Image default
Жінка в історії

Марія Каллас: правила встановлюю я

 

Хтозна, де ті скрижалі, на яких пишуться тріумфальні долі. Хтозна, які інгредієнти змішує чиясь всевладна рука, готуючи п’янкий напій світової слави. Але, скоріше за все, серед тих інгредієнтів – не тільки талант і боже провидіння. Імовірно, там ще багато праці над собою, неймовірної сили волі, уміння піднятися з руїн. А ще – великої муки. Саме вона підносить, саме вона прочиняє двері в ті чертоги, куди впродовж усієї історії мистецтва змогли зайти тільки одиниці. У цьому сенсі доля однієї з найбільших оперних дів ХХ століття Марії Каллас – не унікальна. До зірок – тільки через терни. До мистецтва – тільки через муку.

Марія Каллас (у хрещенні Марія Анна Софія Кекілія Калогеропулу) народилася 2 грудня 1923 року в Нью-Йорку, у родині аптекаря. Батьки дуже чекали хлопчика й не зраділи Марії. Та так не зраділи, що мати навіть підходити до колиски не хотіла – дитиною опікувалася нянька, у той час, як сім’я грецьких емігрантів намагалася якось звести кінці з кінцями. Криза майже знищила батьків аптечний бізнес. Він силкувався щось зробити, але не міг.

Постійні скандали, сварки, материні істерики та прокльони – ось та канва, на якій почало шитися життя майбутньої оперної зірки. Хоча, якщо вже казати всю правду, то, незважаючи на непростий (і це дуже м’яко сказано!) материн характер, Марія багато в чому має завдячувати їй за свій успіх.

Саме Євангелія посадила трирічну дівчинку за рояль. Саме Євангелія фанатично наймала їй учителів музики. Саме Євангелія вимагала, закликала й перевіряла кожен крок. Деякі злостивці кажуть – реалізувала в дочці те, чого не змогла досягти сама. Сама Марія пізніше згадувала: «Мої батьки любили мене тільки тоді, коли я починала співати». Попри те, що ще у восьмирічному віці Марія чудово розумілася на музиці, вона була зовсім непристосованою до життя. Не спілкувалася з ровесниками. Мала зайву вагу. Носила потворні рогові окуляри. Її уявлення про світ обмежувалися класом і викладачкою. Далі вона нічого не бачила.

1936 року Євангелія таки розлучилася з чоловіком, зібрала дітей і переїхала в Афіни. Тут Марія вступає до консерваторії. Наполеглива мати вперто йде до своєї мети – зробити з доньки зірку. Прослуховування у знаменитої співачки, невеличкий успіх, стипендія, навчання, сум за батьком, нескінченні уроки вокалу, самотність, теорія музики, повна безпомічність за стінами класу…

У червні 1941 року відбувся найперший дебют Марії – у ролі Тоски в однойменній опері Джакомо Пучіні. Без особливого успіху. Марія страшенно комплексує через зайву вагу й навіть відмовляється через це виступати в Нью-Йоркській «Метрополітен-опері» у ролі мадам Батерфляй. У 1947 році Марія знайомиться з всесвітньо відомим оперним диригентом Тулліо Серафіном. Це й був, за її словами, «істинний початок кар’єри й найголовніший успіх у житті». Глядачі тоді запам’ятали її десь так – дуже повна дівчина, близько 90 кг, з зачесаним назад волоссям, у безформній блузі, яка нагадувала чернечу рясу.

Каллас і Серафін

Невдовзі Каллас знайомиться з заможним промисловцем Джованні Баттістою Менегіні. Удвічі старший за неї, фанатичний поціновувач опери, Джованні зізнається Марії в коханні. У 1949 році вони одружились. Закоханий Менегіні продає свій успішний бізнес і вирішує вкласти всі свої сили в Каллас.

Чоловік став для Марії всім: і вірним супутником життя, і люблячим батьком, і відданим менеджером, і щедрим продюсером. «Я зрозуміла, що це та людина, яку я шукаю, вже через 5 хвилин після нашого знайомства… Якби Баттіста захотів, я без жодного жалю залишила б музику. Адже в житті кожної жінки любов набагато важливіше, ніж кар’єра».

Такою вона й була в перші роки подружнього життя. Менегіні дуже швидко збагнув, що уявлення його дружини про стосунки чоловіка й жінки страшенно старомодні, і заспокоївся. Його це дуже влаштовувало. Марія половину свого часу віддавала нескінченним репетиціям і виступам, а другу половину – облаштуванню родинного гнізда. Вона була настільки нетерпима в своїй педантичності, що хатня робітниця могла отримати на горіхи тільки за те, що поставила туфлі в гардеробній кімнаті, не зваживши на колір, або пляшку з молоком не на ту поличку холодильника.

Каллас і Могеріні

У стосунках Марії й Джованні, певно, не було місця романтиці. Зате там були надійність, стабільність і практичність – може, саме вони якраз і дали можливість Марії Каллас іти до мети прискореними темпами. Чоловік вкладав у дружину кошти, як у бізнес-проект, який у майбутньому дасть неабиякі дивіденди. Дружина повсякчасно вдосконалювала не тільки вокальну техніку, а й своє тіло. Скидаючи зайву вагу, Марія акуратно записувала власні досягнення: «Джоконда 92 кг; Аїда 87 кг; Норма 80 кг; Медея 78 кг; Лючія 75 кг; Альцеста 65 кг; Єлизавета 64 кг».

