Image default
Колонки

Про материнство. Відверто

Вікторія Кобиляцька

Якось в Facebook відома мисткиня розповіла, як їй тяжко після народження дитини. Поскаржилася, що не може працювати так, як раніше. Вийшов дуже щирий пост про материнство та пошук себе. Реакція не забарилася. Знайшлося чимало індивідів, яким конче треба було відреагувати, вставити свої в’їдливі п’ять копійок, розкритикувати й дорікнути – мовляв, навіщо народжувати, якщо не готова бути матір’ю. Мисткиня не витримала шквалу критики й видалила пост.

На жаль, у нашій країні досі існує хворобливий культ материнства. Абсурдність ситуації полягає в тому, що переважна більшість притомних жінок розуміють, що насправді просто мусять відповідати стереотипним уявленням, але нічого з цим вдіяти не можуть. Народити дитину – це щастя. Говорити про труднощі, які супроводжують цей процес – моветон і «фе». Точнісінько як про померлого – або добре, або ніяк.

Коли я 14 років тому стала мамою, в мене не було Інтернету, а книжки не рясніли реалістичними пасажами про материнство. Чоловік зранку до вечора ходив «полювати на мамонта», тож я лишалася з малюком і своїми думками-страхами про те, чому він не спить, багато плаче й не набирає вагу, а я не почуваюся щасливою просто від того, що годую його грудьми. Це тривало майже рік. Страшний рік непевності, невпевненості та інформаційного вакууму. Так, було багато світлих і радісних моментів, але труднощів ніхто не відміняв.

Доливав масла у вогонь російськомовний журнал про материнство, де все подавали так «мімімішно», що мене постійно переслідувала думка – «що зі мною не так?». Якби тоді в мене був Facebook, якби тоді про своє материнство написали Оксана Забужко чи Євгенія Кононенко, якби пост був так само пронизливий, як той, який днями видалила вже згадана мною відома мисткиня, думаю, мій стан кардинально змінився б у кращий бік. Інколи дуже важливо відчути й зрозуміти, що ти не одна у своєму… щасті, що схожі почуття-переживання є в усіх жінок. Однак цього не сталося, і мені знадобилося ще дуже багато часу, щоб осягнути все самотужки.

Нині з цим якось простіше. Інформації дуже багато. І якщо не вимикати тумблер критичного мислення, то молодим мамам дуже навіть спокійно можна пережити період «становлення». Принаймні, так мені досі здавалося. Аж доки не почала читати коментарі до видаленого посту. І раптом зрозуміла, що в цьому питанні насправді мало що змінилося. Як виявилося, міф про «мімімішність» материнства таки невмирущий, а тих, хто зважується бодай зробити крок до його розвінчування, відразу починають цькувати-засуджувати.

Ти свіжоспечена мама? Отже, мусиш за замовчуванням бути щасливою й фонтанувати позитивом, навіть якщо не спала кілька тижнів поспіль. Мусиш бути привітною, коли незнайомі бабусі розказують тобі, як шкідливо носити дитину в слінгу, і допитуються, чому малюк без шапки. Ти ж мама. Усміхайся й дякуй. Мусиш узяти візочок із дитиною і, як пір’їнку, носити його через сходинки й поребрики. Універсальний дизайн? Безбар’єрне навколишнє середовище? Ні, не чули. Розкажіть про це молодій мамі, яка живе у збудованій за радянських часів «хрущовці», де взагалі немає ліфта. Звісно, українські жінки такі прекрасні берегині, що вміють переносити візочки по сходинках силою думки. Що ще? Ага, мусиш годувати грудьми. Але прикриватися, якщо годуєш на людях. Утім, краще не годувати на людях. Чула народну мудрість «народила — сиди дома»? Так отож. І так далі в цьому ж жанрі.

Попри абсурдність ситуації, так чи інакше виникає враження, що всі вже давно знають, що ти мусиш робити-думати-відчувати, це не обговорюється й не піддається сумніву. Не дай Боже заїкнутися, що тебе щось не влаштовує, а радість материнства часом асоціюється мало не з пеклом. Втомилася, не відчуваєш любові до малюка, потерпаєш від сильної кровотечі? Ти ж мама. Налаштуйся на позитив. І краще не зізнаватися, що хронічний недосип провокує думки про самогубство, а від депресії складно сховатися, просто увіткнувши носа в потилицю немовляти і вдихаючи неповторний запах.

Так, малюки гарно пахнуть, коли вони в чистому підгузку і спокійнісінько сплять, кумедно сопучи носиком. Але жінці  для повного щастя потрібно не лише це. Хтось дуже обмежений і примітивний вигадав, що жінки можуть реалізувати себе тільки через материнство, і якщо дитина народилася, то це вже вищий щабель, мега досягнення, яке називають «простим жіночим щастям». Робота, кар’єра, професійна самореалізація відходять на другий план. Натомість міфічну опцію «радість материнства» прибрати неможливо, вона вмикається автоматично ще в пологовому і за замовчуванням супроводжує жінку все життя.

І все б нічого, але цей хор голосів про «мімі-радість» шкодить більше, ніж здається, адже чинить потужний психологічний тиск на жінку, яка щойно стала мамою, змушуючи її думати, що вона повинна, а чого не повинна, знецінюючи її біль, переживання та труднощі, які доводиться долати. Це якийсь особливий, збочений вид дискримінації, в рази гірший від усіх інших, бо прихований і практично неідентифікований та невивчений…

І наостанок — знаєте, що засмучує найбільше? Згаданий пост (чи точніше – перепост) коментували не лише чоловіки, а й жінки. Не знаю, звідки ростуть ноги в цієї мізогінії, але насправді дуже прикро, що деякі жінки замість того, щоб підтримати, починають цькувати.

Вікторія Кобиляцька

Схожі записи

Чи все гаразд з «Кореспондентом» і «британськими вченими»?

admin

Більше рекламних акцій, сексистських і різних

Ботанова Катерина

Чого моя прабаба не любила жінок?

Осока Сергій

Залишити коментар