Повага
Image default
Колонки

Чи потрібно вивчати християнську етику в школі?

Ще в лютому я почула про ідею запровадження християнської етики в українських школах як обов’язкового предмета. З огляду на те, що це мало поширюватися винятково на учнів та учениць 5-9 класів, мені стало цікаво, чи цей предмет замінить звичну «етику» і чи він вже не буде факультативним. Я поцікавилася – і нікому з моїх знайомих, які вчаться в школі або недавно закінчили її, ця ідея не сподобалася. Переконана, що їхня думка важить найбільше, адже освіту отримують саме вони. Більшість із них не дивиться на світ крізь призму релігії. Тож чи потрібна вона нам насправді, чи має вона бути базовою навичкою, адже в цьому й полягає основна суть школи? 

Знання, які учні та учениці отримують із більшості предметів, переважно фактичні й не часто мають абстрактне значення. Виняток – література та мистецтво. Проблема їх вивчення полягає в тому, що учням та ученицям рідко дають можливість інтерпретувати твори самостійно, а вимагають радше знання фактів. На жаль, для ЗНО вони дійсно потрібніші. За такими ж критеріями ставлять оцінки абсолютно з усіх шкільних обов’язкових предметів, навіть із фізкультури. Але така структура не сумісна з реалізацією ідеї впровадження християнської етики, оскільки її автори й авторки пропонували не безпосереднє вивчення Святого письма, а обговорення феноменів добра і зла та діянь святих. На їхню думку, це могло б стати позитивним прикладом на майбутнє. Безумовно, оцінити чийсь погляд на світ за дванадцятибальною шкалою неможливо. Водночас таке оцінювання необхідне для будь-якої не факультативної шкільної дисципліни.

Християнська етика: «за» чи «проти»?

Саме тому дехто пропонували, щоб учителями та вчительками були люди з педагогічною, релігійною і психологічною освітою. Однак я думаю, що й цього не вдасться реалізувати – в Україні загалом близько 15 тисяч шкіл, і в нас просто немає такої кількості потенційних кандидатів і кандидаток на цю посаду. Судячи з усього, їхнє місце займатимуть вчителі та вчительки з інших предметів, які працювали в школах до цього. Тому є ризик, що подача й розуміння предмету викривиться, перетворившись на пропаганду християнства або звичне переписування параграфів підручника чи електронних презентацій. 

У випадку «зазубрювання» християнська етика не буде являти собою осмислення біблійних сюжетів або питань добра і зла. Це радше нагадуватиме неякісне вивчення релігієзнавства як предмета в старшій школі. Варто також зауважити, що власне предмет «етика» вивчають і на філософських факультетах багатьох університетів, там теж розглядається поняття добра і зла, часто – через пізнання конкретної релігії. Це передбачає проведення дискусій, що, правду кажучи, зустрічається у школах украй рідко. Ці питання  – добра і зла –  мають порушувати література, правознавство та безпосередньо базова шкільна етика. Принаймні, так у теорії. Але це не так добре працює на практиці, бо надзвичайно складно приділити достатньо уваги кожній думці. Такі обговорення потребують знань та певного досвіду в наукових дослідженнях, і їх варто віднести до рівня університету. Тому ймовірно, що основи християнської етики про розуміння людських почуттів через конфлікт добра і зла подаватимуть «готовими» самі вчителі та вчительки. Відтак, в учнів і учениць не буде шансу щось із цього піддати сумніву, що є надзвичайно важливим в навчанні. Такий метод межує з пропагандою релігії. Тоді як особисте враження та можливість інтерпретувати завжди важать найбільше.

Вплив шкільної освіти на наше життя

Ніхто з нас не живе у вакуумі. Усі з дитинства формують враження від світу завдяки впливу соціуму. Його не варто обмежувати, треба поважати будь-чиї погляди, якщо вони аргументовані. На підставі цього дуже часто виникають конфлікти, тому школа – це саме той простір, який повинен їх регулювати. До того ж існує велика ймовірність, що інтереси представників та представниць інших культур та віросповідань можуть порушити. Це саме стосується й атеїстів. Більше того, конкретно християнство великою мірою базується на патріархаті, основою якого, своєю чергою, є гендерна система. Як ми знаємо, це закріплює погляд на світ, де ми постійно порівнюємо все між собою, намагаючись визначити, що краще. Наприклад, так ми говоримо про жінок і чоловіків. Загалом такий погляд не допомагає позбутися негативних наслідків гендерної соціалізації, а поглиблює їх. 

Читайте також: Навіщо потрібен фемінізм?

Саме такі судження висловлювали противники й противниці цього предмета. Вони акцентували на тому, що церква не повинна втручатися в державні справи. Це не дивно, бо відділення держави від церкви розпочалося ще в епоху Просвітництва в більшості європейських країн. Основна ідеологія, яка набула тоді впливу, полягала в піднесенні ролі інтелекту, що спричинило відокремлення загальної освіти від духовного вчення. Це завершилося з остаточним формуванням республік, де монархія була усунута або почала виконувати винятково представницьку функцію. 

Все це і є ті аспекти, через які неможливо реалізувати введення запропонованої моделі християнської етики. Найбільшою проблемою мені видається поява конфліктів між людьми, які сповідують різні релігії, але хочуть однаковою мірою отримати освіту. До того ж, особисто я б хотіла робити висновки про добро і зло на основі власних досліджень. Для їх проведення необхідне знання теорії. Її ми маємо вивчати в школі. А вже сама школа має надавати простір, у якому учні та учениці почуватимуться вільно й комфортно і не піддаватимуться тиску з боку патріархальної системи. Це пристосування допоможе нам краще зрозуміти одне одного зараз і в майбутньому.

Соломія Люта, 15 років, учениця десятого класу, прибічниця радикального фемінізму

Схожі записи

«Він. Біжить. За мною…», або в Україні немає сталкінгу

Що регламентує протокол, а не «що вона нап’ялила»

Марта Госовська

10 років закону про гендерну рівність в Україні

Тамара Марценюк