Image default
Колонки Статтi

Хлопчики чекають на подарунки або Як боротися з батьківським чатом

Ви пам’ятаєте радянську традицію свята для хлопчиків і свята для дівчат? Звісно ж, пам’ятаєте! 23 лютого вітали хлопців, 8 березня – дівчат. Це було навіть зручно – не так далеко ці «свята» одне від одного, а тому представники обох статей не засмучуються – дуже скоро подарунки будуть всім.

Нагадаю, що 23 лютого був днем створення Червоної армії, і 1993 року в Росії вирішили, що святкувати День народження Червоної армії сенсу вже немає, а звичку випити в цей день ніхто забрати в народу не наважився – і назвали його Днем захисників вітчизни. Що цікаво, в Україні в цей же рік почали святкувати День збройних сил України 6 грудня, але звичка святкувати 23 лютого так само нікуди не поділася.

Однак у 2014 році почалася війна, і святкувати в один день із тими, хто вбиває наших, військові вже не хотіли, тому президент Порошенко на хвилі декомунізації свято скасував. Але для підтримки бойового духу вирішили запровадити свій День захисника, який додали до Дня українського козацтва – 14 жовтня.

Однак День захисника чекала та ж доля, що свого часу День червоної армії – його визначили «святом хлопчиків».

І якщо ви думаєте, що це свято потрібне хлопчикам для того, щоб вони з дитинства звикали до думки, що мають бути захисниками, то – НІТ! Минулого року найпопулярнішою думкою в батьківському чаті класу мого сина стала теза: «хлопчики чекають на подарунки, адже дівчата свої отримають 8 березня».

Дискусія, яку я і ще одна мама-однодумиця вели з батьківським колективом, не була продуктивною. Я, чесно кажучи,  трохи втратив віру в людей після тієї розмови.

На фразу, що вітати самих лише хлопців не справедливо, адже й жінки теж служать, відповіли: «дітям потрібні подарунки, а справедливість знадобиться пізніше». Так само я почув запитання: «А наші дівчатка тут до чого? Вони що – служать?» Щоправда, на моє запитання «А коли демобілізувалися наші хлопці [третьокласники]?» відповіді не було.

Зрештою, батьки хлопчиків почали писати «Мою дитину вітайте». І інші, мабуть, розхвилювавшись, що їхній син залишиться без подарунка – оперативно сформували більшість.

Але я не хочу втрачати віру в людей. Тому ось деякі аргументи для схожої бесіди у вашому чаті.

  • Ще раз – це день тих, хто захищає Україну.

Це не день хлопчиків і не день чоловіків (хоча в радянські часи будь-який привід годився, щоб випити).

  • Якщо вже конче потрібен привід для того, щоб вручити подарунок хлопчикам – можна використовувати Міжнародний день чоловіків, який відзначають 19 листопада.

Так само і з 8 березня – це не свято жінок – це день захисту прав жінок. І якщо ви цього дня не розповідаєте дівчатам про їхні права, а просто даруєте квіточку і цвірінькаєте про весну і красу – ви дотримуєтеся радянських традицій спаплюженого 8 березня.

  • Для привітання дівчат краще підходить Міжнародний день дівчат, який, до речі, святкують сьогодні – 11 жовтня.
  • В Україні у збройних силах 57 тисяч жінок. З них більше 25 тисяч – саме військові. Ще рік тому статус учасниці бойових дій мали близько 7 тисяч жінок. Вітати маленьких хлопчиків, які до армії не мають відношення, і замовчувати роль жінок у захисті батьківщини – це цинізм. В Україні жінок-військових більше, аніж уся армія такої країни, як, наприклад, Литва (там менше 20 тисяч військовослужбовців загалом).

Найвагоміше й безвідмовне, що ви можете зробити: до Дня захисника в школу запрошують військових розповісти про свій досвід – приведіть у школу ветеранку. Попитайте знайомих військових чи ветеранів, зайдіть на сторінку Жіночого ветеранського руху чи подзвоніть до свого військкомату – такі жінки є в кожному місті. І якщо вам це справді не байдуже, – зробіть це невеличке зусилля. Повірте, якщо батьки переживають, що діти засмутяться не отримавши подарунка, то після візиту ветеранки, хлопці самі запитають, чому ж вітають лише їх – хлопчиків? І наступного року все буде інакше.

Так, це не буде швидко, але рік для зламу звичок декількох поколінь, які виросли на стереотипній парі «23 лютого / 8 березня» – це хороший результат. Декомунізацію мислення законом не проведеш, тут потрібні більш дієві кроки. Як от – подивитися в очі тій, яка воювала.

Ну й самі не забудьте привітати не лише захисників, але й захисниць!

Вони разом бігали під обстрілами гранатометів, щоб ми могли в чатиках зневажливо писати: дітям потрібне лише свято і подарунки.

Микола Ябченко

Схожі записи

Троє дітей та робота?

Працювати не можна народжувати

admin

«Прекрасна стать»: як українські медіа розповідають про жінок?

admin

Залишити коментар