У чому різниця між блогерством і журналістикою, як працює сучасна російська пропаганда та звідки взявся сексизм в українській медіасфері. У інтерв’ю для видання Жінки в медіа про це розповідає голова Нацради з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк.
31 березня 2023 року набув чинності закон Про медіа — одна з вимог для входження України в ЄС. Закон є частиною великої медіареформи та вносить ряд змін у регулювання медіасфери в Україні. Зокрема впроваджує намедійному ринку співрегулювання як новий тип відносин між медіа та державними органами.
Новий закон також пропонує відходити від звичного раніше поняття ЗМІ: відтепер ідеться про медіа. За бажанням друковані та онлайн медіа можуть пройти процедуру реєстрації у Національній раді з питань телебачення і радіомовлення. Крім «класичних медіа», як-от редакції, зареєструватися і отримати статус медіа можуть також блогери, які ведуть свою діяльність у YouTube, Instagram, Facebook, автори телеграм-каналів.
Як на практиці працюють впроваджені законом нововведення, яким чином він дозволяє боротися з російською пропагандою та дезінформацією, та чи потрібно Україні забороняти доступ до Телеграму, розповідає голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк.
Реформа медіа визнана європейською комісією як одна з найуспішніших
Минув майже рік, як в Україні працює новий закон про медіа. Розкажіть про те, що змінилося в українському медіапросторі за цей час у межах впровадження медіареформи?
Почну з найкращого: ця реформа визнана європейською комісією як одна з найуспішніших. У нас є сім головних вимог, які обов’язкові до виконання для вступу України в ЄС. Над нашою медійною реформою ми працювали понад 10 років. Основна вимога, яку закладають для всіх країн, що готуються до вступу, це імплементація аудіовізуальної директиви, Україною була врахована повністю ще в самому драфті закону.
За рік ми встигли зробити дуже багато: адаптували внутрішні процедури, документи, переформатували склад Національної ради [з питань телебачення і радіомовлення], зробили його більш відповідним до нових завдань. Тому що Нацрада, хоч і зветься по-старому, насправді стала конвергентним регулятором. Ми регулюємо і те, що раніше не належало до нашої компетенції. Адже сучасна медійна сфера вже давно не лише радіо і телебачення. Це зовсім інший технологічний час. І цей новий виклик ми зараз опановуємо.
Читайте також: Жінки очолюють редакції, але власниками медіа переважно є чоловіки — дослідження
Закон дає можливість штрафувати медіа за пропаганду насильства, ненависті, дискримінації
Новий медійний закон надав [можливість здійснювати] заходи протидії пропаганді країни-агресора, чого не було в регуляції кілька «мирних» десятиліть. Закон дає можливість ефективніше здійснювати заходи регуляції щодо порушень. А при цьому також дає більше захищеності самим медіа. Порушення класифікуються тепер, і є верифіковані методи впливу в разі здійснення незначних, значних та грубих порушень. До грубих належать, наприклад, порушення, наслідками допущення яких є насильницька зміна, повалення конституційного ладу, розв’язування або спонукання до агресивних воєнних конфліктів, порушення територіальної цілісності, та інші дії, які загрожують національній безпеці. Значними є такі, коли бачимо вміст програм, що пропагує насильство, ненависть, дискримінацію, та інші подібні явища.
Раніше ми не мали можливості на це реагувати. Зараз за значні порушення передбачені чималі штрафи, а за грубі — анулювання ліцензії, скасування реєстрації суб’єкта у сфері медіа, заборону видання та розповсюдження друкованих медіа, а також тимчасову або повну заборону поширення онлайн-медіа.
Регуляція — це все ж не лише про реагування на порушення. Це також коли ми з медіаіндустрією співпрацюємо й разом вибудовуємо якісний, захищений від маніпуляцій, фейків і дезінформації інформаційний простір. Коли ми можемо спільно порадитися, а помічаючи якісь помилки, готові разом обговорити їх, подискутувати, зустрітися, виправити.
