• Home
  • Статтi
  • #легалізуватифемінітиви — це не про змусити, а про дозволити
Статтi

#легалізуватифемінітиви — це не про змусити, а про дозволити

 

З чого все почалося?

Точка кипіння досягла максимуму, коли під дверима зали судових засідань панове «патріоти» у футболках із тризубами спілкувалися з дівчинкою-майжеочільницею одного з фондів допомоги ветеранам АТО і фронту. На мені було посвідчення журналістки.

А як сказати кореспондент про жінку? — спитала юна панянка з кольоровими татуюваннями.

Кореспондентка, — здивовано відповіла я.

Здивовано, бо начебто кореспондентка – досить поширене слово. На що компанія почала хихотіти й повторювати «кореспондентка», «кореспондентка», наче обсмоктуючи з явним знущанням. І понеслося.

Чому тоді вже не кореспондентиня?

Кореспондентесса, ха-ха.

Я мовчки слухала. Аж доки один з юнаків, що не найкраще говорив українською, не сказав:

Українській ці фемінітиви взагалі не личать. Понавигадують ото. Ті’ки знущаються над мовою.

Та навіть у правописі ні слова немає про фемінітиви.

Сказала їм, що нині є проект нового правопису і хтозна. Вдягла навушники й вирішила не вв’язуватися в дискусії. Тим часом прогортала проект – і таки так, в новому правописі теж ні слова. Тоді і з’явилася ідея спробувати це змінити.

Навіщо?

Все дуже просто. На меті немає жодного бажання змусити всіх використовувати фемінітиви. Йдеться лише про варіативність назв професій, військових звань та посад. Це наче і вашим, і нашим. Постійні апелювання до «незаконності» фемінітивів завше йдуть поруч із «українській це не властиво», «феміністки понавигадували». Ну і, звісно, найчастіше всі ці закиди звучать від людей, які навіть не намагаються заґуґлити, чи справді то так. Вони просто звикли, що директор їхньої школи був директором Катериною Степанівною – і крапка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: П’ять причин вживати фемінітиви

Але, камон, за першим запитом слова «фемінітиви» вікіпедія відкриває статтю, у якій згадується, що вже в першому українському друкованому словнику, «Лексисі» Лаврентія Зизанія (1596), було 7 жіночих найменувань. Але, камон, чому споконвічне селянка та вчителька — окей, а міністерка чи кореспондентка — погано? Справа у звичці. А звичка вихована суспільством, що досі переживає наслідки русифікації і століть патріархату.

Професор української мови та стилістики КНУ імені Тараса Шевченка Олександр Пономарів закликає надавати перевагу фемінітивам, проте лише в розмовній мові. «Медійне обличчя української мови» Олександр Авраменко каже, що фемінітиви «звучать неоковирно». У той же час кандидатка філологічних наук, викладачка курсу «Ґендерна лінгвістика», радниця міністерки освіти й науки з питань політики ґендерної рівності та антидискримінації в освіті Олена Малахова каже, що зустрічала українські фемінітиви в архівних документах 30-х років. І як правильно, і кому вірити?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фемінітиви у словниках були ще у 16 столітті, куди вони поділись?

Мені здається, що вірити потрібно в майбутнє. Усі рівні, всі різні. Чому ж тоді, норматизувавши фемінітиви, не дати людям право обирати – вживати їх чи ні? Чому б не зробити їх «законними»? Десь таке ж незадоволення в суспільстві викликали і Гемінґвеї з Гокінґами. Хвиля протестів ущухла, усе більше людей почали казати ґендер замість гендеру і «неоковирність» уже не так ріже вуха консерваторам і поборникам своїх переконань. Тепер і новий правопис врегульовує це питання — залишаючи також старі варіанти передачі [h] і [g], рекомендує все ж гостел замість хостелу. Ніхто не покараний, всі задоволені.

В коментах до мого посту один поет написав: «Я не проти фемінітивів, але, може б, зібрати якусь нараду з філологів, чи хто там цим займається, і розробити якісь варіанти, які не звучали б так неоковирно і відверто смішно». Може й зібрати б, але для початку вивести фемінітиви з розмовної і зневажливої лексики, як жінок давно «винесло» з виключного оберігання сімейного вогнища.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Будьмо джентельменами, уживаймо фемінітиви!

Та є й пані, що ґвалт кричать: «Я не майстриня! Я повноцінний майстер, як будь-який чоловік». Так само, як є і борчині за неакцентування на ґендерній ідентичності. Але повага до «чоловічих» форм прийшла до нас з часів спроб рівності в СРСР, де «товаришками» були лише в розмовній мові, але з гордістю говорили саме «товариш Валентина». Зробити жінок у професійній сфері «видимими» — ось про що фемінітиви. Що страшного чи поганого у змозі обирати, як називати себе чи свою коліжанку?

Додати положення до правопису — це лише про реалізувати свободу вибору, а не нав’язати свій вибір іншим. В англійській вводять ґендерно-нейтральні слова (chairperson замість chairman), у французькій змінюють артиклі на артиклі жіночого роду, а українська гнучка до словотворення. То чому ж ні?

Я вже надіслала свого листа і щиро сподіваюся, що таких листів виявиться достатньо, аби новий проект правопису став дружелюбнішим і відкритішим до суспільства рівності і поваги.

Ана Море

Схожі записи

Как может проявляться сексизм в средствах массовой информации

admin

10+ спільнот для жінок в Інтернеті

admin

Вперше. Зеленський призначив жінку в керівництво Служби зовнішньої розвідки

admin

1 comment

Nina 5 листопадаа 2018 at 1:39 am

Не борчиня, а борчеса, так крутіше!

Reply

Залишити коментар