Напади на різноманітні заходи, які хоч якось стосуються поняття «гендер», в Україні не є новим явищем.. Однак в останні роки такі випадки помітно почастішали.
Повага продовжує відслідковувати такі випадки.
Так, у листопаді в Рівному представники громадських організацій планували провести тренінг на тему «Більше Рівності! Фемінізм у повсякденному житті». Організатори чекали на учасників та учасниць по вул. Словацького, 3-А на 10 годину ранку. Однак захід не відбувся. Власне, він навіть не почався.
Ми поставили кілька запитань одному з організаторів тренінгу – Петрові Долганову.
- Вам удалося почати захід чи так нічого й не встигли?
Ми не встигли розпочати захід. Очікуючи учасників та учасниць заходу на вулиці, я помітив, як стихійно поблизу приміщення, де мав проводитися тренінг, зорганізувалася група молодих осіб чисельністю близько 20-ти. Вони прийшли завчасно – за 5 чи 10 хвилин до початку тренінгу. Один із найактивніших організаторів (здається, його звуть Роман Степанович, на той час особа була мені невідома) проводив цій підгрупі інструктаж, зазначаючи, що вони мають зірвати захід, поводячи себе шумно, постійно ставлячи запитання і не дозволяючи нам нормально працювати.
- Скільки було «патріотично налаштованих громадян» та як усе відбувалося?
Я повернувся до приміщення, щоб попередити колег, але не встиг. Група молодих людей увійшла одразу ж за мною. Я запитав їх, чи реєструвалися вони на захід і чи отримували запрошення. Однак вони нічого не знали про процедуру реєстрації. Своїх імен називати не захотіли – представилися як громадяни України. Тоді я та мої колеги попросили їх залишити приміщення, пояснивши, що тренінг відбувається у закритому режимі з обмеженою кількістю учасників та учасниць. Вони не захотіли йти і почали вриватися силою в приміщення зали, де мав відбуватися тренінг. Мої колеги їх не впускали. Після цього вони почали вживати нецензурну лексику, обзиваючи мене та моїх колег, і далі намагалися увірватися в залу.
Ми викликали поліцію. Після прибуття поліції було подано дві заяви – одну написав представник непроханих гостей, один із лідерів радикальної організації «Наше Рівне» Роман Степанович (заява-прохання перевірити захід на предмет його відповідності національним інтересам України у дуже декларативній формі). Іншу – одна із моїх колег, з якою молодики дозволяли собі грубі висловлювання, називали її поганими словами та поводили себе агресивно. Подана моєю колегою заява містила 2 претензії – образа честі та гідності і зрив заходу. Зараз цю заяву розглядає поліція.
- У чому полягала суть їхніх претензій? Як вони пояснювали те, що хочуть перешкодити заходу?
Їхня точка зору полягала в тому, що ідеї фемінізму та «гендерна ідеологія» (як вони висловлювалися) є людиноненависницькими ідеологіями, які підлягають забороні в Україні. Ці ідеї нібито розбещують українську націю та спрямовані на «геноцид українців» і знищення їхніх традиційних цінностей.
Також їх дуже турбувало те, як тренерка Надія Чушак представила себе у анонсі заходу – квір-феміністка. Вони вживали по відношенню до пані Надії лайливі слова, запитували – вона «чоловік чи жінка», стверджували, що її поведінка та цінності є злочинними для української нації.
Також вони називали «зрадою» той факт, що захід проводиться за підтримки іноземного фонду. На їхню думку, іноземні фонди – це зло, яке загрожує українській нації. У наш бік лунали звинувачення на кшталт «українофоби» та «іноземні агенти».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Традиційні цінності та екстремізм: як в Україні «приборкують неугодних»
На початку конфлікту напрохані гості звинувачували мене в тому, що я не громадянин України, але не могли пояснити, як я так вільно володію українською мовою (для довідки – я народився та виріс у Рівненській області, мої батьки та їхні батьки завжди були громадянами України).
Розмову вели максимум 3 людини. Інші непрохані гості лише спостерігали та виконували накази цих лідерів. Було зрозуміло, що більшість «гостей» не дуже добре орієнтувалися в тому, куди саме вони прийшли.
Загалом риторику непроханих гостей можна визначити як дзеркальне відображення кращих традицій сучасної російської пропаганди.
- Хто викликав поліцію, як швидко вона приїхала і що власне робила?
Поліцію викликали одночасно кілька людей. Здається, першою в поліцію зателефонувала представниця організації (InfoHub), у якої ми орендували конференц-залу для проведення заходу. Я також двічі телефонував у поліцію, коли конфлікт перебував у «гарячій фазі». Зрештою, поліцію викликали і «непрохані гості», які бідкалися про те, що «гендерна ідеологія» та фемінізм є національною зрадою і захід потрібно заборонити.
Поліція вислухала скарги усіх сторін, прийняла обидві заяви про правопорушення та перебувала у приміщенні для проведення тренінгу, забезпечуючи порядок.