Влада стереотипів має бути повалена
Ми часто запрошуємо до спільних обговорень редакторів, продюсерів, журналістів, медіаюристів. Загалом за цей рік провели сім тематичних круглих столів — це один із наших пріоритетних проєктів, його назва — Компетентні медіа — демократичне і толерантне суспільство. Провели зустрічі з правозахисними єврейськими громадськими організаціями, з кримськотатарськими, мусульманськими, ромськими, ветеранськими, також із Радою церков, з об’єднаннями людей з інвалідністю, з ЛГБТ+ спільнотами. Разом розглядаємо, як зробити, щоб всі верстви нашого суспільства були видимі в медіа так само, як і в житті, щоб кожен і кожна мали доступ до інформації, до медіа, були частиною цього процесу — так само, як вони є невід’ємною частиною суспільного життя. Відповідно, ми моніторимо і дивимося, які тенденції розвиваються в цьому напрямку.
Читайте також: Майже половина українських онлайн-медіа вдається до сексизму, лукізму та ейджизму — ІМІ
Влада стереотипів має бути повалена. Є історичні стереотипи, культурні, побутові. Вони мандрують з покоління в покоління, і, відповідно, фіксуються через медіа. Так само, через медіа, можна їх долати. Це дуже важлива робота, і вона, до речі, має серйозний результат. Тому що ми бачимо, як це позитивно міняється.
Боротьба з дезінформацією
Ви згадали, що закон про медіа дав нові можливості для боротьби з ворожою пропагандою і дезінформацією. Про що саме йдеться?
Ворожа пропаганда робить свою роботу постійно, і змогла перекрутити людям мізки в підготовці й до нинішньої конвенційної війни. Згадаємо Крим, Донеччину. Вона розвивається, так би мовити, і «мальчики розп’яті», «бойові комарі», «снігурі» — усі ці, та подібні їм абсурдні, жахливі фейки зараз набули й далі набувають вишуканіших, токсичніших форм. Розвиток нових медіатехнологій також розширив ці можливості. Зараз нам насамперед важливо довести всьому партнерському світові необхідність бачити шляхи розвитку, а також вплив дезінформації на всі суспільства. Це зараз спрямовується на ослаблення підтримки України та «заспокоює» країни щодо ризику, який насправді є, тобто ризику подальшої експансії російської воєнщини за межі України.
Ми боролися, й далі боремося за те, щоб на європейському рівні були ухвалені санкційні заходи щодо Russia Today, Спутніка та подібних до них ресурсів. Бо щойно закриваються ці «помийки», як з’являються сотні маленьких сайтиків, сторінок з іншими назвами, де поширюється той самий контент. Росіяни маскуються й під європейські медіа. За новим законом ми повинні їх реєструвати, якщо походження — європейське. Також маскуються і під медіа українські: поширюють свої наративи через українські онлайн-ресурси. Ті, в свою чергу, бездумно й без перевірки джерел, у нерозумній погоні за клікбейтами передруковують маніпуляції та дезу.
Читайте також: Як Росія поширює гендерну дезінформацію про українських медійниць — дослідження
Світом, фактично, керує з десяток великих цифрових платформ
Онлайн — це зараз основне поле битви, тут дуже багато роботи. Ми не можемо заборонити соціальні мережі, як це зробили у Росії. Проте регуляція цифрових платформ — питання, уже зараз затверджене в Європейському Союзі як надважливе, особливо з огляду на дезінформацію. Нещодавно у Європі набули чинності закони про цифрові послуги та про цифрові ринки, закон про свободу медіа. Коли Україна приєднається до ЄС, ми також маємо запровадити у себе їхню дію.
Таким чином, регуляція великих платформ — сьогоднішня реальність. До списку таких ресурсів входять зокрема Facebook, Meta, Amazon, та інші. На випадок порушень законом визначені надзвичайно серйозні санкції [щодо них]. Проте Телеграм туди ще не увійшов. До переліку включено платформи, які мають поширення на принаймні 45 млн користувачів. Ці відомості вони надавали самі, й Телеграм подав цифру, трохи більшу за 39 млн. Але якщо порахувати, скільки разів і в якій країні користувачі заходять в Телеграм, і як розпорошена по Європі російськомовна аудиторія — основна аудиторія Телеграму — вони в цей список потраплять. За даними наших колег з естонського регулятора, наприклад, лише в Іспанії 25% юзерів споживають Телеграм, 11% — у Австрії. За деякою інформацією, над цим питанням зараз працюють європейські партнери.
