Христина Морозова.
Фанатка: Біполярна історія. Київ: Віхола, 2024. 248с.
Неспокійна Ана
Пам’ятаєте це кіно про «Бентежну Анну»? Режисер Хуліо Медема, 2007 рік.
Анна — художниця з Ібіци, її екстравагантна поведінка пов’язана з тим, що жінка пам’ятає попередні життя. І в кожному вона помирала від насильницької смерті. В Анні живуть одночасно десятки жінок, які кричать від болю-за-межею-терпіння.
Тато Анни розказує, що навчив доньку знати історію й захищатися від історії, яку ми, попри нашу волю, несемо всередині себе. Здається, він помиляється. Принаймні в тому, що цього можна навчитися, коли твоя особиста історія й історія, частиною якої ти є, домовляються, щоб разом атакувати твою свідомість.
Ще бентежніша Анна
Я не певна, що Христина Морозова мала на меті «процитувати» це кіно, її «Фанатка», здається, мимоволі відсилає до «Бентежної Анни». А проте її так само неспокійна героїня має ті самі проблеми, що й Медемова: у ній нібито живуть дві жінки.
Одна проживає події великої історії, у яких руйнуються маєтки, пошкоджуються полотна, забуваються імена митців, іде війна, що руйнує маєтки, затирає імена тощо. Тут, у цьому смисловому полі «Фанатки», діють два чоловіки: один — історик, другий — військовий. Друга Анна занурена у власне минуле, яке вона намагається забути, а воно випливає якимись болісними фрагментами. То мама накричить за брудні нігті, то роботодавці насварять за очевидний факап. У цьому просторі вона сам-на-сам із іншою жінкою, з матір’ю.
«Лікарі та родичі звуть її Анна. А також Аня, Ганна, Анька, Ася, Анюта». Так нам рекомендується сама героїня. Її насправді багато. У неї сьогодні день народження. Вона востаннє відзначає ту дату, що зазначена в її свідоцтві про народження, надалі Ася призначатиме це свято на будь-який день року, коли виникне бажання відзначити своє народження. Її багато, кожна заявляє право на свій день народження. Але нині святкує «задокументована» Ганна: у барі на даху київської багатоповерхівки, ближче до зір, яких у великому місті не видно, звідти хочеться злетіти, і це здається таким простим –– полетіти… Відразу після святкування дівчина спробує вперше покінчити з собою.
Жінка між браком і надлишком
У Анюти — біполярний розлад. Вона не приймає пігулки, але проходить терапію (прилаштували по знайомству до психіатра у шпиталь для військовослужбовців). До загострення хвороби і спроби самогубства вона — піарниця в ГО, нині — касирка в супермаркеті, яка дуже боїться обезголовлених тушок риб. Анна знімає квартиру. І таким самим «орендованими» на позір здаються її романтично-еротичні стосунки з Георгієм. Він служить в АТО, час від часу навідуючись до неї й піклуючись у свій спосіб про коханку.
Анна — віддана фанатка Влада, не пропускає його лекцій і заслуховує до дір подкасти. Владислав старший за неї, він мистецтвознавець і алкоголік із багаторічним стажем. Будемо чесні, Ася — першокласна сталкерка, вона Влада тупо переслідує. Випадково через свого лікаря дізнається, що Влад має важкий діагноз, довго йому не жити, лікуватися він так само відмовляється.
Читайте також: Уривок із книжки Христини Морозової «Фанатка. Біполярна історія»
Анна відмовляється від ліків, бо її переживання в маніакальній стадії є щастям і абсолютом. Вона вважає, що її особистість — це вона в маніакальних стадіях. Анна не хоче втратити таку себе через лікування. Влад не лікується, бо не вірить, що ремісія можлива, і хоче дожити життя так, як звик. Хоча пити таки кидає, майже.
