1 серпня відзначаємо 5 років як вступила в дію Стамбульська Конвенцію – Конвенція Ради Європи із запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству, яка ратифікована на сьогодні 34 державами з 47 членів Ради Європи, першою серед яких була Туреччина.
Про Стамбульську Конвенцію написано та сказано чимало. На сьогодні це найвищий міжнародний стандарт у попередженні та боротьбі з насильством щодо жінок, який має бути втілений у національному законодавстві та практичній політиці. Зміст Конвенції розгортається навколо двох основних принципів, її головних опор, а саме: захисту постраждалих від насильства та покарання кривдників. Втім, до них варто додати ще один не менш важливий принцип – це відповідальність держави за здійснення ефективної політики запобігання та протидії насильству, а також за допомогу тим, хто її потребує. Саме тому експертна спільнота так високо оцінює Стамбульську Конвенцію.
У Стамбульській Конвенції насильство щодо жінок і домашнє насильство розглядаються не як питання особи, що постраждала, або внутрішні проблеми родини, а як порушення прав людини, відповідальність за реагування на які лежить на державах. Це – психологічне насильство, фізичне насильство, сексуальне насильство, в тому числі зґвалтування, примусовий шлюб, примусовий аборт, примусова стерилізація, каліцтво жіночих статевих органів, злочини в ім’я так званої «честі», переслідування, сексуальні домагання.
Конвенція дає чітке визначення домашньому насильству як такому, що відбувається в сім’ї, сімейному колі або між нинішніми чи колишніми партнерами, котрі перебували або не перебували в шлюбі, незалежно від того, чи кривдник досі живе, або колись жив із жертвою. Потерпілими від домашнього насильства можуть бути як жінки, так і чоловіки, те саме стосується і правопорушників. Водночас до цілей Конвенції не відноситься прагнення регулювати сімейне життя або склад сім’ї, і саме тому вона не містить визначення самого поняття «сім’ї» і не встановлює та не пропагує конкретний тип сімейних відносин або конфігурацію сімей.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Навіщо нам гендерна освіта?
Україна підписала Стамбульську Конвенцію ще 11 листопада 2011 року. Проект Закону про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, був внесений до українського парламенту в листопаді 2016 року і не набрав необхідної кількості голосів. І попри те, що в ній йдеться про важливі та актуальні питання, цей документ Ради Європи продовжує викликати гострі дискусії і досі не є ратифікованим.
Думаю, деякі з причин цього полягають у недостатній обізнаності, а отже, і розумінні положень Конвенції з боку частини політиків та представників різних суспільних груп, у стереотипах, які ускладнюють широке впровадження цивілізованих підвалин ведення політики у цій сфері. А також у значній «міфологізації» Стамбульської Конвенції. Так, навколо Конвенції назбиралося не менше «міфів», ніж навколо поняття «гендер».
Один з міфів – Стамбульська конвенція нав’язана Україні Європою і є чужорідним документом. Але ж Україна брала участь у підготовці цієї Конвенції як член тимчасового комітету, що працював над нею. Мали 11 чи 12 спільних зустрічей та обговорень. Після досягнення консенсусу комітет передав текст Конвенції до Комітету міністрів Ради Європи, представники України в якому голосовували за Конвенцію. Отже, Україна є серед авторів Конвенції і підписала її без жодного зовнішнього тиску, таким чином давши згоду на ратифікацію.
Інший – що Україна перед ратифікацією має і може внести правки до тексту Конвенції. Коли Рада Європи відмовляє Україні в цьому, то вона не поважає Україну. Потрібно знати процедуру, яка існує в Раді Європи, і те, що окрема країна не може змінити текст Конвенції за власним бажанням і на свій розсуд. Якщо кілька країн за певний час роботи Конвенції мають зауваження і бачать, що щось не працює, починається спільна та тривала процедура внесення змін.
Ну і ще – Стамбульська конвенція веде до руйнування традиційної української родини. Що відповісти? Конвенція спрямована на боротьбу з насильством щодо жінок і домашнім насильством та допомогу потерпілим. Зауважу, що таке насильство здійснюється якраз у звичайних сім’ях, які дехто називає традиційними. А якщо в сім’ї коїться насильство, то вона фактично вже зруйнована. Запобігання насильству, робота з кривдниками, як це відстоює Конвенція, сприятимуть саме збереженню, а не руйнуванню сімей.