Світом, фактично, керує з десяток великих цифрових платформ приватної форми власності. Вони мають бути підзвітні суспільствам. Для нас важливими у цій справі є спілкування і співпраця з колегами з європейських регуляторів. Україна є учасницею EPRA [European Platform of Regulatory Authorities] — Європейської платформи регуляторів — куди входять всі “нацради» країн Ради Європи. Там ми активно в колаборації з партнерами опрацьовуємо ці проблеми. Нещодавно Нацраду запросили доєднатися до платформи регуляторів країн ЄС, ERGA [European Regulators Group for Audiovisual Media Services] у статусі спостерігача. З низкою регуляторів маємо двосторонні меморандуми про співпрацю.
Сьогодні в роботі — меморандум із французами, які з нами у постійному контакті. Особливий фокус співпраці — це супутник, через який поширюються російські канали, він у юрисдикції Франції. І це приватний бізнес, з яким дуже непросто вести розмови, бо, звісно, там превалює комерційний інтерес.
У вересні 2023-го у Варшаві ми підписали Декларацію п’яти країн: Україна, Польща, Румунія, Латвія, Литва. Це спільна платформа, в якій ми домовилися боротися конкретно з російською дезінформацією і пропагандою.
Боротьба з дезінформацією — це наша постійна, щоденна, рутинна, але безперестанна битва
В інтерв’ю Такеру Карлсону Польща була визначена Путіним як винуватиця нападу Гітлера в 1939. Ми запропонували нашим польським візаві разом зробити заяву до європейських регуляторів великих країн, а також до платформ, які поширили це інтерв’ю. Справа не в Такері, а в тому, що великі цифрові платформи стали місцем, звідки це розлетілося на мільйонні аудиторії користувачів — фактично, платформи стали засобом поширення людиноненависницької ідеології, фашизму, виправдання геноцидів, кремлівської імперської трактовки історії, яка має зафіксуватися в умах по всій планеті.
У нашій роботі також дуже важливо знати межі, щоб під гаслом боротьби з порушниками не переступати тонку грань. Ми в регуляторі це дуже добре розуміємо, тому завжди стоїмо на стороні тих, хто говорить про запобіжники.
Боротьба з дезінформацією — це наша постійна, щоденна, рутинна, але безперестанна битва. Росіяни мають багато грошей, багато інституцій, які спеціально над цим працюють постійно і працювали задовго до початку війни. На кожен випадок у них є запасний варіант. Зараз вони пішли атакувати через Захід: по-перше, там, де відбуваються вибори, поширюються наративи щодо того, що треба зупинити допомогу Україні, й це дуже відчутно. Всередині нашої країни це також дуже відчутно, тому що ці наративи підхоплюються українськими медіа задля формування клікабельного заголовка. Думаю, часто медійникам бракує професійних знань, щоб зрозуміти, де це працює, а де — небезпечно. Треба швидше зростати професійно — війна не дає канікул для цієї школи.
Основна родзинка Телеграму — анонімність платформи
Ви вже згадали про телеграм-канали. Чому вони такі популярні в Україні сьогодні?
Телеграм-канали стали дуже популярними через їхню зручність користування. Це дуже швидко: ти зайшов, побачив те, що інші ресурси ще не подали.… Багато наших державних діячів і органів, громад завели собі телеграм-сторінки. І про повітряні тривоги ми теж читаємо там.
Цією зручністю користуються ті, хто просуває через телеграм дезінформаційні й маніпуляційні повідомлення. Бо основна родзинка — анонімність платформи. Відповідно, безкарність і швидкість доставки дези. Дуже часто, наприклад, створюються сторінки під виглядом сторінки звичайної, як-от сторінка такого-то міста. Спочатку там і справді розповідають про це місто, про парки, прогулянки, важливі побутові повідомлення, і люди туди заходять, бо цікаво, важливо, і це про тебе й для тебе. А потім там їм підсовують фейк. Одного разу з’явилася ціла серія телеграм-каналів з логотипом нашої Нацради, які стверджували, що це — канали місцевих громад під егідою Національного регулятора. Ми до цього не мали жодного стосунку. Очевидно, планувалася мережа каналів впливу.
В Телеграмі немає до кого звернутися, надіслати скаргу користувача, попитати, повідомити про булінг, тощо. Як от, наприклад, це можна зробити у YouTube, Amazon, Facebook. Деякі країни, втім, уже вживають найсуворіші заходи в таких випадках. Як-от останнє повідомлення з Іспанії: там тимчасово заблоковано Телеграм через суд за піратство. Вищезгаданий європейський закон про регулювання цифрових платформ, наприклад, дав можливість оштрафувати Тік-Ток на 5,7 млн доларів за нелегальний збір персональних даних дітей без згоди батьків, зокрема — їхніх електронних адрес. На Телеграм же ми поки такого впливу не маємо. Але я переконана: час настав. Потрібна екстрена політична воля для цієї роботи.