Хутко казка мовиться, і от уже Влад живе в одній квартирі з Анною, піклується про неї під час депресивних фаз, коли вона сама зарадити не може, а Ася все більше занурюється в його життя (куди її все ще не запрошують). У них дивні стосунки співзалежності контрзалежних людей.
Саме так: химерно й видовищно, але собі ви такого точно не схочете.
Маєток Мурашка
Олександр Мурашко включається в стосунки Влада і Анни на рівних. Він — той, хто втратив життя молодим. Самогубця, жертва вбивства, смертельно хворий.
Влад опікується збереженням маєтку Мурашка. Зрештою це стає справою, що поєднає Анну і Влада. Захист садиби Мурашка, що по вулиці Мала Житомирська, від київських забудовників — історія реальна, вона становить контекст «Фанатки». 2015 року напівзруйнований великою пожежею дім повернули місту й наступного року почали підготовку до ремонту будівлі. Окрім усього, так ми взнаємо рік, коли відбуваються події «Фанатки». Уже триває АТО, садибу ще не ремонтують. Це весна-літо 2015 року.
Та що таке ім’я
У «Фанатці» назви розділів формують окремий цікавезний текст. От до прикладу, перша частина роману.
«Дві Фріди» Фріди Кало — дві жінки з тим самим обличчям об’єднані спільною артерією, одна вдягнена в європейську сукню, друга в традиційну мексиканську сукню; судина пошкоджена, кров із неї ллється на сукню однієї, а в іншої в руках щипці.
«Автопортрет на тлі листя» — це теж портрет Кало, уже одиночний. Жінка в терновому намисті стікає кров’ю, якою — здається — зараз поласують колібрі, що харчуються винятково солодким нектаром.
«Афіна Паллада» — велична постать пишно вбраної золотом жінки в повному озброєнні. Її вразливість у тому, що ця Афіна — Афіна Варвакіон себто — це копія довершеної Афіни Парфенос Фідія, навіки втраченої, тому й довершеної.
«Уна і Лев» — картина Вільяма Бела Скотта і гравюра на монументі на честь юної королеви Вікторії, її створив гравер Девіс. Дівчина — це фея Уна, себто Істина, упокорює Лева, символ Британії. Уна така чиста й невинна, що їй погоджується служити навіть дикий звір.
«Пшеничне поле з круками» — це, звісно, Вінсент Ван Гог, довгий час її вважали останньою роботою майстра, такою собі запискою самогубця. Загрозливе небо з чорними птахами тисне на яскраве поле з пшеницею, що от-от дозріє й буде зрізана.
Скажіть, цікавий сюжет вимальовується. Це назви розділів, що складають першу частину «Фанатки». Дівчина, яка намагалася себе вбити і прагне взяти життя під контроль, винаходить собі життєствердну місію (М-Месія): закохується у відомого цинічного дорослого чоловіка. Вона вимарює собі його лицарем-захисником, копією без оригіналу — тоді, коли його самого насправді треба рятувати. Стартує розділ діагнозом Анни — біполярний розлад, а завершується діагнозом Влада — гепатоцелюлярна карцинома. І обидва діагнози смертельні, просто по-різному смертельні. Це смерть, яку сповіщає порізана вена чи смерть, на яку очікує стиглий колос — дві різні смерті, ідентичні на перший погляд. От така історія про феєчку, малята.
(Без)альтернативний фінал
А от у третій частині «Фанатки» є лише один розділ, він називається «Народження Венери». В Анни довге золотаве боттічеллівське волосся. Ця картина Боттічеллі стосується саме її історії і саме її самосприйняття.
У фіналі роману на головних героїв очікує незворотна трансформація. Можемо, звісно, назвати те перетворення народженням.
Фінал насправді двозначний: Анна дзвонить матері –– і та піднімає слухавку.
