Повага
Image default
Статтi

Битва за Атлантику: хорт проти вовчої зграї 

Під час Другої світової в Атлантиці нацистські війська потопили понад 3500 кораблів союзників. Антигітлерівська коаліція втратила 72200 людей.

Ці цифри повідомляються у фінальних титрах фронтової драми “Грейхаунд”, випущеної в онлайн-прокат сервісом Apple TV+.

Втрачені кораблі йшли в складі конвоїв – великих груп суден, що везли на європейський театр воєнних дій зброю, боєприпаси, обладнання, продукти. Без конвоїв перемога над нацистським блоком була би неможливою.

Власне, новий фільм 55-річного голівудського режисера Аарона Шнайдера (“Оскар” за найкращий короткометражний фільм у 2003) присвячений одному з епізодів “Битви за Атлантику”. У вересні 2016 стало відомо, що дворазовий лавреат “Оскара” Том Генкс пише сценарій за новелою С. С. Форестера “Добрий пастир” про есмінець ВМС у Другій світовій війні й так само має зіграти у фільмі. Зйомки відбувалися в 2018 на борту фрегата Королівського флоту Канади HMCS Montréal і американського міноносця USS Kidd. Прем’єру планували на 22 березня 2019, потім перенесли на 8 травня 2020 й урешті, після придбання прав на розповсюдження, “Грейхаунд” вийшов на Apple TV+.

Майже весь сюжет – це 50 годин перебування в так званій “чорній ямі” – ділянці Атлантики, де не може оперувати авіація союзників і знешкоджувати ворожі субмарини. Німці про це знають і висилають так звану вовчу зграю – групу підводних човнів, призначених завдати максимальних втрат конвою.

Том Генкс грає капітана Ернеста Краузе, що отримує під команду есмінець USS KEELING (радіокод «Greyhound», укр. «хорт») класу “Мехен”. Особлива складність у тому, що для Ернеста це перший вихід у море як командувача. Есмінцю доручено охороняти 37 кораблів союзників. Майже весь сюжет розгортається на капітанському містку “Грейхаунда” й зосереджений переважно на протагоністові; інколи камера злітає над краєвидом битви, щоб показати нам ситуацію з верхнього “ракурсу Бога”.

Власне, оператор Шеллі Джонсон має вважатися співавтором фільму нарівно зі Шнайдером. Його зйомки моря, причому в будь-якому режимі – від лютого шторму до сонячного штилю, від глупої ночі до похмурого дня створюють (не без зусиль цеху спецефектів) надзвичайно насичену заворожливу картинку, свого роду візуальні м’язи фільму; а міцний драматургічний кістяк тут – це власне сценарій і гра Генкса. 64-річний актор відпрацьовує улюблене амплуа кризового менеджера. Ернест Краузе кожні 10-15 хвилин екранного часу стикається з усе складнішими викликами. Часу на рефлексії немає, єдина тривала пауза – це похорон загиблих. Фільм мчить на шаленій швидкості, ніде, втім, не збиваючись на чисте трюкацтво: нас тримають у напрузі, але не забувають і драматичну глибину, позначаючи її обличчями другорядних персонажів, звуковими акцентами морської війни, уривчастими діалогами. У Шнайдера, Генкса й Джонсона вийшло на рідкість динамічне й видовищне кіно з сильним нахилом в трилер. 

Єдиний помітний ґандж фільму –  майже повна відсутність характеру Краузе поза межами його командування. Все його особисте життя вкладається в кількахвилинний пролог, де він обмінюється сувенірами зі своєю партнеркою Евелін (Елізабет Шу) в передріздвяному готелі; остання відмовляється вступати з Ернестом в шлюб, поки не закінчиться війна. Для того, аби надати герою Генкса більшої людяності, цієї сцени замало, і зроблена вона надто вже стандартно, якщо не сказати невиразно.

Складається враження, що автори просто вклеїли її у фільм, аби віддати суто формальну данину феміністичному порядку денному.

Звісно, на загальну якість роботи це не впливає катастрофічно. Але якщо вже Евелін настільки важлива для капітана, що вирушає у смертельно небезпечну подорож, то їй можна було би приділити більше часу і акторських фарб, тим паче що Елізабет Шу – достатньо досвідчена виконавиця для цього.

За цим винятком, “Грейхаунд” гідно продовжує ряд останніх фронтових блокбастерів на кшталт “Дюнкерка” Крістофера Нолана чи “1917” Сема Мендеса, де суто кінематографічний “атракціон” вигідно сполучається з трагічністю ситуації героїв. Схоже, просто на наших очах народжується абсолютна нова якість жанру воєнного кіна.

Дмитро Десятерик, “День” – спеціально для “Поваги”

Схожі записи

Как может проявляться сексизм в средствах массовой информации

Вимоги депутата Хмельниччини — go to Russia

Оголошено конкурс на кращий гендерно чуйний матеріал