Зараз ми зареєстрували 231 онлайн-медіа
В інтерв’ю, яке ви давали Укрінформу в липні 2023 року, говорили зокрема і про те, що відповідно до нового закону «в Україні за бажання блогери можуть зареєструватися і офіційно стати онлайн-медіа», але їх до цього ніхто не змушує. На той момент серед зареєстрованих Нацрадою онлайн-медіа був один YouTube-канал. Чи змінилася ця цифра станом на зараз?
Зараз ми зареєстрували 231 онлайн-медіа, з них: 183 веб-сайти, 11 сторінок у Facebook, 10 Телеграм-каналів [ще три заяви в опрацюванні], 16 YouTube-каналів, 7 сторінок в Instagram, 3 у Тік-Ток. Також один Viber, один WhatsApp і один Х. Вони зареєструвалися як медіа — фактично, офіційно є журналістами. Ті, хто отримали реєстрацію, можуть мати акредитацію, cкажімо, якщо їм захочеться прийти на якусь прес-конференцію. Їм не скажуть: «Хто ти такий, вийдіть геть».
Телеграм-канал Труха не реєструвався?
Поки ні. Але, до речі, я з ними спілкувалася один раз. Коли я вперше минулого літа сказала, що з Телеграмом є проблеми через поширення дискримінаційних повідомлень, там [у Телеграмі] піднявся крик. Мене почали ображати у кращих традиціях чорного піару. Труха тоді звернулася по коментар і пообіцяла не перекрутити мої слова. Принагідно спитала їх: «А чому б вам не зареєструватися?» Журналіст пообіцяв, що поговорить зі своїм власником. Але поки ми не отримали ніяких заяв. Можливо, ще прийдуть [реєструватися].
Сьогодні блогери, в яких немає належної професійної освіти, фактично визначають порядок денний
Але хіба це не підмінює роль журналістів? Виходить, що раніше треба було здобувати профільну освіту, досвід у редакціях, мати портфоліо, щоб вважатися журналістом, а зараз достатньо просто зареєструватися як медіа?
Зараз у світі розмилися рамки між багатьма речами і поняттями. Кожен, хто має аккаунт у Facebook, теж сьогодні журналіст. Навіть великі традиційні інформаційні агенції дуже часто дають новини з посиланням «як написав на своїй сторінці такий-то». І цей такий-то, виходить, є нині джерелом — не просто джерелом інформації, а ще й авторитетним джерелом, яким, фактично, міг би бути компетентний експерт, а не фб- чи Х-журналіст. Сьогодні блогери, в яких немає належної професійної освіти, фактично визначають порядок денний. Дуже великою мірою — не найкращим чином.
У чому, на вашу думку, полягає суттєва різниця між блогерством і журналістикою?
Якщо пошукати теоретичні визначення про це, ви прочитаєте про десятки різних, серйозних відмінностей. Насправді їх уже не існує. Питання перед усіма стоїть одне: якість роботи й абсолютна відповідальність автора. Для того, щоби стати профі, все одно потрібні якісна освіта, міцний культурний рівень, грамотність і досвід. Це ніхто не відміняв. Сьогодні можна діставати хорошу освіту, не обмежуючись факультетом журналістики вітчизняного вишу. Я навіть заздрю сучасним молодим людям з цим новим спектром можливостей, яких не мали ми у моєму журналістському поколінні.
Поняттям свободи слова часто маніпулюють, особливо не зважаючи на те, що це — про відповідальність, професійність і якість
Проте сьогодні ми також маємо справу з великими проблемами у цій сфері: чи з портфоліо хтось, чи без… Медіаосвіта — це гарячий виклик сьогодення. Поняттям свободи слова часто маніпулюють, особливо не зважаючи на те, що це — про відповідальність, професійність і якість. Та якщо повертатися до регуляції, то чи зареєстрований ти чи ні, але якщо порушуєш закон України і зокрема закон Про медіа, будеш притягнутий до відповідальності. Реєструючи онлайн-медіа, ми лише вирівнюємо в правах дві сфери, тому що журналісти телебачення, радіомовлення завжди мали дотримуватися закону, а там було можна все.
