Рівність у світі Статтi

Авторка картини «Білоруська Венера»: Люди просто бояться говорити

Оголена жінка, що має форму рембрандтівської Венери, лежить на червоному полотні. По всьому її тілу зображені синці, на спині сліди від побиття. Картина «Білоруська Венера», намальована білоруською художницею Яною Черновою, символізує демонстрації в Білорусі проти фальсифікації виборів Президента країни 9 серпня 2020 року та показує систематичне насильство, яке застосовується проти мирних протестуючих.

Журналістка Лідія Акришора поспілкувалася з художницею та дізналася, як народилася картина «Білоруська Венера». Яна Чернова також розповіла, чому важливо не заперечувати насильство і що мотивує білорусів та білорусок виходити щодня на протести.

Картина Яни Чернової «Білоруська Венера»

 

  • Яно, розкажіть, у чому полягала ваша мотивація підтримати протести?

Я часто буваю в Мінську. Мінськ – це місце сили, мій рідний дім. Тому я не могла залишитися осторонь від подій. Для мене все, що є тут, і всі, хто є тут, дуже важливі. Незважаючи на те, що я живу в Москві, що хочеться подорожувати, пожити ще десь, дім – це дім, дім – це сім’я. А сім’ю хочеться відстоювати й захищати. Після подій 9-го серпня ти розумієш, на додачу до всього, яка в тебе ще й величезна сім’я. Бо всі люди нарешті ще й стали посміхатися одне одному. Розумієш, що ви всі разом, усі заодно. Це дуже круте відчуття народної єдності, яка ніколи не відчувалася так, як зараз. Мені здається, ніколи не було такого відчуття людей, які справді разом!

  • Розкажіть, що відбувалося після виборів (прим. вибори Президента Білорусі 9 серпня 2020 року) і чому вам не було все одно, яким буде результат?

Я погано пам’ятаю, але тиждень після виборів узагалі не могла нічого робити. Мені так було погано, що тільки іноді виходила гуляти. Узагалі не могла зрозуміти, як у таких ситуаціях у людей піднімається рука щось створювати. Але коли я побачила перші відео людей із Окрестино (прим. вулиця, за якою знаходяться ЦІП (центр ізоляції правопорушників) і ІТУ (ізолятор тимчасового утримання). Туди поміщали мирних протестантів, які брали участь у демонстраціях після фальсифікації виборів Президента), мене понесло, я не могла нічого не робити. Я вперше за весь цей час поплакала. Що було теж непросто, бо ти ніби відчуваєш усе й нічого одночасно!

  • Чи були ви політично активною до протестів?

До цього я не була політично активною. Але в нас до цього літа й не було як такого політичного руху. Усі були проти влади, але що робити – не дуже зрозуміло. Минулі вибори всі проігнорували з тієї ж причини – кандидатів не було, але й так було зрозуміло, чим усе закінчиться. Я по знайомих відчуваю, що білоруси – дуже свідомий народ. Вони зараз як ніколи усвідомлюють, що від них залежить життя країни.

  • Як ви думаєте, чому люди так довго терпіли й не виходили на протести попередні роки, а цього разу таки вийшли?

По-перше, тому що цього року було кілька гідних кандидатів. А люди, які живуть у Білорусі, вони, може, і хочуть виїхати з країни, але не тому, що їм не подобається, а через владу, бо хочуть жити в державі, яка підтримує. Багато вийшли, адже  хочуть зробити все, що від них залежить, щоб жити в нормальній країні. Одна справа, коли ти хочеш виїхати за власним бажанням, а інша – коли ти змушений, бо в країні влада узурпатора.

Знаєте, вже неможливо слухати історії наших пенсіонерів, як їм із пенсії вистачає грошей із фруктів купити тільки яблука. Це ж жахливо! Мені хочеться, щоб мої бабусі й дідусі жили добре й були щасливі. Мені хочеться, щоб моя сім’я жила й відчувала себе щасливою. Щоб не було цієї гнітючої атмосфери страху – якщо робиш щось, тебе заарештують. Адже зараз неважливо, робиш ти добре чи погано, в будь-якому випадку тебе можуть забрати. Це ж ненормально. Люди просто боятися говорити, висловлювати свою думку, бояться жити. А хочеться жити, а не боятися.

  • А що вам допомагає жити в такій ситуації?

Мені допомагає жити кожен новий день. Віктор Гюго, напевно, виховав у мені це почуття. Це мій улюблений письменник. Дуже люблю книгу «Знедолені», у ній дуже багато про свободу, правду.

  • Як ви думаєте, чому люди старшого віку, навіть ті, хто виріс у Радянському Союзі, підтримують протести?

Серед моїх друзів, знайомих – ніхто не підтримує Лукашенка. Думаю, що навіть колись прихильники Лукашенка тепер підтримують протести, бо їм обіцяли й обіцяли, що буде краще життя, будуть щасливі, а замість цих пенсій – їхні діти тікають із країни в пошуках кращого життя. Дуже багато обіцянок, які не були виконані і з такою владою не можуть бути виконані.

  • А як ви уявляєте собі Радянський Союз? Що це для вас? Ви ж фактично виросли при владі Лукашенка.

Моє ставлення завжди було однаковим до нинішньої влади. Я ніколи не підтримувала владу. Тепер, у силу свого віку, я маю право заявити про свою позицію. Я виросла на поняттях, що кожна людина має право на свою думку і життя, доти, доки це не заважає іншим людям. І не можна просто за це ув’язнювати.

