– Чому ти мовчиш, мамо, – каже на надриві, – хіба я знала, що так вийде? Ми прожили з ним дев’ять років. Я не могла навіть подумати, що таке може статись.
Київ. Дві жінки сидять за столиком неподалік від мене. Старша насуплено дивиться повз свою дочку й беззвучно плаче.
– Мамо, ти ж сама говорила – боїшся, що внуків не побачиш, а я вже скоро народжу. Ти ж хотіла внуків, мамо, – розпачливо шукає уваги молода жінка.
Мама витирає сльози, але на доньку не дивиться.
Читайте також: Про материнство. Відверто
– За що мені таке? Не таких я хотіла внуків. Не безбатченків. Підвела ти мене. Опозорила. Хіба я тебе так вчила жити? Треба було хоть розписатися, а потім розвестись. А так… Позор. Що я людям скажу.
Молода жінка застигає:
– Позор? А чого позор, мамо? Хіба так не стається? Є чоловіки, які не хочуть бавити дітей, ростити їх. Бо хочуть жити для себе. От тільки не всі про це кажуть. А є такі, що одружуються й за рік розходяться, і що? Так краще?
– Ти себе до них не рівняй. Вони хоть женяться. І всі бачать, що їх хтось хтів. Не хоче, то не хоче, а нащо ти без нього народжувати зібралась? Для кого?.. Боженьку, що ж мені тепер людям казати? – продовжує побиватися жінка.
Дочка блідне:
– Нащо? Бо вагітна. Бо хочу мати дітей.
Мама піднялася:
– Хочеш, то матимеш. То він, певно, через тебе пішов. Бо ти ж не вмієш змовчати. Но пащекуєш. А до мене в село не приїзди. Не треба мені того позору. Така була гарна дитина, медалістка – і тьфу в подолку принесла.
Читайте також: – А можна мені..? – Лайна!
– Боже мій! Мамо! В подолку? Що ти мелеш? Ти знала Андрія.
– Я тобі раз сказала. Не треба мене позорити. Ото не треба було тоді в вісімнадцять років носом крутити. Хтів тебе сусіда замуж – треба було йти. А кому ти тепер треба – стара діва? Божечки, як я тепер селом пройдусь, як мені до церкви ходити через таку дочку. Я не заслужила це все.
– Мамо, що ти говориш. За якого сусіда? Він же спився.
– Спився – не спився, але чоловік. І вже люди нічого не скажуть. Ну розведут руками, пожаліют. Бо так буває. А так. А так нікому ти не треба. Тьфу…
Олеся Венгринович