Загрози штучного інтелекту та дипфейків
Які загрози становлять для нас сьогодні штучний інтелект і дипфейки?
Штучний інтелект — не загроза, це Четверта індустріальна революція, а чи Індустрія 4.0, яка принесла багато страхів про те, що машини замінять людину. До речі, це досить старий вид страху. Так, ШІ виконує дуже багато завдань, які притаманні людському інтелекту. Проте, чи житиме він своїм життям, поки зарано говорити. Ми не знаємо всіх своїх можливостей, хоч і не маємо зарікатися. Так чи інакше, за ШІ стоїть людина. Тож якщо брати вузьку рамку — медіа, можемо говорити про велику користь для спрощення багатьох технічних процесів, а також, логічно, про зворотній бік — використання ШІ на шкоду. Всі людські винаходи мають цей бік. Тому й існує етичний кодекс, що, особливо в нашу епоху, з чогось, як повелося, другорядного, перекинулося на питання номер один.
Буквально днями Європарламент ухвалив Акт про ШІ. А також нещодавно Мінцифри разом із Нацрадою, Міністерством культури та інформаційної політики, профільними експертами розробили рекомендації з відповідального використання ШІ в медіа. Мета — ознайомити українських журналістів з актуальними міжнародними практиками у цій сфері.
Розвивати критичне мислення, щоб протидіяти дезіфнормації
Що ж до дипфейків, то це загроза, що здатна зруйнувати людям життя, стосунки, вплинути на суспільні процеси. Хоч як дивно звучить, першим засобом боротьби тут якраз є ШІ: наприклад, Microsoft, Google вже запустили свої технології, якими користується ШІ, щоби стежити за виявленням підробок. Ну а другим засобом є людське критичне мислення.
Читайте також: Джорджія Мелоні подає до суду через фейкові порноролики
Явище дипфейка — справді руйнівне. Нещодавно і я дізналася про свою «смерть» з ролика на YouTube, а точніше, з численних дзвінків, смс до мене, які здивували. Я спитала, що там сталося, що до мене раптом така специфічна увага — у цей час саме перебувала в ООН. Це не був аж дуже класичний дипфейк. Проте він змусив багатьох друзів, рідних, колег пережити не найкращий час до з’ясування правди. Відомо, що ролик створив анонімний канал, можливо, щоб підняти свою клікабельність, а може мав й інші задачі. Зараз доступ до нього закрито, проте ми звернулися до платформи, чекаємо на відповідь.
Я також знаю про те, що почуте про себе — подібного характеру — викликало дуже болючу реакцію в однієї відомої, публічної людини похилого віку, та ще й із особистою трагедію. Американські колеги, що дізналися про такий випадок, говорили, що це злочин, і його треба карати суворо. Такі речі спрямовані на примноження «шуму» і на збентеження. Часом — це ворожі дії.
Одразу за тим сталося розповсюдження дезінформації про «смерть» короля Чарльза ІІІ, й це поширили наші медіа. Таких випадків буде багато. Тому підкреслюю необхідність серйозного критичного мислення.
Чому важливо обговорювати гендерні профілі медіа
У грудні 2023 року Нацрада спільно з ГО Жінки в медіа презентувала дослідження Гендерний профіль українських медіа. Чому ця тема — важлива до обговорення зараз?
Це дослідження унікальне. Ще десь років п’ять тому, коли ми лише починали звертатися до питання гендерного балансу в медіа та, на той момент, ще не мали жодного закону про це, зібрали у себе представників різних медіа. Переважно це було телебачення. Спитали в них, чи можемо між собою поділитися інформацією про те, скільки в медіагрупах працює чоловіків, скільки жінок, на яких посадах, хто де? Ви не уявляєте, яку це викликало злякану реакцію. «Навіщо це вам?», «Це наша справа», «Не можна цього взагалі»… Я не могла зрозуміти, чому? Мало того, на той момент всі казали: «А в чому взагалі проблема? У нас безправні жінки? Хіба?» Тільки пізніше, коли ми почали з цим працювати і показувати, як усе виглядає насправді, колеги почали розрізняти стереотипи, стали бачити те, чому не надавали значення, замислилися про перерозподіл ролей, про видимість статей там, де вона була затьмарена, тощо.
