“Світ працює несправедливо. Існують подвійні стандарти ставлення чоловіків до жінок”, – каже Ростислав Семків.
“Чоловіки виховуються як особи, які не можуть усвідомити з самого дитинства, що вони живуть у трохи несправедливому світі”, – роздумує Ілля Стронґовський.
Як це, народитися чоловіком і згодом усвідомити, що в тебе за замовчуванням більше прав, ніж у жінок? Що спонукає переосмислити свої права та побачити їх фактичну відсутність в інших? Під час дискусії в рамках фестивалю “Книжковий Арсенал” профеміністи поділились особистим досвідом сприйняття фемінізму.
Жінки теж можуть бути жорстокими
Ростислав Семків – український літературознавець, літературний критик, перекладач, видавець, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
“Я довгий час займався фехтуванням, і в мої шкільні роки була сегрегація, якої тепер уже не існує. У фехтуванні є три види зброї: шабля, шпага і рапіра. Коли я займався цим у 80-90-ті роки, жінкам дозволялася тільки рапіра – це найлегша зброя, яка важить 500 грамів, на відміну від шпаги, яка важить 850 грамів. Тобто вважалося, що рапірою можуть фехтувати і чоловіки і жінки, а шабля і шпага – це не для жінок. Зараз українська команда жіночої шаблі “рубає” всіх на світі. Тобто ми розуміємо, що по факту жінки з усіма цими видами холодної зброї поводяться дуже добре.
Читайте також: Чоловіки й фемінізм: потреба виживання
Мій вид – це шпага, і коли я займався, якраз відбулася зміна в Міжнародній федерації фехтування, і жінкам дозволили ставати на шпагу. Тому ми почали зустрічатися в бою не лише з чоловіками, а й з жінками, і побачили, що жінки цілком тримають цей удар – вони можуть фехтувати з такою ж силою, вони можуть бути жорстокими, якщо треба, вони можуть бути підступними, можуть бути на рівних, і це дуже змінювало підхід. З’явилося усвідомлення, що не має значення, хто тримає зброю, тому що те, чия буде перемога, залежить від багатьох факторів, але не від статі”.
Фактично, я знаходився в позиції жінки в нашому суспільстві
Ілля Стронґовський – український ілюстратор, поет, перекладач, дизайнер:
“Я народився й виріс в одностатевій родині. Це класична радянська одностатева родина, яка складалася спочатку з мами та бабусі, а потім із тітки та бабусі. З батьком я познайомився, коли мені було 16.
Читайте також: Відсутність знань про жінок-науковиць – це викривлена картина світу – Ілля Стронґовський.
У бабусі стався рецидив раку, і ми з нею вдвох доживали її останні п’ять років. Коли людина повністю від вас залежна, то це означає, що ви готуєте, прибираєте, лагодите – тому що грошей ні на що немає, вигадуєте способи, як полегшити догляд за 
людиною, вчитеся робити уколи і ставити крапельниці, вводити морфій, вчитеся комунікувати з комунальними службами, тому що бабуся не вміє цього робити. У мене був дуже насичений графік – уранці, з 6:00 до 9:00 я стояв на Житньому ринку, торгував дрібним крамом, потім була школа, потім я приходив доглядати бабусю, потім стояв на Михайлівській вулиці – торгував цигарками й цукерками, пізно ввечері я повертався, дозволяв собі трохи перепочити, і тоді я читав. Мої однокласники мене постійно кпинили, тому що я вмів готувати, я торгував на ринку – і це видавалося їм страшенно неприйнятним. Але фактично я знаходився в позиції жінки в нашому суспільстві”.
Я не хочу такого для своєї дружини
Артем Чапай – письменник, перекладач, репортер.
“Радикальна зміна мого усвідомлення відбулася після одруження, а особливо після народження дітей – у якийсь момент у жінки просто зникає час на те, щоб продовжувати свою інтелектуальну діяльність, просто тому, що весь тягар, який стосується дітей, а часто й інших обов’язків, наприклад, готування їжі, майже повністю припадає на жінку.
