Повага
Колонки

Чому одяг іншої людини — це теж «її тіло — її діло»?

Не так давно я писала колонку про енциклопедії для дівчат і шкоду від токсичних стереотипів та ідей, які ці книжки транслюють. Особливу увагу я тоді звернула на розповідь про дівчинку в «недоречному» одязі, яку вирішив «провчити» її знайомий. І не лише мене неприємно вразила ця історія, більшість коментарів під дописом теж були присвячені тій «повчальній байці».

Здебільшого всі засудили токсичну поведінку хлопця, але все ж знайшлися люди, які щиро не розуміли, чому не можна зробити зауваження незнайомій людині за її «недоречний одяг», і казали, що одяг — це не тіло, до якого можна застосувати принцип «її діло». А тут ще трапилося обговорення невихованої поведінки іноземного пана, який голосно назвав чужі підбори «тупістю». І тоді я зрозуміла: те, що очевидне для мене, не завжди є очевидним для інших. А отже ця тема потребує додаткового обговорення.

Дрес-код та уніформа

Взагалі тема моди, строю, дрес-коду, уніформи та доречності того чи іншого елементу одягу — це жива й актуальна проблема, яку обговорюють досить часто. Під перше вересня стали вже традиційними батли за і проти шкільної форми. Також регулярно виникають обговорення офісного дрес-коду, де то підбори вважають найкращим варіантом офісного взуття, то кричать на всю вулицю, що це тупість, якщо жінка на цих самих підборах.


Читайте також: Право на тіло


Особисто я дотримуюся думки, що якась особлива уніформа потрібна лише тоді, коли виконує практичні функції. Наприклад, коли її наявність зумовлена питаннями гігієни (лікар, кухар), захисту (пожежник, військовий), швидкої ідентифікації (поліціянт, консультант, волонтер у натовпі), безпеки (форма зі світловідбивними елементами, спеціальні костюми для спорту) та іншими важливими нюансами.

Але зараз я б хотіла обговорити не уніформу як таку чи допустимість дрес-коду, а те, чому не можна лізти до іншої людини зі своїми зауваженнями щодо одягу. Навіть якщо вам цей одяг здається недоречним чи неправильним. І в яких ситуаціях зауваження може бути допустимим, а в яких ні.

Як зрозуміти коли критика доречна?

Золоте правозахисне правило — це вислів «свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої». І в питаннях одягу це розкривається якнайкраще.

Перш ніж зробити комусь зауваження за «недоречний одяг», треба запитати себе, чи порушує цей одяг закон, мої права, чи створює він небезпеку для інших. Якщо це, наприклад, лікарка без гігієнічних рукавичок, людина в транспорті, з одягу якої стікає бензин, чи екстреміст у футболці «вбий усіх жінок», то так, очевидно, ви маєте право висловитися про це й навіть вимагати припинити неподобство.

Якщо йдеться про порушення закону чи громадського порядку, то правильним рішенням буде повідомити поліцію, адміністрацію закладу чи відповідальних за порядок. Якщо ж чийсь одяг не зачіпає особисто вас, не порушує закон чи права інших, а просто здається вам недоречним чи неправильним, то це вже не ваша сфера відповідальності.


Читайте також: Альтернатива мовчанню: як захистити кордони в команді та в організації


Якщо ваш внутрішній модний експерт чи експертка не згодні з тим, що в театр можна прийти в джинсах, а спідниця має покривати коліна, бо інакше «як у шльондри», це вже зовсім не ваша справа й жодних зауважень робити ви не маєте права. Принаймні, якщо ви не організатор заходу, якщо особливий дрес-код не був попередньо обговорений та погоджений із усіма учасниками дійства. І навіть у цьому випадку питання має вирішуватися в межах культурного спілкування, без криків та неетичних оцінок довжини спідниці чи глибини декольте.

Важливість взаємоповаги

У кожної людини є свої уявлення про правильність, доречність та нормальність. Дуже часто вони будуть прямо протилежними в різних людей. Тому однаковий одяг можуть оцінити і як відповідний ситуації, і як «фу, недоречно». Але базова взаємоповага при цьому не повинна нікуди зникати. Важливо пам’ятати, що людина має право на будь-яку дозволену законом форму зовнішнього самовираження. Натомість у нас немає й не може бути права вимагати від людини одягатися і прикрашати себе так, як буде нам до вподоби, якщо тільки ця людина не пов’язана з нами специфічними зобов’язаннями на кшталт контракту, за яким вона має прийти на урочистий захід в одязі певного бренду чи певних кольорів.

При цьому ви маєте повне право обирати той одяг, який вам до вподоби, не висловлювати фальшивого захоплення від того, що у вас викликає відразу, і навіть чесно відповісти, що «мені таке не подобається», якщо у вас запитають вашу думку. І, звісно ж, ви можете розказати все про «доречний одяг» людині, яка вас про це просить, або завести власний модний блог, де всі охочі зможуть прочитати про ваше розуміння моди, стилю, довжини спідниці та поєднання помаранчевих джинсів із синьою кепкою. А от адресні непрохані оцінки чужого зовнішнього вигляду краще залишити при собі.

Вікторія Moriweather

Схожі записи

Хвиля світла для Оленки

She for He: феміністки та «дискримінація чоловіків»

Вікторія Наріжна

«Гендерна дресура», «матріархальний расизм» та «скотомізація чоловіків»: про що захищають дисертації в Україні?