«Не так давно дійшов до того, що з хлопцями теж можна обійматися», — каже мені Олег, коли мова заходить про стереотипи. Додає: «У цьому світі якось звично, коли дівчата обіймаються при зустрічі. А коли хлопці, то це чомусь здається дивним. Ти що про це думаєш?»
Замислююся. Похапцем перебираю в голові ситуації, коли чоловіки з мого оточення обіймалися при зустрічі.
Ці були п’яні. Ці жартували, що геї. Ці були ще п’яніші. Ці не бачилися кілька років… А решта суто тисне руки.
Гортаю, гортаю, гортаю… Окей, Олеже, твоя взяла. Зрештою кажу йому, що тут так просто не відповіси і тепер мені доведеться писати блог. Ба більше — збирати його до купи з фрагментів світоглядних розмов. Отож…
Те саме страшне слово
«Фемінізм?» — зневажливо випльовує це страшне небезпечне слово Богдан. Він щойно врочисто заявив, що він мужик, отже, за нашу вечерю заплатить сам. Також на цей момент він уже встиг кинути в мене жменьку сексистських жартів на кшталт «як же ти працюєш журналісткою, якщо говорити тобі дозволено тільки 8-го березня?»
Ще за мить він вирішить мене просвітити й розповість, що в Америці майже всі жінки в депресії, бо там у всіх рівні права, що для жіноцтва виявилося завеликою відповідальністю. А Україну ще можна врятувати, бо тут є традиційні цінності.
Читайте також: Право на слабкість і до чого тут фемінізм
До слова, це було наше перше побачення. І, якщо раптом це не очевидно, за сумісництвом останнє.
Далі Богдан починає жалітися, що все в цьому світі падає на плечі чоловіків. Дослівно цитую: «і мамонтів валити, і в армії служити». Мовляв, від чоловіків чекають, що вони будуть героями так само, як від жінок, що ті стануть берегинями.
Тут уже погоджуюся й невимушено підсумовую: «І це те, чому нам усім потрібен фемінізм».
Щоправда, потім ще розпитую, навіщо полювати на й без того вимерлих тварин, але це вже деталі. Висновок: хочеш розділити обов’язки — спершу розділи права.
Рівноправ’я не дорівнює матріархату
«А знаєш, це так мило. У тебе ще немає чоловіка, але ти вже про нього турбуєшся», — це слова приємнішого співрозмовника. Його звуть Діма, йому 29, і та розмова почалася з його прямого запитання про те, чого ж нам ще бракує.
«Хочу, щоб коли я матиму сім’ю, поруч була щаслива людина, а не вічно втомлений ходячий гаманець. І от впевненості, що так буде, мені таки бракує».
Я не перший рік говорю з людьми про фемінізм. І вже чітко усвідомила одну корисну річ — майже неможливо переконати в чомусь людину, якщо оперувати фактами, що не стосуються її особистого досвіду. Звісно, мій уявний чоловік не є Діминим реальним досвідом. Проте одного дня він, найімовірніше, сам стане чиїмось чоловіком. І теж буде змушений обирати роль.
Я все частіше натрапляю на дискусії про кризу маскулінності. Якщо коротко, теорія полягає в тому, що оскільки чоловікам уже не треба «валити мамонтів», а їхня фізична сила вже не є безапеляційною перевагою у звичайному житті, як це було колись, то тепер вони просто не знають, що робити, аби відповідати очікуванням суспільства. Це тисне і штовхає до самоствердження за рахунок деструктиву — насильства, грубощів і просто депресій.
Чи справді це працює саме так? Хтозна. Але якщо дружні обійми між чоловіками виглядають для нас дивно, а рівність полягає в самостійному прийнятті суто базових рішень, імовірно, якусь кризу ми таки переживаємо.
До слова, Діма виявився людиною, що вміє чути, і навіть назвав фемінізм цілком логічним явищем. А посміхаючись додав:
«Соррі, я просто раніше думав, що ви хочете керувати світом».
Рівні права — рівна відповідальність
«Чому ви тоді не боретеся за права чоловіків?» — це запитання я чула так часто, що вже й не можу виділити когось одного серед тих, хто питав. Зазвичай після цієї репліки співрозмовник чекає, що я відповім, ніби порушують лише права жінок, а він тріумфально випалить, що, наприклад, жінок не змушують служити в армії. Та про все це я починаю говорити першою.
Коли армія стане безпечнішою для жінок, простіше там буде й чоловікам. Коли жінкам перестануть нав’язувати, що вони єдині відповідальні за виховання своїх дітей, після розлучень дітей зможуть віддавати й татам. А коли ми досягнемо справжньої рівності, правоохоронна система стане однаковою для всіх — сьогодні ж тяжчі покарання за злочини отримують переважно чоловіки.
Читайте також: «Поки триває війна, наша армія найкраща у світі»: чи говорять про сексуальні домагання у ЗСУ?
Рівні права — рівна відповідальність. Не можна розділяти з кимось друге, ігноруючи при цьому перше. Попри дискримінацію, якої зазнають чоловіки, вони все одно залишаються привілейованою частиною суспільства. Та щоб однаково боротися за всі права для обох статей, варто принаймні вивести їх на один рівень. Можливо, тоді і хлопці, що обіймаються при зустрічі, перестануть здаватися багатьом чимось дивним.
Марія Смик