Згадані міфи поширюються не лише в українському суспільстві. Вони активно роздмухуються й у інших європейських країнах, особливо під час підготовки до ратифікації, або ж прийняття національних законів проти домашнього насильства. Так було в Хорватії навесні 2018 року, коли парламент цієї країни ратифікував Конвенцію. Так було в Польщі, Грузії та в Естонії, які також ратифікували Конвенцію. В Естонії до міфології домішувалася міграційна складова – суспільству нав’язувалася думка, що Стамбульська Конвенція сприятиме збільшенню кількості мігрантів в Естонії, чого побоюються жителі цієї країни. Відповідне міфотворення існує в Молдові та в Литві, які поки не можуть також її ратифікувати!
Нерідко противники ратифікації Конвенції нав’язують ще й міф про те, що цей документ суперечить релігійним поглядам, які існують в тій чи іншій країні. Але цей міф теж легко розвінчати: ряд країн із міцними релігійними традиціями вже ратифікували Конвенцію: православні Сербія, Греція, Кіпр, Чорногорія та Грузія, католицькі Іспанія, Італія, Польща.
Для того, щоб протидіяти нападам та неправильному розумінню Конвенції, Рада Європи підготувала та поширює інформаційні матеріали, в яких пояснює зміст цього документу. Вони перекладені й українською мовою. Їх можна знайти в офісі Ради Європи в Україні, або на сайті цієї організації.
Наведу кілька цитат із цієї брошури.
«Незважаючи на чітко сформульовані цілі Конвенції, серйозність явища насильства та його вплив на постраждалих і суспільство в цілому, ряд релігійних і ультраконсервативних груп в останні роки поширювали неправдиву інформацію про цю Конвенцію, особливо про концепцію терміну «гендер», що входить до тексту. Таке спотворення понять необхідно розкрити та розглянути через відображення цілей Стамбульської Конвенції: викорінення насильства стосовно жінок та захисту прав жінок».
«Стамбульська Конвенція не прагне «скасувати відмінності» між жінками і чоловіками та не має на увазі, що жінки і чоловіки є або повинні бути «однаковими». Конвенція вимагає вжити заходів, щоб протидіяти ідеї, що жінки є нижчими за чоловіків».
«Проведені дослідження показали, що певні соціальні ролі або стереотипи відтворюють небажану та шкідливу практику і сприяють толеруванню насильства по відношенню до жінок. Тому в Конвенції передбачається важливість викорінення упереджень, звичаїв, традицій та інших видів практик, які засновані на ідеї неповноцінності жінок або на стереотипних гендерних ролях, що є загальним зобов’язанням щодо запобігання насильства. В свою чергу, розуміння впливів таких упереджень, традицій та звичаїв дозволяє урядам прийняти «гендерне розуміння» насильства, як цього вимагає Конвенція».
«Конвенція – не перший приклад використання терміну «гендер» у міжнародних правових документах. Водночас, труднощі з перекладом терміну «гендер» та його відмінності від поняття «стать» у тих мовах, де не існує прямого еквіваленту цього поняття, час від часу використовуються для підживлення суперечок навколо Конвенції та її наслідків. Такі труднощі не можуть розглядатися як привід для відмови від Конвенції або як перешкода на шляху до її імплементації».
«Стамбульська конвенція не встановлює нові стандарти щодо гендерної ідентичності і сексуальної орієнтації, в тому числі щодо юридичного визнання одностатевих пар. Принцип недискримінації за ознакою гендерної ідентичності або сексуальної орієнтації ґрунтується на юридичних зобов’язаннях, що випливають з інших правових документів, в першу чергу, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (Стаття 14: заборона дискримінації, протокол № 12) та прецедентного права Європейського суду з прав людини (див., наприклад, Ольярі проти Італії, 2015, Ратценбьок та Сейдл проти Австрії, 2017), а також Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи (2010 р.) № 5 державам-членам про заходи щодо боротьби з дискримінацією за ознакою сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності».
Тож питання КОЛИ буде ратифікована Стамбульська Конвенція є дуже актуальним!
Катерина Левченко
