• Home
  • Статтi
  • «Cидіти вдома». Що таке піклувальна праця?
Статтi

«Cидіти вдома». Що таке піклувальна праця?

Олена Стрельник

«Вона сидить вдома» – саме так говорять про жінок, які є домогосподарками чи доглядають маленьких дітей. У самій цій фразі знецінена доглядова праця, яку виконують переважно жінки.

Для позначення такої діяльності (доглядової та хатньої праці) вживають поняття «репродуктивна праця», яке було запроваджено у межах марксистського фемінізму. Ця праця називається репродуктивною не тому, що вона пов’язана з дітонародженням, а тому що вона відтворює, репродукує робочу силу, яку одні продають, а інші купують, щоб отримати зарплатню і прибуток відповідно.[1]

Таку діяльність називають також поняттям «піклувальна (доглядова) праця» (англ. “care work”).

У 2013 році Міжнародна конференція з питань трудової статистики визначила нове тлумачення поняття «праця», яке включає як оплачувану, так і неоплачувану діяльність (піклування про членів сім’ї, а також волонтерство).

Оплачувану піклувальну роботу (англ. care job) здійснюють лікарі, медсестри, вчителі, соціальні працівники тощо. Більша частина цих професій в Україні представлена жінками, а така робота переважно вкрай низько оплачується. Скажімо, діапазон зарплат соціальних працівників становить 4-6 тис. гривень включно з податками (за інформацією порталу work.ua). В контексті демографічних змін зростання тривалості життя та старіння населення, професії, пов’язані з піклуванням про літніх людей, будуть надзвичайно актуальні.

Жінки виконують також більшу частину неоплачуваної піклувальної праці (чи репродуктивної праці) в усьому світі. Оцінки, здійснені Міжнародною організацією  праці на підставі вивчення бюджетів часу у 64 країнах світу, показали, що жінки присвячують у 3 рази більше часу на неоплачувану доглядову працю порівняно з чоловіками: 4 години та 25 хвилин на день, порівняно з 1 годиною та 23 хвилинами на день серед чоловіків.

Можна припустити, що це обумовлено тим, що жінки приділяють менше часу оплачуваній праці. Втім, було виявлено, що в усіх без виключення регіонах світу загальна сумарна кількість годин, витрачених на оплачувану та неоплачувану працю у жінок більша (див. малюнок).

За даними соціологічного опитування групи «Рейтинг», проведеного у лютому 2020 року, 83% чоловіків та 84% жінок вважають, що головне завдання жінки – дбати про дім та сім’ю, а 74% чоловіків та 76% жінок вважають, що головне  завдання чоловіка – заробляти гроші.

А що ж на практиці? 52% сказали, що переважно жінка займається вихованням дітей в їх сім’ї (у 2015 році – 59%); 64% сказали, що в їх сім’ї переважно жінка готує їжу (у 2015 році – 79%).[3] До слова, я доволі скептично ставлюся до питання на кшталт «хто у сім’ї переважно займається вихованням дітей», адже поняття «виховання» не відображає усієї сукупності повсякденних дій, пов’язаних із піклуванням про дітей, які у поєднанні з хатньою працею виконують переважно жінки, – супровід до гуртків, емоційна підтримка, допомога з домашніми завданнями, прогулянки, догляд за хворою дитиною тощо.

Отже, судячи з даних у динаміці, у нас є сподівання на те, що ситуація з розподілом ролей в українських сім’ях поступово покращується.  Втім, сімейні ролі жінок та чоловіків досі залишаються розділеними. Не вирішивши цю проблему досить важко стимулювати жінок до кар’єрного зростання чи, скажімо, до політичної участі. Доволі багато жінок розуміють такі ініціативи як додаткове навантаження, адже сімейні обов’язки залишаються їх відповідальністю, особливо коли йдеться про матерів маленьких дітей. Іншими словами, активна реалізація жінок у поза-сімейній сфері далеко не завжди стимулює пропорційний перерозподіл хатніх та доглядових обов’язків у сім’ї з двома партнерами.

