Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Не «сама винна», а чоловік — аб’юзер: як жінці стали в пригоді курси самооборони
Статтi

Не «сама винна», а чоловік — аб’юзер: як жінці стали в пригоді курси самооборони

Сім років Вероніка була в шлюбі з чоловіком, який її бив. Зустріла його, будучи студенткою, завагітніла, народила доньку й так і не змогла закінчити університет. Розповідає, що перші кілька років була страшенна фінансова скрута, а якщо гроші й з’являлися, то чоловік витрачав їх на свій розсуд. Коли почав бити, довго терпіла. А потім пішла на курси самооборони й навчилася давати відсіч. Спочатку фізично, а згодом і психологічно — перестала вірити кривдникові, зрозуміла, що не хоче вже так жити, тож подала на розлучення. 

Бив за те, що пила холодний чай

Через кілька років після одруження життя з казки перетворилося на жахіття — фінансові утиски, а потім додалося побиття. Якщо спочатку жінка отримувала квіти, цукерки та романтичні вечори, то згодом залишилася з усіма своїми страхами та проблемами наодинці, маючи на руках маленьку дитину, а під очима синці. 

Вероніці доводилося попервах ходити пішки в університет (а це понад 10 км в один бік), а потім вона покинула навчання. Крім догляду за дитиною та навчання, працювала ще й прибиральницею. Звісно, прагнула кращої роботи. Спробувала себе у фрілансі — писала тексти. Однак зрозуміла, що це фінансово невигідно, адже на написання одного тексту витрачалося занадто багато часу. Тож зупинилася на прибиранні квартир та офісів.

«Це така робота, яка була завжди. Тим паче з маленькою дитиною треба гнучкий графік. Тоді я ще мала можливість залишати дитину на кілька годин на свекруху», — розповідає Вероніка.

Коли чоловік уперше вдарив її, це було схоже на невдалий жарт.

«Він зробив це порожньою пляшкою з-під води. Я тоді подумала, але ж не каменюкою по голові! І це була хибна думка, бо я шукала виправдання його діям. Насильство стало очевидним і болісним,  коли  доні виповнилося три місяці. Чоловік схопив мене за горло, бо я невчасно поклала пелюшки в пральну машину. Потім виливав мені на голову холодний чай. Його дратувало, що я вранці роблю собі чай, а п’ю, коли він уже охолов. Дитина багато хворіла, тож мені було якось не до чаювання. Але він усе перекручував так, що мені здавалося, ніби я сама винна. Почала в це вірити, тому не йшла», — зізнається жінка. 

Через найменші дрібниці чоловік гамселив її кулаками, тягав за волосся по підлозі й душив… Якось він не розрахував сили й від побоїв сам отримав травму руки. Винна в цьому була, звісно, Вероніка: мовляв, у неї така міцна голова, що він навіть пальця вибив. Жінка терпіла, бо змалечку мріяла про щасливу повну родину й не могла собі уявити, як це — бути матір’ю-одиначкою. А з іншого боку, боялася, що правоохоронці не зможуть захистити її, якщо зважиться на розлучення, а чоловік не дасть спокою ні їй, ні дитині.

Захисти себе сама

Урятувало те, що Вероніка пішла на курси з самооборони для жінок.  

«Те, що курси були безкоштовні, мене фактично врятувало. Бо фінансові утиски зберігалися впродовж усього часу нашого шлюбу, тож я не могла собі дозволити платити за будь-що», — зітхає Ніка.

У Харкові є безкоштовні курси жіночої стрес-підготовки «Гарда». Їх започаткував колишній воїн АТО Ігор Пушкарьов. Спочатку це були курси для захисту від домашнього насильства та побутових конфліктів. Згодом програма стала серйознішою, спектр способів самооборони істотно розширили. Тут жінки опановують ази рукопашного бою, самозахисту, тактичної медицини, а також учаться працювати з холодною та вогнепальною зброєю. Кожен блок триває три місяці, наприкінці триместру — стрес-екзамен. На навчання беруть усіх, незалежно від віку, підготовки та ваги. За п’ять років курси вже пройшли сотні жінок, третина з яких потерпала від домашнього насильства.

Кілька годин двічі на тиждень Вероніка вчилася захищатися від свого кривдника, спілкувалася з дівчатами й жінками, які теж потерпали від насилля. Чоловік про це знав, та лише насміхався. Уперше Вероніка дала йому відсіч через два з половиною місяці після того, як пішла на курси. Кривдник відсахнувся й на якийсь час заспокоївся. А Вероніці це додало хоробрості. Поступово вона почала розуміти, що це не «вона винна», а чоловік — аб’юзер.   

Ще півтора року знадобилося, аби жінка наважилася на розлучення. Тут стала в пригоді пандемія. Чоловік «застряг» за кордоном на кілька місяців. І поки Вероніка була сама, відчула, що життя може бути набагато легшим та щасливішим без нього. Тож подала заяву на розлучення.

Знущався не лише з жінки, а і з дитини

Тоді ж виявилося, що чоловік знущався не лише з жінки, а і з доньки. Вероніка дізналася про розбещення дитини. Коли нікого не було вдома, чоловік роздягався і грався із дівчинкою, приймаючи ванну. Дитина розповіла, що такі ігри були часто, варто було мамі піти з дому. Чоловік завжди полюбляв голяка ходити по квартирі, Вероніка робила зауваження, щоб при дочці одягався, але їй навіть на думку не спадало, що він може опуститися так низько.

«Це стало для мене шоком. І якщо раніше ще могли роїтися думки про прощення, то це стало великою жирною крапкою», — пригадує Вероніка.

Вона не схотіла пробачати знущання з себе й дитини, тож подала позов до суду. Тепер уже суд вирішуватиме, яке покарання має понести кривдник. Чоловік заявив, що спробує відсудити в колишньої дружини доньку, хоча сам на судові засідання не з’являється, присилає свого представника, бо живе за кордоном. Погрози забрати дитину Вероніка сприймає як психологічний тиск. Вона наразі перебуває в пошуку адвокатів або адвокаток, які зможуть захистити її з донькою (якщо ви готові допомогти Вероніці, звертайтеся в редакцію або до авторки тексту — ред.). 

Повернутися до повноцінного життя без страху

Наслідки шлюбу вражають. Із дитинства Вероніка мала вади з вимовою. Вони були незначними, тож вона спочатку цим не переймалася. Але роки життя з кривдником істотно поглибили цю проблему. Жінка дуже заїкається, у неї почалися проблеми з диханням. Тим часом її колишній чоловік насміхався над нею й використовував це для того, аби змальовувати дружину в очах соціуму як жінку, у якої не все гаразд із головою. 

Вероніка працює IT-тестувальницею і сподівається на кар’єрне зростання. На неї чекає тривале лікування. Нині Вероніка лікується від посттравматичного стресового розладу (синдром, із яким зазвичай повертаються з війни — ред.) Щотижня відвідує психологічні групи, працює з логопедом. Вона хоче спокійно виховувати доньку, повернутися до повноцінного життя без страху, що в неї заберуть дитину. І забути ці сім останніх років. 

Аліна Курлович

Схожі записи

За мужність

Ставлення до чоловіків з інвалідністю у суспільстві трохи краще, – громадська активістка

Ганна Вронська: В Україні недостатньо жінок, які обирають політику своєю професією