Image default
Статтi

Знецінення, вигорання та «релігійні заморочки» — інтерв’ю з гендерно-чутливим гінекологом Кирилом Венцковським

У час пандемії COVID 19 лікарі опинилися в загрозливій ситуації. Специфіка їхньої роботи часто не дозволяє працювати з дому, адже лікування людей чи надання їм медичної допомоги не завжди можна відкласти на потім чи зробити дистанційно. Повага поспілкувалася з лікарем, акушером-гінекологом Кирилом Венцковським про те, як змінилася його робота в час карантину, а заодно й розпитала про сексизм та міфи в його професії. 

Катерина Мацюпа: Як карантин вплинув на вашу роботу? 

Кирило Венцковський: У кожної людини є ризик зіткнутися з цим захворюванням, у лікаря він трохи більший. Але я не працюю у сфері, де є потенційний ризик інфікування, трохи інша специфіка роботи. Є масковий режим, обмеження відвідування, обмеження планових заходів, медичних планових оглядів, але загалом, технічно робота залишилася тією самою. Це все впливає, перш за все, на психологічний стан пацієнток. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Встигаю тільки поспати і погодувати кота — лікарки розповідають про роботу в період епідемії

Катерина Мацюпа: Ви стикалися з тим, що у ваших пацієнток був діагноз COVID 19, чи підозра на нього?

Кирило Венцковський: Я в роботі з цим жодного разу не стикався. 

Катерина Мацюпа: Партнерські пологи через карантин досі заборонені?

Кирило Венцковський: Партнерські пологи  в Києві вже дозволені, але на самому початку — це березень, квітень, були заборонені, от тільки в травні вони до нас повернулися. 

Катерина Мацюпа: Що для вас партнерські пологи? 

Кирило Венцковський: Треба чітко визначити, хто є партнером на пологах, яка роль цієї людини, наскільки ця людина з власного бажання там опинилася — це дуже важливо. Я ставлюся до партнерських пологів цілком добре, мені здається — це хороша штука, але при виконанні певних умов. Якщо ми беремо найбільш розповсюджений варіант, коли породілля приводить на пологи чоловіка, то тут багато нюансів, які треба враховувати. По-перше, в нашому суспільстві є певне сприйняття чоловіків… Нас так виховували, багато хто так мислить — шаблонно, що чоловік у будь-якій ситуації має діяти. Включається: “Ти що, не мужик?! Роби що-небудь!”- Це гендерний стереотип, який існує, і від того, що ми з вами назвемо його стереотипом — він не зникне. Тут чоловік потрапляє в ситуацію, що він безсилий, безпорадний, не розуміє що відбувається, і взагалі: він тут найменш значуща фігура. Все робить жінка, є якісь сторонні люди, які чи то допомагають, чи то повз проходять, але він явно не в центрі уваги. Для декого це психологічно важко. Залежить ще від життєвого досвіду, від характеру. Хтось це переживає всередині, а хтось намагається перенести на оточуючих, намагається щось довести в стилі: “Ні, я тут зараз “порішаю”, бо знаю краще за всіх!”. Добре, якщо він туди прийшов добровільно — так собі вирішив, що має там бути, допомагати. Але буває така ситуація, коли його змусили. От жінка сказала: “Підеш зі мною”. Потім він думає: навіщо я сюди прийшов?! Тому однозначно сказати, як я до цього ставлюся — складно. Зрештою, це не мені казати: добре партнерські пологи чи погано. Це крута штука, але вона має бути в парі. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:“Заборона партнерських пологів через карантин для мене — велике розчарування” — вагітна жінка 

Катерина Мацюпа: Моя знайома, яка народжувала нещодавно, попросила чоловіка бути присутнім на пологах. Її аргументом було те, що поряд має бути близька людина, бо це додатково убезпечить від непотрібних маніпуляцій чи безвідповідального ставлення лікарів, медичного персоналу, від емоційного, а то й фізичного тиску. Тут починається тема акушерського насильства. Чи знайомі ви з таким терміном і як до нього ставитеся? 

Кирило Венцковський: Термін абсолютно не новий. Якщо є недовіра до лікаря, якась психологічна несумісність, або жінці не подобається, як лікар з нею говорить, як поводиться, що говорить, з’являються сумніви з приводу професійності — можна замінити такого лікаря. Це краще, ніж примушувати чоловіка йти туди, якщо він не готовий до цього психологічно. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вивчення післяпологової депресії — це історія расизму і сексизму — гінеколог

Акушерській агресії дуже багато років, це справді велика проблема. Минулого року я трохи переглянув своє ставлення до явища, бо завжди вважав, що акушерське насильство — це проблема бідних країн. Але я був неправий, бо в жовтні минулого року на Генасамблеї ООН був окремий блок, доповідь, де говорили, що ця проблема існує скрізь.