Відповідальність жінок за сім’ю, особливо за догляд за дітьми,  тісно пов’язана з їх економічною (не)активністю. Наприклад, у 2018 році провідною  причиною економічної неактивності жінок були сімейні (домашні) обов’язки – 27,6% жінок не працювали, не шукали роботу або були не готові приступити до роботи саме з цієї причини порівняно з 8,7% серед чоловіків.[4]

За результатами репрезентативного опитування проведеного компанією Info Sapiens у 2019 році, 54% домогосподарок мають  дітей  віком до 6 років, а у 38% домогосподарок мали дітей віком від 6 до 18 років; лише 14% домогосподарок не мають дітей.[5]

Демографічні зміни, пов’язані, з одного боку, з явищем відкладеного материнства[6] та, з іншого боку, зі зростанням частки людей літнього віку та браку соціальних сервісів для догляду за ними, можуть створити додаткові виклики передусім для жінок.

Йдеться про явище «сендвіч-покоління» (англ. sandwich generation).[7] Це поняття описує покоління людей, які мають одночасно маленьких дітей та літніх батьків. Відтак, вони наче як «сендвіч» затиснуті між  обов’язками дбати про них одночасно, та на додачу працювати поза домом. Якщо ж піклування потребує значних ресурсів часу та зусиль, то здебільшого саме жінки залишають роботу або обмежують свою зайнятість.

Доволі часто відповідальність сім’ї (а де-факто переважно жінок) у догляді за літніми членами сім’ї сприймається як «моральний обов’язок». Таке трактування піклування часто призводить до невидимості цієї проблеми: насправді мало кого цікавить як жінки справляються з цим завданням. І якщо в Україні   є інституційні можливості для полегшення жінкам догляду за дітьми (батьківська відпустка, дитсадки, оплачувані лікарняні), то ресурси, які дозволяють полегшити догляд за літніми людьми, практично відсутні.

Додаткові виклики для жінок створюють також інші демографічні тенденції: нуклеаризація сімей та міграція, внаслідок чого стає недоступним ресурс підтримки старшого покоління у догляді за дітьми, а також висока частка розлучень та кількості матерів, які самостійно виховують дітей, для яких виклик поєднання роботи та догляду за дітьми може бути дуже гострим.

За таких умов вкрай важливо дбати  про інституційні можливості балансу роботи та сім’ї: про вдосконалення системи батьківських відпусток, про розвиток мережі доступних дитсадків, про запровадження дружніх до сім’ї політик на робочому місці, які враховують потреби працівниць та працівників з сімейними обв’язками (батьків з малими дітьми, тих, хто доглядає літніх членів сім’ї).

 

[1] Детальніше про це можна прочитати у статті Оксани Дутчак «Капіталізм, репродуктивна праця і феміністична економіка» // Гендер в деталях, 26 серпня 2019 року. Часом поняття «репродуктивна праця» вживається також у контексті сучасних репродуктивних технології, наприклад, для позначення сурогатного материнства чи донації яйцеклітин.

[2] Наведено вибрані регіони. Care work and care jobs for the future of decent work / International Labour Office – Geneva: ILO, 2018, р. 32

[3] населення України від 18 років і старше. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення дослідження: 21-25 лютого 2020 р.

[4] Економічна активність   населення України 2018. Статистичний збірник, с. 126.

[5] Як збільшити зайнятість жінок і  чому це важливо для  економіки?  Аналітична записка / Центр еконмоічної стратегії, 2019, с. 18.

[6] Йдеться про зростання середнього віку жінок-матерів. Частка народжень, які припадають на вікову групу жінок 30–40 років, за період незалежності України зросла майже вдвічі. Населення України за 2015 рік: Демографічний щорічник. — К.: Держ. служба статистики, 2016. — С. 80.

[7] Авторка терміну –  дослідниця  у сфері соціальної роботи Dorothy A. Miller

Олена Стрельник

Схожі записи

Церква має визнати багатовікове домінування чоловіків — Папа Римський

admin

За сімейні цінності: у Раді створили нове об’єднання депутаток. Реакція соцмереж (ОНОВЛЕНО)

admin

Чому гендерні науки постійно маніпулюють статистикою?

admin

Залишити коментар