Варшава, 9 травня 2022 року. Українці протестують проти повномасштабного вторгнення. У межах акції вони обливають себе буряковим соком. Трохи символічної «крові» потрапляє й на російського посла Сергія Андрєєва. Так вийшло, що в центрі уваги опиняється лише одна учасниця — Ірина Земляна. І саме вона отримуватиме тисячі «листів ненависті» від росіян, їй погрожуватимуть розправою й навіть подадуть у розшук до Інтерполу.
«Виявилося, що я була найбільш видимою на цій акції, — згадує Ірина. — Плюс я не була невідомою людиною. Тобто про мене трохи знали. І моя історія добре лягала на російську пропаганду — журналістка, активістка, тренерка з безпеки. Я, як вони казали, тренувала «бойцов-журналистов». І облила посла Росії. На мене спустили всіх собак».
Медіаекспертка, тренерка з безпеки Інституту масової інформації Ірина Земляна розповіла «Повазі» про своє протистояння російській репресивній системі, про роботу медіа в умовах війни та про актуальність гендерно чутливої журналістики.
Тоді журналісти й журналістки не були готовими до війни
За освітою Ірина Земляна — маркетологиня. У 2013-2014 роках вона брала активну роль у Революції Гідності. Тоді Ірина вирішила змінити спеціальність і пристала на вакансію координаторки регіональних представників від Інституту масової інформації. У той час особливо гостро стояла проблема особистої безпеки журналістів та журналісток, які висвітлювали події Майдану. А після анексії Криму та початку війни на Донбасі роботи побільшало.
«До нас приходило багато журналістів та журналісток, — розповідає Ірина Земляна. — Вони питали, що їм робити. Тоді ніхто не був готовим до війни. І журналісти не були винятком. Ми швидко почали шукати засоби захисту. Під час Майдану видавали будівельні каски й помаранчеві жилети, щоб можна було швидко маркувати себе як журналістів. Або зняти з себе маркування, коли це було небезпечно. Потім зі збільшенням загроз ми вже видавали і сноубордичні шоломи, що захищали від гумових куль. А закінчили бронежилетами другого класу. Під час війни ми першими видавали повноцінний захист — кевларові каски та бронежилети четвертого рівня захисту».
Потік журналістів, які потребували практичних порад, не вщухав. Запитань було багато — від елементарних на кшталт «як краще вдягнутися» до дуже специфічних. Тоді в ІМІ знаходили експертів та експерток, проводити тренінги, де вчили всього — як підібрати одяг та взуття, яке комплектування брати, як спілкуватися з військовими, як надавати домедичну допомогу. У межах тих навчань журналісти виїжджали на полігони, де їм імітували вибухи, потрапляння в полон та взяття в заручники.
«Коли почалася війна 2014 року, всі стали говорити про безпеку, — зазначає Ірина Земляна. — І небезпека асоціювалася тільки із зоною бойових дій, де було дуже чітко видно загрози. А потім, коли вибухнула граната під Радою, у тоді ще мирному Києві, почали думати і про повсякденну безпеку журналістів. Я моніторила судові засідання політичних в’язнів у Казахстані. І там було застосовано дуже багато знань із безпеки. За мною стежили, перевіряли мій номер. Так само я проводила тренінги для опозиційних журналістів у Білорусі. Це було задовго до подій 2020-го. Так там спецслужби викрали з мого готельного номеру футболку з надписом «Free Sensov and Kolchenkо».
Нас звинувачували в нагнітанні ситуації
«До вторгнення я була повністю готова, — згадує Ірина Земляна. — У мене ніколи не було ілюзій щодо Російської Федерації, щодо того, що вони прагнуть знищити український народ та українську державу. Я ніколи не мала жодних сантиметрів до Росії й чітко розуміла, що це наш ворог. Ми моніторили російські медіа та бачили їхні наративи. Моніторили й тодішні проросійські медіа на кшталт усіляких Newsone чи Страна.ua. Свій тривожний рюкзак я зібрала за 1,5-2 місяці. Відповідну інструкцію опублікували на сайті ІМІ. Це наробило такого галасу! Хтось сказав: «Нащо ви нагнітаєте, чому ви нас лякаєте?» З іншого боку, то був один із найпопулярніших матеріалів на сайті ІМІ за довгий час».
Читайте також: Жінки і війна: вийшов фільм «Oh, Sister!» із історіями українок
Ірина згадує, що їхні джерела із CNN повідомили, що 24 лютого о 4.30 почнеться війна. Напередодні вторгнення журналістка закрила поточні справи, зібрала речі й поїхала до друга на правий берег Києва. Не спала цілу ніч. Коли почула перший вибух, то подумала: «хоч би це був сміттєвоз!» А коли пролунав другий, стало зрозуміло — вторгнення почалося. Ірина одразу розбудила друга й невдовзі поїхала з Києва. Згодом Земляній подзвонили з Офісу президента й попросили виїхати з країни. Бо вона опинилася в списку людей, які, за задумом росіян, підлягають знищенню. Тому Ірина разом із трьома подругами виїхала до Польщі. На кордоні їм довелося простояти дві доби.