Мама соромила за брудні нігті. Переконувала замовчувати діагноз, щоб не зіпсувати молодшій сестрі шанс на успішне заміжжя. Матуся — завучка з виховної роботи, яка ростила з первістки успішну відмінницю й не знає, що робити з хворою дитиною. Вона сприймає хворобу Асі як власний програш, ба догану. Один зі спогадів Асі — у неї алергія на рибку, вони з мамою несуть її повернути в зоомагазин, але мати кудись запізнюється й викидає рибку з моста нібито в річку, але під мостом — бетонні плити.
Мама тут — фантазм, діагноз навіть. Субстантив «мама» тут найчастіше супроводжуватиме дієслово «насварить». А єдина нефантомна матуся, згадана в «Фанатці» — так само цитата з живопису: картина Шіле «Померла мати», де кістлява жінка душить в обіймах немовля (так бачить цю картину Влад).
І оскільки більшість подій у цьому розділі відверто скидаються на галюцинацію від втрати крові, то припущу: чергова спроба Анни вкоротити собі життя стала результативною.
Хлопчику на термінальній стадії раку пересаджують печінку від дівчинки, яка перебуває на обліку з психічною хворобою. Ага, скоро і разом. Дівчинка і хлопчик відвойовують у забудовників напівзруйнований маєток померлого художника. Їм допомагає хороша жінка з міністерства, розкаялася вона. Бо дівчинка, яка не могла зосередитися на роботі касирки в супермаркеті, провела кримінально-юридичне слідство й активувала спільноту. Так усе й було. Просто інколи нібито хлопчики й дівчата потребують віри в казочки.
Зефір в обіймах Флори видихає весну, одна з грацій зустрічає народжену богиню. Це і є життя. Ну або смерть. «Неможливо розгледіти життя, не побачивши його край». У невідворотності є безліч імен. Ці два — життя і смерть — теж для справи годяться.
Перейти на наступний рівень гри
Якщо дивилися «Бентежну Анну», то, може, ще й грали в «Принца Персії»? (Бо ви — міленіали, як і бентежна Анна). Як той чоловічок втомлено бігає коридорами, надсадно дихає й легко падає в пастки просто на кинджали, забризкує кров’ю підлогу і екран та біжить далі, якщо ви вчасно перейнялися здобути йому запасне життя. Ця гра — перше, що нам про себе розкаже Анна з «Фанатки». Її вчинки, все її життя скидаються на ту іграшку.
Знаєте, що лякає більше за невідворотність? Невизначеність.
Владу довелося взяти на себе відповідальність за Анну. Вона була в такому жорсткому депресивному епізоді, що не могла помитися, не могла пити, їсти. Він побачив у неї на одязі кров — то була менструація. Купив їй засобів гігієни, допоміг вимитися й переодягнутися, виправ постіль. (Страх яка тривожна сцена, до речі, і не тому, що Влад робить щось неправильно, навпаки. А тривога ця пов’язана не з його діями, а саме з реакціями тіла Анни, поговорімо про це далі). Після чого Влад почав заповнювати календарик. Через деякий час вона спитає, що він фіксує. Влад скаже, що позначає її цикл, щоби бути напоготові. Він говорить не про менструальний цикл. А про цикл чергування маніакальних і депресивних епізодів, той цикл, який визначити майже неможливо.
Покоління кризи довіри
Одна репліка в книжці вибивається з ряду якоюсь мерзенно-сексистською інтонацією, дуже чужорідною тут. На неї й ситуацію, що її породила, не можна не звернути уваги. Ок, уявіть мізансцену: засідання міністерської комісії зі збереження архітектурної спадщини, серед ушанованих такою честю фахівців — Маргарита. Вона старша, можна сказати літня жінка, дуже консервативна й затята. Колись замолоду Маргарита була моделлю радянського художника, високого чина зі Спілки художників. Особливо йому вдавалися її портрети ню. Влад виступає перед цими людьми і злиться на їхній опір. І кидає Маргариті репліку: були б, мовляв, у вас діти, то тоді б ви міркували про спадок, а так нікого по собі не залишаєте, то й мовчіть. Маргарита мала кілька абортів від спілчанського бонзи, після чого народити дитину не змогла. Вона реагує на репліку Влада болісно: «Вона не могла мати дітей, навіть якби хотіла. Ну, а з якого б ще дива вона завела собі пекінеса».
