Повага
  • Головна
  • Колонки
  • «Гарем главкома». Як я стала головною ескортницею та пропагандисткою у Росії
Колонки

«Гарем главкома». Як я стала головною ескортницею та пропагандисткою у Росії

«Коханка Залужного, ескортниця, нацистка й феміністка». І це ще не всі таланти, якими мене нагородила російська пропаганда. Я, як і багато моїх колег-журналістів, є в лонг-листі терористів у Росії та на окупованих ними територіях. Але мало хто може похвалитися таким послужним списком. І я хочу поділитися, як працює гендерна дезінформація загалом та як я з цим живу зокрема.

Повернімося до грудня минулого року. Український «5 канал» випускає календар із оголеними журналістками, щоб зібрати гроші на рації для ЗСУ. Низка медійних організацій висловлюють позицію, що це неприпустимо, і що це сексуальна об’єктивація жіночого тіла, і неважливо, з якою метою це зроблено. Фейсбук традиційно ділиться на два табори. І дискусія про сексизм дуже швидко перетворюється на моє нічне жахіття. Частина, здавалося б, інтелектуального експертного середовища починає аргументувати свою позицію «за оголених журналісток», м’яко кажучи, не дуже професійно, грубо і з особистими образами.

Підключаються радикали (українські радикали, російською пропагандою навіть ще й не пахне). Починається кібербулінг мене — як злої заздрісної феміністки без сексуального життя з різними вадами, погрози, доксинг (розкриття персональної інформації про людину, її родину, адреси, телефони тощо). У телеграм-каналах поширюють повідомлення «шукаємо колишніх Сампан, щоб купити в них її нюдси». Надсилають смски моєму чоловікові з усіма подробицями сексуального життя. Створюють сторінки на OnlyFans із моїми фото в купальнику. Постять фотографії мого сина з огидними дописами, яких я навіть повторювати не хочу.

Російські ЗМІ не чекали довго й підхопили весь цей бруд. Так з’явилася «ескортниця, онлайн-проститутка, нацистка, пропагандистка» і багато інших характеристик. Тому якщо загуглити мене українською або англійською мовою, можна побачити моє повсякденне реальне життя: фронт, ефіри, інтерв’ю, репортажі з війни. Але якщо це зробити російською мовою або в російських пошуковиках, то моє життя набагато цікавіше й різноманітніше, ніж можна собі уявити. І все було би смішно, якби цими пошуковиками не користувалися іноземні колеги, з якими ти знайомишся, скажімо, на якійсь міжнародній конференції.

Не виправдовуйтеся й не намагайтеся запевнити всіх, що це неправда

Але це все контекст. «Кому ж ти так перейшла дорогу?» — питають мене мої друзі й колеги. Відповідаю: це помста за позицію, а не особиста антипатія. Гендерна дезінформація з сексуальними наративами покликана принизити гідність, залякати, шантажувати і врешті-решт зламати людину, змусити її замовкнути. Коли ти дискредитована публічно, тобі тяжко відбілити своє ім’я, навіть якщо всі «факти» про тебе — це абсолютна маячня. Тому моя порада in anvance — не виправдовуйтеся й не намагайтеся запевнити всіх, що це неправда.

Читайте також: Спорт не для дівчаток?

Здебільшого гендерна дискримінація в медіа стосується саме жінок — о, сюрприз. Якщо ти голиш ноги, ти «неправильна феміністка». Якщо не голиш — не можеш бути 10/10. Занадто товста для такої посади, занадто красива для такої професії, занадто молода, аби щось очолити, занадто стара, щоб повести за собою молодий колектив. Занадто слабка, щоб керувати підрозділом, занадто сексуальна й відволікаєш у кадрі. І жодного слова про професійність і багаторічну працю, бо кому це цікаво. Бо коханка Залужного і ескортниця не можуть претендувати на те, щоб її слухали, сприймали й поважали. Хоча після статті про «гарем главкома» я отримала від своїх друзів багато іронічних «молодець» і «я тобою пишаюсь». Тут хейтери схибили.

Гендерна дискримінація чи кібербулінг із погрозами має каратися законом

Тепер щодо «терористки, нацистки, пропагандистки, феміністки». Останнє — це взагалі стигма. Такі терміни вживають для демонізації того, кого ти хочеш знищити фізично, психологічно чи медійно. Коли ти називаєш когось словом, яке тобі вороже, огидне, небезпечне, ти перерізаєш асоціацію цієї особи чи групи осіб із чимось людським. І виправдовуєш свою ідею на вбивство, тобі психологічно легше це зробити чи навіть приємно. Ти свято віриш, що ця гидота не має право на життя і спокійно виконуєш свій обов’язок.

На війні це навіть добре, інакше можна з’їхати з глузду чи стати пацифістом, якщо постійно думати, що твій ворог — це особистість, у нього є мама й діти, які за ним плакатимуть. Але Кремль це робить системно, вкидаючи величезні гроші. Переконуючи власне населення в тому, що українці — не люди й не мають права на життя, європейці — геї та наркомани, американці — вічні вороги, які мріють перемогти «вєлікую россію».

Найсумніше те, що в самій Україні люди граються в ділення на табори і якісь міжплемінні війни в часи, коли робити це небезпечно. Радикали активізуються, коли треба напасти на якийсь із цих таборів чи на окрему людину. Достатньо лише підтягнути своїх підписників. І всі разом: «давайте будемо п*дити феміністок», щоправда, не встаючи з дивана. Дискусія має завжди залишатися дискусією, і чиясь власна думка, навіть якщо вона суперечить твоїй, має право на життя. Звісно, якщо не суперечить національній безпеці чи реально не загрожує життю інших. Ну а гендерна дискримінація чи кібербулінг із погрозами має каратися законом, тільки от російська пропаганда поза ним.

Завжи є щось, що сильніше за всі ці хейти, образи чи цькування. Завжи є люди, які тебе підтримають, бо знають правду. Ніколи не полишай свою боротьбу, адже тоді ти програєш.

Ірина Сампан

Схожі записи

«До обіду ця хоробрість минає»: чому я боюся публічно рефлексувати

Ольга Вірста

Чим рух за права людини корисний для сучасної Церкви?

Троє дітей та робота?

Анастасія Багаліка