«А потім уже в Польщі майже щодня або через день виступала на мітингах за Україну, — розповідає Ірина Земляна. — Проти Росії, проти війни. Тобто весь час я говорила на цю тему. І ми задумали блокувати польсько-білоруський кордон, через який Росія провозила підсанкційні товари. Ми вимагали заборонити проїзд фур та протестували трьома хвилями».
Також активісти й активістки вимагали розширити європейські санкції, зокрема й на транзит товарів. А 9 травня вони провели протесту акцію проти російського вторгнення, яка і привернула скільки уваги.
На мене спустили всіх собак
«Ми знали, що 9 травня — це така дуже символічна дата для росіян, — згадує Ірина Земляна. — І що вони спробують прийти на кладовище радянських солдат для того, щоб їх ушанувати. І вшанувати, як вони кажуть, «велич Росії». Нікчемну велич. Ми вирішили, що цьому треба завадити. Зібрали публічну акцію, куди прийшло багато українців та українок. Міністр внутрішніх справ Польщі попередив російського посла, що не варто покладати квіти. Бо вони не можуть забезпечити належну охорону та безпеку. Посол проігнорував».
Натомість активісти й активістки вирішили провести символічну акцію, у межах якої вони впадуть на землю, «закривавивши» себе буряковим соком. Щоб показати, що всюди, де з’являються росіяни, українці помирають. І це була б гарна картина для медіа, зазначає Земляна. Поліція на посла ніяк не реагувала. Натомість українці вирішили висловити йому все, що думають: і про Росію, і про розв’язану нею війну. Андрєєв натомість назвав присутніх дурними й заявив, що Буча — це інсценізація. Після чого обурені активісти та активістки вирішили діяти. Вони облили себе соком, що випадково потрапив і на самого посла.
Читайте також: «Гарем главкома». Як я стала головною ескортницею та пропагандисткою у Росії
«Виявилося, що я була найбільш видимою на цій акції, — згадує Ірина Земляна. — Плюс я не була невідомою людиною. Тобто про мене трохи знали. І моя історія добре лягала на російську пропаганду —журналістка, активістка, тренерка з безпеки. Я, як вони казали, тренувала «бойцов-журналистов». І я облила посла Росії. На мене спустили всіх собак. Хоча я наголошую, що цього не робила. Всі мої дані: паспорт, адреса реєстрації, номер телефону, емейли, всі акаунти в соцмережах були злиті в російські пабліки, де вимагали помсти. Були заклики мене знищити. Мені почали приходити повідомлення. Це були десятки тисяч повідомлень із погрозами. Мені дзвонили кожні три хвилини. Робота телефону була заблокована. Один раз я підняла слухавку: там мені сказали, що то російські німці і вони їдуть мене вбивати».
Особливо буйні та злопам’ятні росіяни питають, чи я ще жива
Після тих подій Ірина Земляна перестала відповідати на дзвінки. Проте на її пошту кожну хвилину приходили листи, а месенджери не замовкали від повідомлень. За словами медіаекспертки, вона все ще розгрібає наслідки тих атак. Щоб якось захиститися, Земляна звернулася до польської поліції.
«Поліція злякалася, — згадує Ірина Земляна. — Мені сказали, що є загроза не тільки від росіян, а й від польських правих. Бо вони знайшли мою фотографію на могилі Степана Бандери. Мене звинуватили, перепрошую, у волинській різні, в тому, що я втягую Польщу у війну з Росією. Поліція попросила покинути країну. Вивозили мене з охороною. Росія на мене відкрила кримінальну справу, де мені світить від 8 до 15 років. Кадиров записав відео, де заявив, що вони обов’язково помстяться. І навіть Путін в одній промові сказав: «Что ето за Європа такая, что даже цвети к памятнику нє дают положить». Тобто я відчула, як працює російська репресивна машина, прямо на собі».
Польща також розслідувала справу з російської послом. За висновком слідчих, ні Земляна, ні присутні на акції поліцейські не вчинили жодного правопорушення. Як зазначила Ірина, ще було важливе рішення. Адже європейська країна на офіційному рівні визнана її невинною. Але Росія подала Земляну в розшук до Інтерполу. Проте після повномасштабного вторгнення правила для росіян змінилися. Тепер Інтерпол розслідує кожне російське подання на центральному рівні.
«Українські та європейські правозахисні організації написали листа до Інтерполу: «Якщо буде подання на Ірину Земляну – знайте, що це політичне замовлення, — зазначила Ірина. — На що Інтерпол відповів, що вони вже мають таку справу. Але що цікаво – вони не відповіли, чи будуть мене розшукувати. За словами експертів, які знаються на роботі з Інтерполом, там вичікують закінчення війни. Тобто рішення залежатиме від того, хто переможе. Наразі я переховуюся. Зрозуміло, що погрози майже не надходять. Інколи особливо буйні та злопам’ятні росіяни можуть спитати, чи я ще жива. А так більше нічого».
