23 листопада відбувся перший тур конкурсу на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2021 року, на якому визначили «довгий» список авторів та авторок і їхніх творів.
Після обговорення висунутих літературно-мистецьких творів, шляхом відкритого голосування, члени і членкині Комітету сформували список творів, допущених до участі у другому турі.
Загалом до переліку увійшли 15 жінок. Ідеться про претенденток на відзнаку у 6 номінаціях: література, публіцистика і журналістика, музичне мистецтво, візуальне мистецтво, кіномистецтво та театральне мистецтво.
Серед них 9-ро входять до колективу акторів та авторок.
Повага розказує більше про цих претенденток та їхні твори.
ЛІТЕРАТУРА
Олена Герасим’юк – книга поезій «Тюремна пісня»
Олена Герасим’юк – українська поетеса, письменниця, громадська діячка, волонтерка. Парамедик добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри». Авторка книжок «Глухота», «Розстрільний Календар», «Тюремна Пісня». Народилась 3 вересня 1991 року у місті Києві. Дідусь — поет, громадський діяч, дисидент Михайло Дацюк. Батько — поет Василь Герасим’юк.
Крім цього, цьогоріч Олена наймолодша претендентка на премію, а також входить до бази експерток кампанії Повага.
Навчалась в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка на кафедрі теорії літератури, компаративістики та літературної творчості.
Під час навчання в університеті в нічні зміни підробляла у книжковому магазині. Пізніше почала працювати на проекті 1576.ua під керівництвом Дмитра Стуса. У 2013 році Олена Герасим’юк стала лауреаткою одразу кількох письменницьких конкурсів: премії конкурсу ім. Леоніда Кисельова, Міжнародної українськоо-німецької премії ім. Олеся Гончара, другої премії літературного конкурсу «Смолоскип». В липні того ж року отримала грант президента України, від якого вона згодом відмовилась через підробку підписів та усунення авторки від роботи над книгою.
У 2020 році у видавництві «Люта Справа» вийшла друком книга третя книга поезій авторки «Тюремна Пісня». Книга отримала високу відзнаку і стала лауреатом премії BookForum Best Book Award 2020 у номінації «Сучасна українська поезія»— за поетичну неординарність.
В основі книги — одноіменна гостро-соціальна поема, заснована на реальних подіях та історичних фактах. Читка поеми відбулась у квітні 2016 року у підвалі Книжкового Арсеналу, який вперше відкрили спеціально для цієї події. Головні ролі виконували бійці та колишні в’язні — Олекса Бик, Дмитро Савченко та Денис Поліщук. Консультанткою постановки стала сценаристка Наталя Ворожбит, художниця — Дар’я Кольцова, кураторка — Настасія Євдокимова.
- Катерина Лебедєва – роман «22: Містичний випадок на Вознесенському узвозі у Києві».
Катерина Лебедєва — українська письменниця, журналістка, дослідниця, мистецтвознавиця. Народилася в Києві 27 вересня 1982 року. Закінчила Інститут журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка у 2004 році. Працювала в газетах “Вечірній Київ”, “Газета по-киевски”, журналах “Молоко”, “Телекритика”.
У 2007 році друком вийшла дебютна книга дитячої прози “Птаха Корабель”.
У 2014 році заснувала інтернет-видання Бібліотека українського мистецтва. Воно висвітлює інформацію з історії та сучасності українського мистецтва. Одним з розділів є ециклопедична добірка біографічних персоналій видатних художників України в алфавітному порядку. Окрім того, до контенту сайту входять електронні копії книг про українських художників та українське мистецтво, виданих протягом XX століття в Україні та за кордоном.
Як видавчиня у 2016 році перевидала раритетну книгу 1921 року — Я. Вільшенко Чорнокнижник з Чорногори з ілюстраціями художника Антіна Манастирського.
Авторка роману «22: Містичний випадок на Вознесенському узвозі у Києві», присвяченому драматичним подіям у мистецькому середовищі України 1920-х років, коли зароджувався образотворчий Український авангард.
- Оксана Луцишина – роман «Іван і Феба».
Оксана Луцишина – письменниця, поетка, викладачка Техаського університету у місті Остін. Народилася в Ужгороді.
Авторка чотирьох збірок поезії (“Усвідомлена ніч” 1997, “Орфей Великий” 2000, “Я слухаю пісню Америки” 2010 та “Вірші Феліцити” 2018), збірки оповідань (“Не червоніючи” 2007) та трьох романів (“Сонце так рідко заходить” 2007, “Любовне життя” 2015, “Іван і Феба” 2019).
Викладає українську мову і східноєвропейські літератури. Захистила дисертацію по творчості Бруно Шульца і філософії Вальтера Беньяміна.