Так могло б тривати й усе життя – під керівництвом мудрого й сильного, хто за неї продумував гастрольний графік, планував спектаклі й концерти, укладав найвигідніші контракти, опікувався рекламою, костюмами, залами, партнерами, та, зрештою, всім. А овації отримувала Марія. «Чому я повинна соромитися, що отримую за концерт більше, ніж президент Ейзенхауер за цілий місяць? Заради бога – нехай співає!».

Так і було, поки на зміну доброму генію не з’явився злий. Це сталося злополучного 22 липня 1959 року на злополучній яхті «Крістіна», яка зіграла в Маріїному житті роль «Титаніка». Яхта належала грецькому мільйонерові Аристотелю Онассісу. Якби вона не вийшла того дня з Монте-Карло, то хтозна – може, світ насолоджувався б талантом Каллас на десятиліття більше. Або й на пару десятиліть.

Аристотель – по суті на очах законного чоловіка – узявся впроваджувати в життя вже давно випробувану тактику. Він розігрував роль закоханого пажа перед королевою – дивився відданими, майже собачими, очима, ловив кожне слово й погляд, був готовий миттю виконати будь-яку примху. Це спрацювало. Однієї ночі в каюту до Менегіні зайшла жінка й присіла на ліжко. Джованні підняв руку, щоб приголубити, але вона відсторонилася. То була дружина Аристотеля – Тіна Онассіс. Вона зітхнула: «Навряд чи тобі тепер вдасться повернути Марію. Аристотель не відпустить її. Вже хто-хто, а я його знаю…»

Каллас і Онассіс

Удома Марія запропонувала Менегіні розлучитися. «Я зрозуміла, що більше не люблю тебе», – твердо заявила й пішла збирати речі. Аби вона тоді знала, до якого краху призведе те рішення, вона б, мабуть, і кроку не зробила в бік гардеробної.

Аристотелю досить швидко набридла роль закоханого фанатика. З часом він усе більше втомлювався від Маріїних нескінченних капризів і скарг на життя. Та й мети своєї – за допомогою Каллас увійти в богемні мистецькі кола – він уже досяг. А Марія, незважаючи на те, що безтямно кохала Онассіса, без свого колишнього чоловіка стала, по суті, сліпцем без поводиря.

Нікому було стежити за графіком, підшукувати вигідні контракти, контролювати, нагадувати, залагоджувати накладки, підтримувати. Аристотель так ніколи й не запропонував їй одружитися. Натомість – у непевному тумані майбутнього все чіткіше й чіткіше вимальовувалася постать Джекі Кеннеді, вдови президента США. Аристотеля неабияк цікавили американські бізнесові кола, а примхлива, ранима й капризна примадонна йому вже добряче набридла…

У той час, як світ шалено аплодував Марії, називав її «королевою італійських примадонн», ще не знаючи, що аплодує востаннє, Каллас раптово стала покинутою жінкою. Почалися нескінченні однакові дні. Почалися ангіни, трахеїти, ларингіти й бронхіти, яким не було кінця. Восени 1960 року Марія Каллас зіграла свою останню нову роль – партію Паоліни в опері Доніцетті «Полієвкт».

Глядачі з трепетом чекали. Зал був набитий відомими політиками, членами відомих династій, найяскравішими зірками театру й кіно. Але тріумф раптом обернувся провалом. Голос не слухався, звучав фальшиво, від ноти до ноти паніка опановувала всім єством Каллас. «Голос Каллас звучав пусто і мілко. Вона далека від своєї колишньої форми», – написали про виставу критики.

Марія ще кілька разів пробувала сідати за рояль і займатися вокальними вправами, але нічого не виходило. Голос до неї не повертався. Вона ще знялася в фільмі Пазоліні «Медея» 1969 року – стрічка мала величезний успіх, але Марію він не надихав. Їй потрібна оперна сцена. А співати було вже нічим. Якось, сидячи в темній ложі, під час вистави, Марія Каллас несподівано зізналася іншій примадонні – Єлєні Образцовій: «Жінка має бути сильнішою за чоловіка». Зітхнула й додала: «Хто ж нас захистить, як не ми самі…»

Останні роки життя Каллас жила в Парижі. У повній, цілковитій самоті. Зрідка тільки відповідала на телефонні дзвінки, майже не погоджувалася на зустрічі.

«Нічого більше не має значення, тому що нічого ніколи не буде так, як було»…

Померла Марія Каллас 16 вересня 1977 року. Її тіло кремували, а прах розвіяли над Егейським морем. На паризькому цвинтарі Пер-Лашез стоїть порожня урна.

Сергій Осока

 

Схожі записи

Олена Казимирчак-Полонська: життя між формулами й молитвами

admin

Євгенія Мірошниченко – остання примадонна української опери

Осока Сергій

Ольга Кобилянська: таємний шип садової мімози

admin

Залишити коментар