Читайте також: Уривок з книги «Тато в декреті» Артема Чапая
Ми планували кількох дітей, і зрозуміли, що якщо одна дитина за іншою, і дружина переходить з декрету в декрет, і це чотири чи п’ять років перерви в її науковій діяльності – це може покласти край кар’єрі, тому що за цей час ти втрачаєш усі соціальні зв’язки. Для мене радикальний перехід у бік фемінізму стався з рішенням, що я не хочу такого для своєї дружини. І ми домовилися по максимуму розділити ці обв’язки навпіл. У нас вийшло так, що перший рік із дитиною сиділа вона, другий рік сидів я”.
Не було причин засумніватися, що жінки інтелектуально якісь інші й менш вартісні, ніж чоловіки
Анатолій Єрема – креативний продюсер телеканалу “1+1”:
“Дуже важлива роль сім’ї в тому, щоб люди не ділили світ на жіночу й чоловічу половини. Мені пощастило – у мене була і є дуже мудра мама, яка давала знання і була для мене взірцем мудрості. У мене не було причин засумніватися, що жінки інтелектуально якісь інші й менш вартісні, ніж чоловіки.
Уперше мене вразив сексизм, коли я вступав на філологічний факультет, де було багато дівчат, і там мені часто казали: о, ти вступиш на цей факультет, тому що ти хлопець. Яка різниця – думав я? Я так само готувався, як і дівчата, і я думав, що знання – це єдиний критерій. Але виявляється, що деякі люди думають інакше. Деякі дівчата казали: тобі добре, ти ж хлопець. Тепер, коли я в роботі часом стикаюся з тим, що хтось із чоловіків може щось таке сказати – я не мовчу”.
Роль чоловіків у фемінізмі – дискусійне питання. У процесі бесіди профеміністи поділилися думками з приводу того, що точно варто робити чоловікам для подолання гендерної нерівності:
- Підтримувати жінок і боротися зі стереотипами.
“Нас має вести утопічна мета – більш справедливе суспільство. Важливо, щоб більше дівчат і жінок вірили, що авторство не залежить від різних перешкод, які патріархальне суспільство досі виставляє. З іншого боку – це якісь конкретні речі, коли ми будемо підтримувати жінок, які йдуть до успіху. Це може бути дружина, сестра, донька і близькі знайомі, в яких щось вдається. Потрібно розуміти, що є якісь механізми, які сприяють чоловікам у кар’єрному просуванні до успіху. А в жінок таких механізмів може не трапитися, тому тут важлива підтримка. Найскладніша річ – це спроба якось змінювати стереотипи в повсякденні: спробуйте переконати студента, професора чи таксиста”, – пропонує Ростислав Семків.
- Усвідомлювати свої привілеї
“Є така фраза: якщо ти не помічаєш привілеїв, ймовірно, що ти сам привілейований. Те, що чоловіки можуть зробити – це прорефлексувати власні привілеї. Наприклад, коли чоловік і жінка працюють, обоє приходять додому, і чоловік питає: а що в нас сьогодні на вечерю? Тобто в жінки ще додаткова година роботи виходить, і це те, що навколо себе. Варто прагнути до партнерських стосунків з жінками, які поряд”, – роздумує Артем Чапай.
- Стежити за собою
“Следи за собой, будь осторожен”. Це стан настороженості за тим, що ти робиш і як ти робиш. Найбільше може поранити не якась висока дискусія – на що здатні чи не здатні жінки, найбільше болять дрібні щоденні речі. Тому я б гаряче радив придивлятися до себе, стежити за собою і правити себе – піщинка за піщинкою, для того, щоб стати кращою версією себе”, – рекомендує Ілля Стронґовський.
- Пам’ятати, що під лежачий камінь вода не тече
“Ситуацію потрібно виправляти, але я прихильник еволюційного шляху розвитку. Ще 20 років тому ми не вели таких дискусій. Звичайно, змін хочеться швидко і зараз, але якщо ми вже про це почали говорити, і ми усвідомлюємо проблему – ми її вирішимо, просто на це потрібен час, щоб закріпити результати. Але також важливо і пам’ятати, що під лежачий камінь вода не тече”, – каже Анатолій Єрема.
Про особистий профеміністичний досвід спілкувалися першого червня на фестивалі “Книжковий Арсенал” у рамках кураторської програми Ірини Славінської. Модерувала дискусію журналістка та письменниця, авторка “Поваги” Лариса Денисенко.
Катерина Мацюпа