У медіа «колоніального типу» негласно вважалося, що жінка-презентерка має бути лише молода і гарна
Після років такого спротиву у дослідженні Гендерний профіль українських медіа медійники вперше, а їх там понад 200, розказали про себе все, як є. Не так давно я була в відрядженні в штаб-квартирі ЮНЕСКО, де представила цю нашу роботу. Колеги були захоплені й назвали її однією з найкращих європейських практик. А особливо той аспект, що ми працюємо над цим в умовах війни. Подібну оцінку ми отримали й нещодавно в ООН, де під час роботи Комісії у справах жінок я ділилася цим досвідом. Копії цих досліджень полетіли на різні континенти.
Раніше ми разом із доценткою кафедри соціології Києво-Могилянської академії Тамарою Марценюк розробили методологію гендерного моніторингу з тематики війни. І ця робота — також унікальна.
Чимало жінок, які працюють у медіа, особливо в регіональних, сьогодні ризикують собою
Внаслідок мобілізації чимало чоловіків змушені залишати свої посади у цивільному житті, зокрема й у медіа, та йти в армію. Натомість, більше роботи переходить в руки жінок, часто — нової для них самих, або ж це більші обсяги й більша відповідальність. Яким чином це змінює гендерну картину в редакціях?
На фронт пішли, і продовжують йти багато хлопців і чоловіків, але і жінки теж — кличе обов’язок виборювати нашу свободу. Чимало жінок, які працюють в медіа, особливо у регіональних, сьогодні ризикують собою, ведучи репортажі з гарячих позицій, під обстрілами дістають для своїх глядачів, читачів, слухачів важливу для збереження життя людей інформацію, забезпечують доступ до зв’язку, ведуть зйомку, відбудовують зруйновані інфраструктури своїх каналів і студій. Я знаю дуже багато таких прикладів на Чернігівщині, на Сумщині, на Полтавщині, на Херсонщині…
Чесно сказати, в медіа я ніколи особливо не відчувала «статевої» різниці в ньюзрумах, хоча вона була, звісно. Сьогодні війна все ще більше змінила.
Гендерний профіль українських медіа — це перший його [дослідження] етап. Важливо було зрозуміти й зафіксувати, що і як саме відбувається у цій сфері. Наприклад, колись існував стереотип, ніби у керівниках в медіа переважно чоловіки. Згадане вище дослідження показало інше. Виявляється, керівні посади в медіа у більшості обіймають жінки. Цікаві дані є й про те, кого більше серед ведучих, серед «польових» кореспондентів.
Жінка-презентерка має бути лише молода і гарна
Ще один цікавий аспект: чим старші працівники і працівниці медіа, тим менше серед них жінок. Чоловіки старшого віку вважаються окей, коли вони працюють на екрані чи у медіа взагалі. Мабуть, це теж стереотип — у медіа «колоніального типу» негласно вважалося, що жінка-презентерка має бути лише молода і гарна. Старші жінки, незалежно від таланту чи професіоналізму, не відбиралися для роботи. До речі, на відміну від західних практик. Напевно, ви бачили спроби деяких каналів поставити ведучих вести новини у вечірньому вбранні — як кажуть в мережах, «для привернення уваги».
Раніше молоді жінки вели, наприклад, погоду часто у досить відвертих вбраннях.
Ну, вибирали форми. І це було жіночою медійною версією професії, що насправді зветься «використанням жіночого тіла з комерційною метою». Хоча в нас був і старший ведучий погоди, дуже популярний — Микола Луценко, який працював на ICTV. Шкодую, що він вирішив уже зійти з екрана. Але все ж таки, коли жінки старшали, саме вони переважно йшли в тінь. Зараз теж так відбувається.
От, наприклад, чи ви пригадуєте, щоб на українському телебаченні шоу вели старші жінки? Я пригадую, колись Тамара Щербатюк вела програму Надвечір’я, дуже довго. Але саме тому, що ця програма була якраз для старших людей, для «пенсіонерів», як у нас називають старше покоління. До речі, так ніколи не називають старшу генерацію на Заході, там немає такої «категорії» як пенсіонер чи «бабушка».
Сексизм у вишах та журналістська освіта
Нещодавно мав місце скандал в київському Інституті журналістики, де студентки звинувачували одного з викладачів у сексистських висловлюваннях. Також зробили анонімну гугл-форму, де зібрали анонімні розповіді інших студентів та студенток, які стикалися з некоректною поведінкою цього викладача. Серед відповідей у цій таблиці, зокрема, було і про те, що викладач висловлювався в стилі «на телебаченні працюють лише красиві», або треба вдало вийти заміж. Це я до того, що таке ставлення, на жаль, іноді починається не з редакції, а ще з університетів. Хоч, звісно, не всі викладачі такі.