Катерина Мацюпа: Чому, на вашу думку, таке явище виникає? Наведу відомий мені приклад. У мене є знайома-акушерка, яка працює в Києві. Вона розповідає, що коли тільки прийшла в професію — дуже хвилювалася за кожну жінку. А зараз вона звикла до певного напруження, стала нечутлива до проблем, фізичного болю, що виникає в інших жінок на її очах. Коли її зміна закінчується, вона хоче пришвидшити “затягнутий” на її думку процес, може розізлитись і, наприклад, накричати на жінку, яка народжує. Що ви можете розповісти? 

Кирило Венцковський: Це ідеальна ілюстрація того, що відбувається. Героїня вашого прикладу працює в Україні, в наших реаліях. Я зараз не буду й не хочу її виправдовувати, опишу, з чим вона стикається кожного дня, бо це пояснення суті проблеми, з якою треба працювати. Кожного дня вона стикається зі знеціненням значимості результатів своєї роботи, із засудженням без натяку на подяку — це дуже часто буває в межах нашої системи охорони здоров’я. Вона стикається з адміністративним тиском — це також, на жаль, існує. 

Катерина Мацюпа: Що таке адміністративний тиск, в цьому контексті? 

Кирило Венцковський: В Україні повага керівника до підлеглого — це радше свято, а не система відносин. Особливо, якщо це відносини через кілька щаблів. На жаль, це так, і ми маємо про це говорити, бо маємо це викорінювати. 

Читайте також: Вір мені, я лікарка

У будь-кого, хто працює в системі охорони здоров’я, є певне професійне вигорання. Але якщо воно компенсується певними перспективами, повагою, гарним соціальним забезпеченням — це трохи інша історія. Давайте уявимо ситуацію, коли ця ж сама акушерка працює в умовах, коли її роботу цінують, коли їй не треба якнайшвидше закінчувати зміну, а вона спокійно передає цю зміну наступній акушерці, всім посміхається, каже своїм колегам: “Дякую за чергування!”, бажає пацієнтам щастя, здоров’я і спокійно йде додому, а не має закінчити всю роботу сама. Коли в неї зміна триває не так, як в Україні, 24 години, а 8 годин. Коли вона бадьора, соціально забезпечена, вмотивована. Можливо, це не вирішить проблему повністю, бо є ще банальна вихованість, одними грішми проблему не вирішиш, на жаль, проте ми маємо вирішувати її різними шляхами, і це один шматок фундаменту. 

Є ще питання, як людина потрапила у професію. Багато людей потрапляють просто тому, що так сталося, а потім бояться її покинути, бо більше нікуди не візьмуть. Я зараз спілкуюся з молодшим поколінням, і мені дуже цікаво, я бачу, що вони ростуть в інших умовах і відрізняються від нас. Вони, можливо, більше читають, можливо, щось інше читають. З ними інакше розмовляють. Як виховували останні два радянські покоління, до яких належу і я? — “Сиди тихо! Ти що тут, найрозумніший?! Кому ти потрібен?! Звідси звільнять, більше нікуди не візьмуть!”. Коли ми вже констатуємо факт професійного вигорання — це люди, яким близько 40 років. Їх так виховували, потім вони в таких умовах працювали, зараз ми дивуємося, чому вони вигорають. Дивно було б, якби вони не вигорали. Але має значення і загальний культурний рівень. Як би ти не вигорав, якщо ти чемна, вихована людина — це накладатиме відбиток на те, як ти спілкуєшся, незалежно від того, втомився ти чи не втомився. Підсумовуючи скажу: це дуже велика проблема, яка містить багато чинників, і це проблема освіти, зокрема. 

Катерина Мацюпа: Декілька жінок розповідали мені таке: у процесі пологів з’явилися розриви. Лікар, що супроводжував у пологах, каже: “А давайте я зашию вужче, ваш чоловік потім скаже “дякую””. Як оцінюєте таке формулювання колег? 

Кирило Венцковський: Таке формулювання у в мене завжди викликало обурення. Виникає купа запитань. Ми зараз що, розмовляємо про оновлення з метою монетизації, чи що?! Як на мене — це банальна невихованість. Наступне — непрофесійність.Таке формулювання неприпустиме, а якщо воно ще й було використане не при розмові тет-а-тет, а коли хтось ще чув, наприклад, той самий чоловік — це двічі або тричі неприпустимо. Зашити після пологів — це просто відновлення анатомії. Там, де тканини  розірвалися, вони зашиваються і все. Все інше — це вже питання того, наскільки лікар уміє спілкуватися з пацієнтами.

Катерина Мацюпа: Я особисто стикалася з переконанням, яке живе поміж жінок, що та жінка, яка народжувала дитину з допомогою Кесаревого розтину — гірша як мама і як жінка, ніж та, яка народила через пологові шляхи. Що Ви думаєте про таке переконання? 

Кирило Венцковський: Розпочну з жарту, який мені розповів один мій колега-психіатр. Якось ми з ним говорили на схожу тему, і він питає: “Яка мама краща? Та, яка народила через природні пологові шляхи, чи та, яка народила шляхом Кесаревого розтину?” Я кажу: “Ну і яка ваша відповідь?” Він каже: “Та мама краща, в якої дитина, коли стала дорослою, менше грошей витратила на психоаналітика.”

