Image default
Колонки

Польові дослідження з батьківського вайберу

Анастасія Багаліка

Віднедавна в мене їх, тобто батьківських вайберів, два. В одному я – мама дівчинки, в іншому – мама хлопчика. Тут я хотіла написати «граю роль», але зловила себе на тому, що це була б свідома брехня, бо я не граю ролей, а просто відстоюю свої переконання, не залежно від того, ким мене вважають. Зауважу, що «мама дівчинки» і «мама хлопчика» – це ті ще гендерні стереотипи.

Ці ролі нав’язують жінці в колі батьківського спілкування певні патерни поведінки. Не мають значення її особистість і власний досвід: мама дівчинки відстоює «дівчаче», мама хлопчика – «хлопчаче». Якщо жінка порушує стереотип, то в аутсайдерах опиняється не лише вона сама, а й її дитина.

Моя старша дочка добре вивчила мої слова про гендерні стереотипи й іграшки. Здається, їй навіть подобається їхня універсальна суть. Вона говорить це і особливо смакує кожне слово: «Маркуша, не існує дівчачих і хлопчачих іграшок. Це все маркетинг. Я граюся твоїми беями, а ти – моїми лолами і нам подобається!». Це вона до меншого брата. Він ще не готовий визнати, що лолами йому гратися весело, хоча він справді ними грається.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мама-зозуля ваша зовсім на роботі поселилася?

Частково ця неготовність – мій провтик, частково – результат зовнішніх впливів. Але вже в понеділок мої діти переступлять поріг школи – і все, що вони знали і вивчили, тут знову розіб’ється об альтернативну реальність.  У цій реальності хлопці окремо, дівчата окремо. Не тому, що їм не весело разом, ні. Просто тому, що їхню поведінку визначає в’їдливий стереотип.

Дівчатам у школі бажано не відсвічувати. Вони зобов’язані добре вчитися, але гордість за свої знання – це вже зазнайство. Їм можна гратися, але коли вони бігають коридорами, хтось обов’язково скаже: «Ти чого тут гасаєш? Ти ж дівчинка!» Їм не можна бути неохайними, бо сваритимуть за це більше, ніж хлопців. Але і слідкувати за власною зовнішністю «надмірно» теж не можна, у старших класах за таке обов’язково накинуть кілька сексуалізуючих епітетів.

Але поки що, в молодшій школі, за все, що стосується дитини, зазвичай «віддувається» мама і дуже зрідка – тато. Хоча у класі моєї дочки голова батьківського комітету – тато. І, хоч він інколи й пише нашому жіночому товариству у вайбері «так, развели тут базар», але я дуже вдячна йому – за те, що взяв на себе таку нетрадиційну роль.

Однак неписані «правила» поведінки мами хлопчика і мами дівчинки все ж лишаються. На письмі вони проявляються зрідка, хіба якась із мамів у своєму спічі перейшла цю неписану межу. «А вам какая разница? У вас же девочка», – пишуть мені, коли я обурююся подарунками на 14 жовтня.  Припускаю, що так само писатимуть і про хлопчика до 8 березня. Хоча тут можливі варіації: «Ну конечно, не поздравлять! У вас же мальчик, вам то что!» або «Как не поздравлять? Вы что, сына не научите девочек ценить?».

По суті, ці календарні свята – єдині дні, коли неписані правила стають очевидними. Мамі хлопчика належить переймати специфічне ставлення до дівчат, оскільки заради них син має вирости «лицарем». Отже, дівчат треба «захищати» і «цінувати». Про «поважати» тут рідко йдеться, оскільки це дієслово не має стільки гендерного забарвлення. Мама хлопчика апелює до того, що вона ростить свого сина як «правильного» чоловіка і тому прищеплює йому традиційний набір цінностей. Не дай боже, якщо ваш хлопчик має з якоюсь дівчинкою конфлікт! Вас заклюють. Хлопчик завжди має «захищати», а не відповідати на образи.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Троє дітей та робота?

Мама дівчинки метушлива і скрізь бере участь. Якщо вона не бере участі достатньо, то сама вона – «погана» мама і ростить дівчинку теж «погано». Бо якщо мама хлопця забуде покласти йому в папку кольоровий картон чи пластилін – це одне, а якщо це забуде мама дівчинки – враження вже зовсім інше. Також мама дівчинки завжди відстоює жіноче право на знаки уваги. Тобто, якщо вона проти 8 березня, то це вже конкретний діагноз. Яка ж нормальна представниця «слабкої» статі буде проти подарунків? Мамі хлопчика з натяжкою, але можна бути проти 8 березня, бо це, по суті, все ж її особисте діло. А от мамі дівчинки таке робити зась! Вона ж бо не тільки себе представляє, а й дочку.

Всі батьки у вайбері допускають мізогінію. Давайте будемо чесні, це справді так. Ви ж бо завжди знаєте, що ви краща мама, а ота дивачка, яка вдягнула синові рожеву краватку – вона просто гламурна дурочка, що вибирає рожевий через понти, а та, що проспала перший урок – це взагалі «погана мать».  Можливо, я дещо перебільшую, це я навмисно. Але такого штибу думки часто з’являються в жінок у голові.

За чоловіків розписуватися тут не буду. У нашому нездоровому пострадянському суспільстві жінки навіть материнство проходять у середовищі уявної конкуренції. Хоча, може, пострадянське – тут не причина зла. В Америці, наприклад, мами печуть на шкільні ярмарки кекси та печиво, і горе тій, хто купить його в магазині. Треба мати велику внутрішню силу, щоб пояснити собі і своїй дитині, що я не печу не тому, що я погана мати. Треба знайти слова, щоб пояснити синові, чому ходити на танці можуть і хлопці, а дочці – що карате вільні обирати й дівчата.

Мізогінія може включатися й у доволі підлий спосіб. Наприклад, коли у вайбері триває чергове обговорення на 50 повідомлень якоїсь побутової дрібниці, я ловлю себе на різноманітних думках про «курятник» і те, чим кому є зайнятися. І я ненавиджу себе за ці думки! Бо я не маю жодного права стверджувати, що я краща через те, що феміністка, і не маю часу думати про колір штор у класі, а жінки, які думають про це, чимось гірші. Мабуть, останнє речення – це основний урок, який, як мені б хотілося, мої діти винесли з цього етапу життя трохи згодом.

Анастасія Багаліка

Схожі записи

Чому тільки дівчата

admin

«Жінка – кришталева ваза»

Федченко Анастасія

Поліморфний гендер-флюїд

admin

Залишити коментар