Повага
Жінка в історії Статтi

Олена Апанович: історикиня, архівістка, письменниця

До 140-річчя українського жіночого руху

Здається, завершується моя страшна, як вовчиця, доба. Після багаторічних поневірянь через війну повернутися до Харкова нема куди… Їдемо з сестрою до Києва. Тож повоєнне життя потроху закручує, як вихор: тепер працюватиму в архіві, не питайте, як і чому. З евакуації повернувся архів коша Запорозької Січі — перлина для України. Тож тема для дисертації — козацтво. 

1951 рік

Каховську ГЕС будують. Ми слідуємо «маршрутами Яворницького». Запорозький дух буквально витає в цих місцях! Тут багато говорять про запорожців, і слухати можна скільки завгодно. 

«Перша жінка, яка проникла в Запорозьку Січ» — це стало моєю візитівкою ще з часів захисту дисертації. А ступінь, на який я заслуговувала своєю роботою, мав бути не тільки науковим, але й військовим, бо писала я про збройні сили й бойові дії Запорозького Війська (так жартувала на моєму захисті одна історикиня). 


Читайте також: Софія Окуневська: лікарка, феміністка, громадська діячка


1955 рік

Каховську ГЕС добудували. З цим грандіозним проєктом під воду пішли землі Великого Лугу, а значить — археологічні пам’ятки козацької доби йдуть у небуття, а іншим загрожує підтоплення.

1965 рік

І ось я знову в Нікополі. Затоплення вже не спинити, а спроби порятунку натикаються на місцеву бюрократію. І нічого не робиться… Все більше пам’яток щезають, занедбані партійною ідеологією й небажанням зберігати історію. Як могила Сірка, якого охрестили «петлюрівцем». Одразу таврують «ворожими елементами». Важливі пам’ятки залишаються табу, а отже й невідомими українцям та українкам. Добре, що хоч Хортицю не забудовуватимуть «хрущовками», там мусить бути парк і меморіал.

1973 рік

Мене вже рік як звільнили з Інституту історії, бо «щось вона занадто захоплюється козацтвом». Тепер буває, що люди на другий бік вулиці переходять, щоб тільки не вітатися зі мною. Потрапила на роботу до Центральної бібліотеки — і не просто бібліографом, а архівісткою. Ох, виборола.


Читайте також: Марія Бек: політикиня, адвокатка, громадська діячка


1983 рік

І знову на моєму обрії звільнення — новий директор у бібліотеці. Я знайшла щоденник Вернадського в архіві. Куратор сказав, що «будемо підіймати Вернадського». То я й залишилася. Виходить, що Вернадський врятував мене, бо я працювала над його біографією і працями, писала… Ви ж знаєте, що він нащадок запорізьких козаків?

1986 рік

Страшне життя! І знову плачу: «Апанович не може й не вміє працювати», «вона буржуазна націоналістка». Агов! Колись на вулиці мені руки цілували, коли дізналися, що я написала «Збройні сили…», а тут нікому заступитися за мене й нема кому скаржитися.

1989 рік

.. і ось я знову у складі експедиції, тепер як наукова керівниця. Історія України починає потроху дихати. Але після всіх цих років вдихає гниль і розруху. Історичні пам’ятки переплутані, занедбані, залишені на руйнування. Треба діяти… Хлопці, не спіть!…

6 червня 2023, 23 роки після смерті Олени Апанович

Каховська ГЕС знищена. Але на поверхню виходить місце свободи, пам’яті та національної ідентичності України — Великий Луг, колиска численних запорозьких січей і давніших історичних періодів. Він відчиняє свої двері археологам та історикам для пошуку артефактів і підтвердження незалежного державотворчого процесу на українських землях, які радянська влада поховала під водою. 

Хто така Олена Апанович

Олена Апанович — історикиня, архівістка, письменниця і громадська діячка. Українка не за походженням, а за покликом серця. Своєю наполегливою працею, незважаючи на ідеологічне середовище й репресії щодо дослідників історії України, зробила вагомий внесок у архівне й топографічне вивчення козацької доби. 

Не менш важлива роль Олени Апанович у громадській діяльності — вона не лише закликала до збереження національних пам’яток, але й розробляла проєкти (наприклад, доклалася до створення історико-меморіального комплексу «Хортиця»). 1972 року її звільнили з політичних мотивів і тільки через 22 роки поновили на роботі. За цей час працювала в Центральній науковій бібліотеці, опрацьовуючи архівні матеріали про  життя й наукову діяльність Володимира Вернадського. 1991 року стала членкинею Спілки письменників України. 1994 року отримала Шевченківську премію, а 1995 — стала лауреаткою премії Антоновичів (США).

Підготувала Ксенія Карман Самет

2024 року український жіночий рух відзначає 140-річчя. Громадські організації об’єднали свої зусилля й ресурси та розпочали інформаційну кампанію «До 140-річчя українського жіночого руху», присвячуючи цій даті свої ініціативи. Однією із них став проєкт «Жінка для жінки: підтримка лідерства ВПО та посилення впливу на прийняття рішень», який реалізовує «Бюро гендерних стратегій і бюджетування» у партнерстві з «Центром гендерної культури» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні  та фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) Women’s Peace & Humanitarian Fund

Учасниці менторської програми проєкту створили добірку текстів про відомих українських діячок «Видимі: українки в історії» (менторка — Слава Світова).

«Повага» приєднується до інформаційної кампанії та з дозволу авторок публікує історії українок, які в різні часи натхненно творили жіночу історію.

Більше текстів ви можете знайти на сайті Простору гендерної культури.

Схожі записи

Зеленського закликали забезпечити військовослужбовиць засобами гігієни – петиція

Зачем подросткам в СИЗО ненасильственная коммуникация?

Анна Лисенко розробила білизну для жінок, які пережили мастектомію