«Іван і Феба» — роман, дія якого розгортається в останні роки радянської влади й у перші роки української Незалежності. Після навчання у Львові та участі у Революції на граніті Іван повертається в рідний Ужгород, де одружується з поеткою Марією, що називає себе Фебою. Львів та Київ — міста з бурхливим політичним життям, Ужгород натомість вирізняється дещо гротескною атмосферою патріархального сімейного укладу та раннього капіталізму по-українськи. Тут легко обійтися без спецефектів із горору чи трилера: сама реальність повсякденного життя підказує ходи, які за напругою можуть посперечатися з творіннями Кінга або Кустуріци.
Мастєрова Валентина – роман «Тобі скажу»
Валентина Миколаївна Мастєрова — українська журналістка та письменниця, з 1993 року членкиня Національної спілки письменників України, до 2013 року редакторка газети «Наш край» Чернігівського району.
У 1987 році закінчила з відзнакою факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.
Лауреатка премій імені Василя Стуса, «Благовіст», обласної премії імені Михайла Коцюбинського.
У романі «Тобі скажу» йдеться про велич і трагедію руських князів ХІ століття, їхніх дітей, які змалку вчилися тримати в руках зброю, щоб не тільки боронити свою землю від ворога, а й відстоювати право на неї. І не лише серед недругів, а й родичів, і навіть братів.
Як зазначають на сайті видавництва, книга адресована усім, хто цікавиться героїчними сторінками історії України, що є прикладом і настановою для молодого покоління, як берегти і захищати рідну землю і свій народ.
ПУБЛІЦИСТИКА, ЖУРНАЛІСТИКА
- Олена Білозерська-Воронова «Щоденник нелегального солдата»
Оле́на Білозе́рська — українська журналістка, блогерка та громадська діячка, офіцерка Збройних Сил України. Володарка першого місця у всесвітньому конкурсі блогів The Bobs Deutsche Welle за 2013 рік серед блогів українською мовою за версією користувачів.
З 2014 року — учасниця російсько-української війни (снайперка) у складі ДУК «Правий сектор» та Української добровольчої армії. З жовтня 2018 — офіцерка Збройних Сил України.
У 2000 році закінчила Київський національний університет культури і мистецтв.
З червня 2007 року почала вести блог на Livejournal. У квітні 2010 року спільно з одеським журналістом Олексієм Ярославцевим заснувала інформаційне агентство «Поряд з вами».
З січня 2014 року є головою правління Громадської організації «Поряд з вами».
13 жовтня 2018 року нагороджена орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У вересні 2019 видала документальну книгу «Щоденник нелегального солдата». Твір охоплює період 2014—2017 років — час служби авторки в ДУК «Правий сектор» та Українській Добровольчій армії. Як «Правий сектор» здобув російську штабну картку, як загадковий «розвідник-буддист-провокатор» загинув від рук української «Альфи» на Оболоні, як приховували «неофіційну» присутність добровольців на фронті, як звільняли Маріуполь, Карлівку, Широкине…Про це та багато інших цікавих воєнних і навколовоєнних подробиць 2014-2017 років розповідає книга.
Житня Людмила – книга «Чорнобиль ‑очима жінок».
Житня Людмила Миколаївна — письменниця, прозаїкиня, публіцистка, есеїстка, членкиня Національної спілки письменників України, лауреатка мистецько-літературної премії ім. Олександра Білаша. За фахом лікарка-гінекологиня.
Народилася в селі Велика Виска на Кіровоградщині. Закінчила Запорізький медичний інститут.
Займається благодійною діяльністю. Віце-президентка міжнародної волонтерської організації «Крила». Координаторка роботи в Україні від французької благодійної асоціації «Привіт дітям Чорнобиля».
Книга “Чорнобиль очима жінок” ‑ це інформаційне джерело про вселенську атомну катастрофу XX ст. та попередження Світу про небезпеку, що несе в собі атом, який вийшов із під контролю. Попередження не тільки для нинішнього покоління, а й для нащадків. Під серцем України ‑ золотоверхою столицею Києва сталася вселенська атомна катастрофа, що потрясла світ. За 100 км від столиці України існує Зона відчуження та місто-привид Прип’ять, як свідок того, що людина безсильна перед атомом, що вийшов із під контролю. Тема Чорнобильської катастрофи буде актуальна доти, доки буде існувати пам’ять про неї.
В книзі Людмили Житньої 135 спогадів живих свідків трагедії. Підуть з життя люди, а їх спогади залишаться для майбутніх поколінь, як попередження.
МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО
Олександра Андрусик (директорка агенції), Євген Шимальський (співзасновник агенції), Катерина Сула (виконавча продюсерка) з музичного агентства «Ухо» – цикл «Архітектура голосу».
Як пише видання “Українська правда. Життя”, завдяки фантастичній цілеспрямованості та працездатності агенція “Ухо” змогла лише за чотири роки створити в Києві сцену сучасної класичної музики — тепер тут є не лише прекрасні композитори та виконавці, але й слухачі.