Прикра ситуація, а от репліка ця — взагалі за межею. Жінка заводить песика, бо той є заміною неіснуючої дитини. А чоловік заводить собаку, бо воліє мати поруч друга-компаньйона, так? Фу яка печерна картина світу… Стоп. У Маргарити є Лео. Але й у Влада є Раф. Обидва названі на честь художників. Владів Раф — це Рафаєль. Лео — не Леонардо, як всі думають, а Леонід, так звали того радянського портретиста. Ці пси насправді заміняють дітей і Владу, і Маргариті, не збрехала вона. І Аньці зрештою: Раф залишиться жити з нею.
Читайте також: Три книжки про жіночий досвід жіночими голосами
Ба більше: в цьому просторі немає людей із дітьми. Взагалі. Владу тридцять три, він ніколи не говорить про дітей. Анні під тридцять, діти теж не є її метою: дітей народжує її молодша сестра, а Анна робить усе навпаки.
Ідемо ще далі вглиб: сама ідея зачаття в світі «Фанатки» не може бути реалізованою. Та сцена, де Влад допомагає Анні відмити менструальну кров, –– там важить саме менструація — нереалізоване зачаття. Влад, до речі, імпотент. Це один із симптомів його хвороби (і лікування, на яке він зголоситься). Він поспіхом кидає Анні, що аби не це, їхні стосунки були б інакші, але вже як сталося. Влад кілька разів скаже, що присутність Анни його виснажує, наче вона сукуб. Це скидається на середньовічне уявлення, за яким секс із жінкою спричиняв чоловіку шкоду, ослаблював його, «висушував» і міг навіть убити. Йой, майже в кожній сцені «Фанатки» Анна щось п’є, вона жадає і всотує. Може, Влад має кебету. У Анни є коханець, але дві смислові моцні сцени сексу в «Фанатці» — мастурбація.
У цьому світі не те, що народити, зачати не вийде.
Влад кілька разів скаже, що належить до покоління кризи довіри. Криза довіри не породжує нащадків, ну от за визначенням.
«Фанат»
«Фанатка» приваблює якимись такими первісно міфічними інтонаціями. Поки не зрозумієш їхню природу. Христина Морозова пише роман, де є двоє героїв, що складають нуклеарну родину. Але при тому вона пише дуже жорстку матріархатну структуру. Тому тут не вагітніють від того чоловіка, з яким живуть, бо він не муж, а брат. Тому батьківська постать тут називається «дядьком». Так звуть власника бара на даху — найважливіший чоловік за невизначеного батьківства –– брат матері.
Єдина патріархатна постать тут — Георгій. В одній зі сцен нам розкажуть, що в домі Анни досі стоїть ялинка, яку Георгій приніс на Різдво. Прозоре ж повідомлення — дерево смерті старого й народження нового –– приходить у роман разом із цим чоловіком. Георгій приходить, щоб запліднити (невдало, він візитує Ганну лише в періоди депресії, коли вона сексу не хоче), і йде кудись в інший простір. Георгій — на війні. І от куди поділися всі «батьки»… І коли все закінчилося, роман зрештою виявляється саме про нього. А в нього в романі, між іншим, лише дві репліки.
Але дзвонить у фіналі Анька все ж мамі.
У зболілій голові Анни живуть два світи. Той, де чоловіки руйнують світ і консервують руїни. І той, де жінка боїться перетворитися на свою матір і не має іншої на те ради. Хіба що в барі на даху так багато неба.
Йой, яка, гм, життєствердна книжка виявилася. І це ж тільки перший роман авторки! А давайте ще, га?
Ганна Улюра