Не всі такі, так. Я, до речі, в своєму житті теж стикалася з такими випадками. Та і взагалі жила в той час, коли жінки потенційно не вважалися кимось як важлива людина. Тоді ти не могла стати в центральній журналістиці кимось, якщо: не була чоловіком, членом компартії, не мала київської прописки. Все це на той момент стосувалося мене.
Читайте також: Сексизм і проросійські погляди: чому вимагають звільнити викладача КНУ ім. Шевченка
Тоді навіть коли напишеш розписку, і кров’ю підпишеш, що ти ніколи не вийдеш заміж, не народиш дитину, це не вважалося індульгенцією — ти завжди була ніби такою бракованою співробітницею. Тому що ти — жінка, яка має свою функцію. Раптом ти все ж якось пробивалася, то інколи мала приховувати свою вагітність, ризикувати здоров’ям, виконувати значну й часом шкідливу роботу за менші гроші й за нуль подяки. Тут у мене теж є багато чого розповісти із власного життя.
Сьогодні я, попри все, бачу багато змін. Уже чимало людей думають і діють інакше. Діють інакше й жінки, дівчата, інакше мислять хлопці й чоловіки. Ми взагалі сьогодні нація, варта захоплення.
Речі, які ви згадуєте про цього професора, треба негайно змінювати. Такі люди не можуть викладати. Зараз у Інституті журналістики змінився директор, я впевнена, що він покладе таким явищам край. Журналістська освіта також потребує кардинального оновлення.
Словник «небажаної лексики» для медіа
У серпні 2023-го в одному зі своїх інтерв’ю ви зазначали, що в Україні планується словник «небажаної лексики» для медіа, тобто не толерантної, такої, яка не є рекомендованою до вжитку через некоректність термінів. Чому такий словник потрібен?
Трохи навпаки. Ми працюємо над рекомендаціями щодо того, як говорити в ефірах коректно. Як уже згадувалося у нашій розмові, як ми разом із різними спільнотами працюємо над тим, щоби наші медіа ставали сильнішими у толерантності мовлення.
Коли ми говорили з усіма групами, про які я розповідала — національні спільноти, гендерні, релігійні, інші спільноти, — всі визначали зокрема спільну проблему: вони в медіа є невидимими. Наприклад, роми кажуть, що їх ніколи не запросять прокоментувати щось, що не стосується злочину. І вони не хочуть зватися «циганами». Фіксується стереотип, що ром — це кримінал. Або, наприклад, єврейська громада каже, що єврейського експерта переважно покличуть на [коментування] проблеми в Умані, якщо там щось станеться чи, в кращому випадку, на єврейський Новий рік. Те ж саме говорять релігійні діячі, які могли б коментувати не лише Великдень чи Різдво, а й прикрі випадки в церкві.
Ветерани, люди з інвалідністю наводять інші приклади, коли в медіа їх статус плутають із хворобами чи смертельними вироками, що може викликати жалість, принижує гідність. Часом у медіа ситуації на зразок «ветеран такий-то без рук, без ніг вступив до вишу», або «така-то на колясці [Використання термінів «коляска», «інвалідна коляска» або «інвалідний візок» вважається не коректним. Рекомендована термінологія: крісло колісне] виходить заміж», подається як щось надзвичайне.
Україна — мультикультурна, мультирелігійна країна з багатою історією. Країна, багата на освічених, розумних людей з різних спільнот. Тому таким чином ми і рекомендуємо будувати медіапрояви. А також разом із цими правозахисними ГО створюємо словник-рекомендації про те, як правильно говорити одне з одним, представляти одне одного без дискримінації, толерантно й гідно. Ми консультуємося з громадськістю, і нам радять, що вважається образливим, що коректно, а що — нейтрально.
Ці словники-рекомендації будуть постійно доповнюватися й змінюватися, бо з часом усе змінюється і в стосунках у суспільстві, й у поняттях. Те, що раніше для когось було нормальним, сьогодні звучить або образливо, або для цього є інакші визначення. Чому це важливо? Бо стосується життя людини, яке є найвищою цінністю.
Фото — Дмитро Ларін із сайту Жінки в медіа