Видалити непроханих гостей поліція не змогла, тому що вони формально не порушували закон. Хоча після приходу поліції вони продовжували перебувати при вході до конференц-зали та блокувати вхід і вихід із неї, пропускаючи лише кількох людей із числа організаторів заходу та представників поліції.
- Захід так і не відбувся? Чим усе закінчилося?
Нам довелося повідомити учасниць і учасників тренінгу, що захід відміняється через обставини, що склалися. Розпочати захід так і не вдалося.
- Які ви плануєте подальші кроки? Як реагуватимете на те, що відбулося?
Ми узгоджуємо свої подальші дії та консультуємося з юристами. Зараз не можу дати чіткої відповіді на це запитання.
Лариса Денисенко, юристка, правозахисниця, письменниця прокоментувала заяву в поліцію, яку написали молоді люди:
Для того, щоб ця заява бодай якось трималася правових берегів, я вже не кажу про грамотність, людина, щодо котрої заявляють, мала б в національній або регіональній пресі закликати до стерилізації саме українських жінок, вимагати встановлення санкцій за народження дітей взагалі, а від українських чоловіків тим більше, і оголошувати за виявлення таких людей премії від імені західних фундацій. Зрозуміло, що я іронізую. “Заява” виглядає зразковим невіглаством.
Повага також поговорила про ситуацію, що склалася, з письменницею й феміністкою Оксаною Луцишиною.
- Оксано, як ти гадаєш, тут ідеться про глибинне протистояння між націоналізмом і фемінізмом?
Відносини між націоналізмом і фемінізмом завжди були непростими, як показує світова практика – можна з цього приводу от хоча би почитати історію деколонізації Індії. Або Алжиру. Жінкам там казали – зачекайте, не до вас, давайте спершу вирішимо насущні проблеми державотворення. Потім казали: фемінізм – це не наше, не питомо індійське – і продовжували користуватися технологіями, винайденими на тому ж Заході, від телевізора до агітаційних стратегій. Телевізор – так, а фемінізм – о, ну фемінізм ні. В цьому сенсі наші протестанти проти фемінізму і зараз протестують зі своїх айфонів, які теж винайдені не в Коритнянах.
Але тут насправді все ще гірше. Не знаю, чи варто цілитися так високо, послуговуватися мудрими термінами і намагатися знайти паралелі зі світової практики. Націоналізм – доктрина, яка, попри свою непопулярність у деяких колах, все ж має і освічених людей, принаймні з пристойним словниковим запасом. Зрештою, ну якщо людину цікавить, що таке фемінізм, то можна про це почитати, зараз уже є багато матеріалів – і вітчизняних, і перекладених. Це звичайна логіка і звичайний здоровий ґлузд, і якраз нехтування логікою і здоровим ґлуздом для мене є найтривожнішим сигналом.
- То це конфлікт між логікою і чимось глибшим?
Тут маємо справу з великим колективним страхом, страхом утрати соціальних привілеїв, перерозподілу ресурсів тощо, а це така річ, яка час від часу відбувається в суспільстві, навіть і в благополучному. Медично кажучи, логіка і ґлузд гніздяться у тих частинах мозку, який цивілізаційно сформувався дуже недавно. А страх – це лімбічна система, це дуже старий механізм, і працює він, на відміну від полохливої логіки, безвідмовно і моментально. А вигадати наратив, який дав би цьому страхові поживу, дуже легко. Нині це буде фемінізм; завтра це буде, я не знаю, ще якийсь -ізм. Або якась конкретна група людей. Коли говорить цей страх, починається фашизм.
- Ну але ж у будь-якому разі – якщо це відбувається, то це, певно, комусь вигідно?
Як казала Агата Крісті, запитаймо себе – кому це вигідно? Колись, коли я опитувала учасників Революції на Граніті, мені розповіли, як на початку 90-х років молодіжні організації були дуже строкатими – туди сходилися люди різних платформ, ідеологій, уподобань. Були серед них і націоналісти, були і феміністи. Головне, казали, це спільна справа, Україна. А потім почався розвал цих організацій зсередини (угадайте, чиї агенти цим займалися?) – і тут почалися сварки, суперечки, а далі нам уже відомо, бо цей сценарій програвали на нас не раз, і не два. Згадаймо, як люто сварилися – не без допомоги зовні – наші націонал-демократичні партії в дев’яностих.
Завдяки таким інцидентам, де люди з вокабуляром і рівнем критичного мислення тітушні пишуть такі “пояснювальні записки”, дискредитується не тільки фемінізм, але й націоналізм! Мовляв, в Україні “нацики” – примітивні, агресивні і двох слів зв’язати не вміють. Навіть про той же націоналізм. Квод ерат демонстрандум.
Тому міркуймо, думаймо – ким ми хочемо бути і що робити? Панувати у своїй сторонці – чи слухати НЛПшних тітушок, які будуть грати на колективних страхах, примазуватися до ідеологій і готувати нас до приходу до влади популістів найгіршого штибу.
Сергій Осока