У цьому аспекті є певний соціальний тиск. В Україні, в нашому формулюванні, ми називаємо ці пологи “патологічними”. Ми ж тільки зараз переходимо на номенклатуру МКХ 10 перегляду, (МКХ — Міжнародний класифікатор хвороб — ред.)там, де стоїть діагноз із назвою “Розродження з допомогою Кесаревого розтину”. А як ми писали впродовж багатьох років? Пологи, номер, і визначення: “Патологічні” — це давали жінці у виписці. Одна жінка виходила з довідкою, де було написано: “Пологи фізіологічні”, а в іншої було написано “Пологи патологічні”. 

Більшість світової медичної спільноти зараз говорить про те, що Кесарів розтин має бути здійснений лише за показаннями, проте, у величезній частині розвинених країн серед цих показань є бажання жінки. Особисто я вважаю, що жінка має право обирати метод розродження. Ми маємо надати їй повну інформацію щодо переваг і недоліків кожного з методів, надати їй повну, вичерпну інформацію з приводу ризиків кожного з методів, перспектив відновлення, перспектив наступних вагітностей, перспектив наступних пологів. Проте, ця інформація має бути не в форматі залякування, а в форматі саме інформування жінки, відповідей на її запитання. Отримавши цю інформацію, жінка, якщо бажає, матиме час, обдумати це все, можливо – порадитись із сім’єю, можливо – побути наодинці сама з собою і  вирішити, проте рішення жінки має бути враховане — це моя особиста думка, і я вважаю, що це дуже важливий компонент для цивілізованої системи охорони здоров’я.

Катерина Мацюпа: Є закиди правозахисниць, окремих жінок, у бік лікарів і медичного персоналу, що вони не інформують про медичні втручання, які роблять чи збираються робити під час пологів. Чи можливо під час пологів усе пояснювати? 

Кирило Венцковський: Це абсолютно можливо, я завжди пояснюю пацієнткам, що навіть якщо в пологах виникає екстрена ситуація, що потребує дуже швидких дій, все одно ми маємо час, щоб заспокоїти родичів, сказати пацієнтці, що зараз ми діятимемо не узгоджуючи це з вами, бо є загроза для вашого життя. Але таких ситуацій — мінімум. У всіх інших випадках немає проблеми поговорити з пацієнткою, пояснити їй, що відбувається зараз, чого ми чекаємо, що повинно відбутися і що ми будемо робити, якщо це не відбудеться. Якщо ми вже кажемо про якісь втручання в пологах, то тут відповім шаблонно, але правильно: будь-які втручання в пологах, згідно з українським законодавством, мають бути виконані лише після інформованої згоди пацієнтки. Наприклад, ми пояснюємо пацієнтці, що відбувається певний процес, кажемо, що бачимо певні відхилення, хочемо уникнути можливих ускладнень, пропонуємо певне вирішення проблеми, адекватне в цій ситуації, воно відповідає протоколам або рекомендаціям МОЗу. Можна запитати: “Ви погоджуєтеся з нами? Якщо так, то поставте, будь ласка, свій підпис” — і все, це взагалі не проблема, це кілька хвилин. А якщо жінка не погоджується — окей, але будь ласка, поставте свій підпис, що ви відмовляєтеся від медичного втручання чи від медичної допомоги. 

Катерина Мацюпа: Як ставитесь до жінок, які не хочуть народжувати дітей? 

Кирило Венцковський: Я вважаю, що це вибір жінки. Перш за все, тут дуже важливо розуміти, що це — не моя справа. Це її життя, її тіло, її вибір. Якщо в мене все нормально з інтелектуальним, культурним рівнем, то я розумію, що є певні кордони, і поки вона мене не спитала про мою думку — я взагалі не можу її висловлювати. 

Катерина Мацюпа: Запитую вашу оцінку, бо доводилося дивитись багато телесюжетів про “чайлдфрі”, в яких часто з’являється гінеколог, що розкаже про взаємозв’язок підвищеного ризику раку молочної залози з тим, що жінка не народжувала дітей. 

Кирило Венцковський: Прицільно саме цим взаємозв’язком я не цікавився. Але ми можемо це зробити. Більшість досліджень, що торкаються таких важливих проблем, доступні, як мінімум, у тезисному плані. Якщо це дослідження Класу А, тобто абсолютно достовірне, виконане з урахуванням усіх вимог і потрапило в Кокранівську бібліотеку — ми можемо подивитися, чи справді це так. Я про таке не чув. Однак доволі часто виявляється, коли глибше копнути, що такі твердження впираються в якісь релігійні заморочки. Це теж доказовість “Класу А”, але трохи іншого. 

Катерина Мацюпа

Схожі записи

Верховний суд вперше пом’якшив покарання жінці, яка поранила чоловіка, захищаючись від насильства

admin

Що гендерні активістки розповідають про фемінізм молодим дівчатам

Жінки у збройних силах світу та України: на шляху до інтеграції

admin

Залишити коментар