Росіяни маніпулюють на ненависті до українських жінок
«Пам’ятаю, як 2016-го року ми зробили дослідження з приводу мови ненависті в українських медіа, — згадує Ірина Земляна. — Ми хотіли з’ясувати, на кого ж ця мова ненависті найбільше спрямована. Перед кожним дослідженням ми робимо якусь гіпотезу. Ми думали, що це буде ненависть до росіян та внутрішніх переселенців. Бо тоді існував такий «тренд» — писати, що хтось там із Донецька когось пограбував. І знаєте, що для нас було найбільшим здивуванням? Те, що на першому місці переважною більшістю відсотків була мова ненависті до жінок. Тобто незалежно від війни, регіону й позиції. На жаль, це величезна проблема. І російська пропаганда активно цим користується».
За даними видання «Детектор медіа», мізогінія стала невід’ємною частиною російської пропаганди. Зокрема її активно використовують проти українок: пропагандисти нападають і на військовослужбовиць, і на біженок, і на вдів військових.
Що стосується вже українських медіа, то тамтешні прояви сексизму з часом змінюються, зазначає Ірина Земляна. За її словами, до повномасштабного вторгнення для деяких ЗМІ було нормально написати, як «28-річна білявка» зайняла керівну посаду. Натомість зараз такого банального неосвіченого сексизму стає менше.
Читайте також: Як Росія поширює гендерну дезінформацію про українських медійниць — дослідження
До того ж, публічні особи, які дозволили собі сексистські заяви, змушені просити пробачення. Як приклад Земляна згадала відомий інцидент із «корабельною сосною». Тоді Олександр Корнієнко просив вибачення за свої слова. Хоча і спробував виправдатися тим, що його «фрази вирвані з контексту». Директор книжкового магазину Yakaboo Іван Богдан публічно заявив, що жінки купують книги за гроші чоловіків. Після обурення в соцмережах та закликів бойкотувати книгарню він звільнився з посади.
«Я хочу сказати, що потроху ситуація покращується, — зазначає Ірина Земляна. — І я вірю, так буде надалі. Бо суспільство так само розуміє, що росіяни маніпулюють на ненависті до українських жінок. І жоден українець чи українка не повинні цьому підігравати. Суспільство помічає сексизм і не боїться вказувати, що це ненормально та неетично. Навіть журналісти в інтерв’ю дозволяють собі опонувати сексистам. А до того просто слухали».
Зараз важливо робити жінок видимими
«Гендерні моніторинги ІМІ показують, що найчастіше про жінок, героїнь журналістських матеріалів, пишуть як про потерпілих, — зазначає Ірина Земляна. — Тобто це важка історія про нелегку долю жінки. Або про насилля над нею. Безумовно, такі факти не треба ігнорувати. Але жінки так само є волонтерками, експертками, військовими, лікарками. І так до безкінечності. Потрібно забирати у війни чоловіче обличчя. Бо ця війна стосується українців та українок, усіх — незалежно від статі. Ми всі боремося на своєму рівні та захищаємо Україну».
Експертка переконана, що гендерно чутлива журналістика сьогодні особливо актуальна. За її словами, зараз важливо робити жінок видимими. Наприклад, якщо жінка служить у ЗСУ, то про неї треба писати як про жінку, використовувати фемінітиви. Так само треба писати про жінок, які постраждали від дій окупантів.
Читайте також: Сексизм і знецінення: чому бійці третьої штурмової бригади порівняли жінок у ЗСУ з дітьми та собаками
За словами Земляної, Росія намагається зробити з українців та українок таку собі «генералізовану масу». Тому зараз як ніколи важливо робити видимими кожну та кожного.
Чи покращиться репрезентація жінок в українських медіа? З цього приводу в Земляної оптимістичні прогнози. Хоча війна – це поганий привід, зазначає вона. Але водночас суспільство бачить, як жінки захищають країну, як вони стають воїнками та волонтерками, як адвокатують певні соціальні процеси тощо. А це своєю чергою сприяє розвінчуванню стереотипів та руйнуванню міфів про жінок.
«На жаль, військовослужбовицям досі доводиться боротися за видимість, — каже Ірина Земляна. — Тому завдання медійників та медійниць — бачити їх, брати коментарі та не применшувати їхню експертність та професійність. Ми помічаємо, що здебільшого про воячок пишуть як про щось виняткове. Плюс така жінка має мати «нелегку» історію. І тоді вона стає героїнею матеріалу. Я би радила журналістам і журналісткам ставитися до військовослужбовиць без упереджень і не писати про них, як про цікавинку. І важливе значення мають фемінітиви, які варто використовувати. Бо коли пишуть «солдат М. Петренко», то це аж ніяк не підвищує видимість жінок».
Юлія Гуш