Аудиторія “Уха” різна. Одні просто цінують можливість послухати твори класиків нової музики або ж твори сучасних українських композиторів, яких у нас також виконують дуже рідко. Іншим цього замало й вони прагнуть пережити новий досвід, розширити власні кордони уявного.
Цикл “Архітектура голосу” створили саме для них.Минулорічні концерти цього циклу, що відбувались у басейні, палеонтологічному музеї, Кирилівській церкві, на Володимирській гірці — вже стали міською легендою.
ВІЗУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО
- Матвій Вайсберг (художник), Олена Живкова (кураторка, заступниця з наукової роботи)
- Тетяна Євсеєва – мистецький проєкт «Кам’яні вишиванки Нової Каховки»
«Кам’яні вишиванки Нової Каховки» ‑ мистецький проект Тетяни Євсеєвої по створенню цілісного історико-культурного образу міста Нова Каховка, що базується на унікальній містобудівній практиці та монументальному мистецтві другої половини XX століття. Проект полягає у дослідженні, концептуалізації, захисті, відновленні та популяризації культурної спадщини. Передумовами «Кам’яних вишиванок» було створення у 2011 році ГО «Новокаховське Товариство Охорони Культурно Спадщини» для захисту історичної забудови Нової Каховки. Разом із колегами Тетяна Євсеєва розробляла облікову документацію для пам’яток містобудування. У 2014 році Тетяна почала досліджувати монументально-декоративні твори у середмісті Нової Каховки та визначила, що автором декоративних рельєфів на історичних будинках в центрі Нової Каховки є Григорій Довженко. Григорій Довженко -художник-монументаліст із плеяди бойчукістів, народився в 1899 році в місті Баштанка (попередня назва село Полтавка) Миколаївської області, котрому вдалося уникнути репресій 1930-х років та повернутися до монументального мистецтва.
КІНОМИСТЕЦТВО
- Наталя Ворожбит – фільм «Погані дороги»
Ната́лія Ворожби́т — українська драматургиня, режисерка, сценаристка, кураторка. Пише українською і російською мовами. Належить до напрямку «нова драма». Лауреатка Премії Women In Arts у 2020 році.
Народилася в Києві. 2000 року закінчила Літературний інститут ім. Горького в Москві, факультет драматургії (майстерня Інни Вишневської). З 1995 по 2004 жила та працювала в Москві. На початку кар’єри написала кіносценарій до скандального російського серіалу «Школа».
Разом з німецьким режисером Георгом Жено заснувала «Театр Переселенця», в якому переселенці з Донбасу розказують реальні історії свого життя.
Кураторка фестивалів «Донкульт» та «ГОГОЛЬFEST», одна з засновників фестивалю «Тиждень актуальної п’єси».
«Погані дороги» — фільм Наталії Ворожбит, екранізація її однойменної п’єси.
Стрічка складається з п’яти окремих новел про жителів\ок Донбасу та українських військових, чиє життя проходить по обидві сторони від лінії розмежування. Усі історії об’єднані темою доріг.В їх основу лягли документальні історії занотовані на сході України. За словами Наталії Ворожбит, на відміну від фільму «Кіборги», іншого її фільму про війну на сході України, який присвячений силі духу людей, фільм «Погані дороги» — про людську слабкість. Якщо фільм «Кіборги» це чоловічий погляд на війну, то «Погані дороги» — жіночий.
Однойменну п’єсу вперше поставили у Лондонському театрі Royal Court в жовтні 2017 року. В Україні її назвали найкращою драматичною виставою року на Фестивалі-Премії ГРА.
- Михайло Іллєнко (автор сценарію, режисер), Андрій Різоль (продюсер), Олександр Кришталович (оператор), Роман Адамович (художник), Іванна Іллєнко (виконавиця ролі Катерини) – національний фільм «ТОЛОКА».
ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО
- Андрій Білоус (режисер, автор інсценізації (лібрето), перекладач), Ніна Колеснікова (хореографка-постановниця),Усеін Бекіров (композитор),Борис Орлов (художник-постановник, виконавець головної ролі) – вистава «Шинель» за однойменною повістю Миколи Гоголя Київського національного академічного Молодого театру.
- Василь Вовкун (режисер), Іван Небесний (композитор),Ганна Іпатьєва (художниця костюмів) – опера «Лис Микита»Івана Небесного Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької.
- Сергій Маслобойщиков (автор інсценізації, режисер-постановник, художник-сценограф), Наталія Рудюк (художниця по костюмах), Олександр Бегма (композитор) – вистава «Verba» за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
Довідка: Шевченківська премія – найвища державна нагорода в Україні за внесок у розвиток культури та мистецтва, заснована 1961 року.
Другий тур конкурсу на здобуття Національної премії 2021 року заплановано провести у третій декаді грудня поточного року.
Анастасія Горпінченко
