю хороший шиномонтаж, показати дорогу?»

Бо помилки роблять усі, всі втрапляють у халепу, а їзда за кермом не є якимось одкровенням для обраних. 

Але дуже багато залежить від того, чи тебе підтримують, чи з раннього дитинства запевняють, що якщо ти дівчинка, то не здатна. 

Тож я щиро вдячна всім тим жінкам, які попри сексистські жарти сіли за кермо, опановують професії автомеханіків, переганяють із-за кордону автівки для воїнів та воїнок… І своїм прикладом показують моїй маленькій донечці, що вона може стати будь-ким. Цього мені в моєму дитинстві дуже бракувало. 

Ірина Виртосу

Схожі записи

Що не так із меморандумом МОН і Ради Церков?

Остап Українець

#FakeLove

Кола на воді: чому наші історії важливі для світу

Слава Світова