Радянський Союз я уявляю собі як людей, які живуть в страху. Я ніколи не відчувала ностальгії за цим часом. Жити по талонах, доносити одне на одного… Це щось дуже нагадує… Як зараз, наприклад, приходять СМС від МВС Білорусі: «Якщо ваш сусід бере участь у протестах, пишіть заяву». Це ж жахливо! Як можна так жити в ХХІ столітті? Налаштовують людей проти людей. Але суть же не в цьому, а в тому, що влада, яка програла, не хоче йти.

Світ нині такий доброзичливий. Ми спілкуємося одне з одним, обмінюємося інформацією. І це такий потужний дисонанс усередині викликає, бо з телевізора тобі кажуть, що там усе погано, але ти ж бачиш, що це не так. Світ – він такий різний і цікавий – іди пробуй. Така консервативна політика ні до чого не призводить. Це так очевидно, і практика це показала, навіть дивно, що такі методи використовують.

  • Як ви вважаєте, чим можна пояснити жіночий феномен білоруського протесту? Жіноча сила й роль жінок у протестах, звичайно ж, звертають на себе велику увагу.

На початку протестів забрали здебільшого чоловіків. А жінки що – сидітимуть удома? Ось вони і вийшли на протест. Але це був виключно мирний протест. Ніхто не хотів насильства. Ми, білоруси, – мирні люди, це факт. Усі хочуть вирішити ситуацію мирним шляхом. У якому році ми живемо? Яке насильство, якщо можна поговорити? Це нонсенс. Що може бути більш мирним, ніж мама, дружина, дівчина з квітами в руках, яка вийшла, щоб висловити свою позицію? Її голос був проти, а в неї його забрали, і це несправедливо.

  • Як ви розумієте працівників ОМОН (прим. – спеціальний військовий підрозділ, який особливо жорстоко поводиться з протестантами)? Що ви відчуваєте?

Є багато відео й текстів із поясненнями дій ОМОНу, що це люди з військовим складом розуму, умовно кажучи, солдат підпорядковується, і у нього немає часу думати про те, хто правий, а хто винен. Він повинен виконувати наказ. Але в цьому випадку я відмовляюся це розуміти і приймати. Бо одна справа, коли наказ віддається на полі битви, коли відбувається війна. А інша – коли ти йдеш проти своїх людей, і чому? Бо тобі хтось сказав, що твій сусід, з яким ти кожен день вітаєшся, погана людина? Як так можна, я не розумію… Дуже складно зрозуміти людей, які борються проти своїх же людей.

  • Ваша робота «Білоруська Венера» дуже зачіпає. Але я знаю, що ви написали ще дві роботи на тему протестів – «Жнівень» («Серпень») і «Гематома». Розкажіть, як ви їх писали, що відбувалося і чому ви саме так зображаєте протести в своїх картинах?

Я коли побачила всі ці відео, те, що відбувається, не могла взагалі плакати й відчула якесь таке безсилля. Я була у друзів, поїхала додому, взяла шматок паперу й почала працювати. Правда, спочатку пом’яла його неабияк…

Але потім повісила папір і не зупинялася, поки не закінчила роботу (прим. – ідеться про роботу «Жнівень»). Ця картина зайняла в мене днів п’ять. Я так малювала, що сточувала олівці, поки вони не ставали пилом. «Жнівень» присвячений людям, які пропали, загинули, яких знаходять раптово…

Картина Яни Чернової «Жнівень»

 

  • А як прийшла ідея написання «Гематоми» і «Білоруської Венери»?

Щодня з’являлися нові відео, новини, і я написала етюд «Гематома». У якийсь момент усе зійшлося в голові – ці тіла, побої, безсилля… А потім у мене склалася картинка з постраждалими дівчатами, ну й не тільки, а з насильством узагалі. Так і народилася «Венера». Я готувала полотно десь тиждень і потім ще десь тиждень працювала. Прокидаєшся, снідаєш і працюєш, поки не зайде сонце.

Картина Яни Чернової «Гематома»
  • Чи змінилися ваші почуття, коли ви її завершили? Зникло безсилля, про яке ви говорили? Чи стало якось легше?

Дуже б хотілося, щоб стало легше, але легше не стало. Мені стане легше, коли насильство закінчиться. І то, пам’ять – вона ж є… Про ті звірства, які були вчинені. Тому я не знаю, що має статися, аби стало легше. Зовсім легше стане, якщо хтось, наприклад, вирішить піти… А так… Складно.

Мені дуже хотілося, щоб люди наочно через мистецтво подивилися, що відбувається. Мені хочеться, щоб ще більше людей побачило картину. Бо дивитися всі ці відео й фотографії – дуже боляче. Люди не хочуть на все це дивитися. Мені хотілося показати весь біль і насильство, але щоб ці почуття не переходили в заперечення. Щоб поглянути своєму страху в очі. Мені хотілося допомогти в цій ситуації. Я – художник і я допомагаю так. Адже кожен допомагає своєю непосильною працею. Хочеться далі показувати ситуацію й хочеться, щоб її бачили.

 

Яна Чернова – білоруська художниця з Мінська. Нині закінчує художнє училище в Москві. Картини Яни можна подивитися в Chronicle from Belarus в рубриці Arts and Protests.

Розмовляла Лідія Акришора – фріланс журналістка, асистентка проєкту «Україна в європейському діалозі» в Інституті наук про людину у Відні.

Схожі записи

У Польщі створили “інтернет-магазин косметики”, у якому можна повідомити про домашнє насильство

admin

Вакансія. Старший(а) асистент(ка) / Асистент(ка) програми досліджень

admin

Годувати привселюдно?

admin

Залишити коментар