Image default
Книжкова полиця Статтi

Уривок із книги Йоанна Ягелло «Як дві краплі води» 16+

Нова книжка відомої польської авторки Йоанни Ягелло «Як дві краплі води» нещодавно
вийшла українською у видавництві «Урбіно». Одразу після виходу роман здобув кілька нагород,
зокрема став Книжкою року 2018 польської секції IBBY, а також увійшов до престижного
міжнародного каталогу книг для дітей і юнацтва «Білі круки 2019» (The White Raven 2019)

Повага з дозволу видавництва публікує уривок із видання.

… Дивлюся в дзеркало. Що змінила в мені ця ніч? У позолоченій рамі з’являється дівчина,
така сама, якою була вчора, проте трохи інша. У мене сміливіший погляд. Я отримала те,
чого прагнула. З тим, у кого закохана. Усміхаюся до себе. У ванній не видно жодної
косметики, тож мені немає чим нафарбуватися, та дарма: я однаково здаюся собі гарною. Я
гарна. І я — жінка.
Виходжу з ванної й знаходжу інші двері, а тоді вітальню, де сидять ці чоловіки.
— Доброго ранку, — вітаюся жвавим, радісним голосом.
— О, принцеса встала!
— Де мої речі? Треба подивитися, котра година. І подзвонити мамі.
— Он там лежить твоя торбинка, — говорить Тихий.
Він як ось дивно на мене дивиться, не розумію, звідки цей погляд. Неначе чогось боїться чи
соромиться. Може, йому ніяково через те, що сталося?
Витягаю телефон, але він розрядився.
— Може, у когось є зарядка?
Хоч би мали, бо це така модель, що жодна інша зарядка не підходить. На жаль, як я й
гадала, потрібної в них немає.
— Блін, котра година? Мама точно хвилюється.
— Одинадцята. Вона подумає, що ти ще спиш.
А й справді. І чому я вічно через усе переживаю? Даремно.
— Можна подзвонити із твого телефону? — звертаюся я до Тихого.
— На жаль, ні, — голос його якийсь чужий, різкий.
— Чому? — дивуюся й раптом відчуваю, що голос мені застрягає в гортані. Щось тут не
те.
— Послухай, — починає Чорний. — Краще з’ясувати все швидко. Учора ти непогано
розважалася. Ти — класна дівчинка, і ми це оцінили. Ми отримали те, про що домовлялися,
усе було супер. Але забава скінчилася.
Отримали те, про що домовлялися? Я геть нічого не розумію з його слів. Кидаю погляд
на Тихого, але він здається якимсь відстороненим і більше не дивиться на мене, як раніше.
— Тепер ти повернешся додому, гарненько попрохаєш у матусі пробачення й нікому не
скаже ш, що тут була. Зрозуміла?
— Але… чому?
— Вона не зрозуміла, — каже Чорний. — Поясни їй.
Я раптом почуваюся, ніби дитина, що загубилася десь у космічному просторі. Мене це
просто лякає.
— Про що це ви? Що сталося?
— Увімкни телевізор, — наказує Адам Тихому.
Я вже хочу додому. Не уявляю, що тут відбувається.
Тихий підводиться й умикає телевізор, а тоді підходить до під’єднаного до екрану
лептопа. На екрані телевізора з’являється одне слово: «Анна».
Я дивлюся, мов загіпнотизована. Що це, у біса, таке? Що це???
Починається відео…

Схожі записи

Кампанія «Повага»: підсумки і перспективи

admin

У Польщі працює новинна редакція, куди беруть тільки жінок

admin

Заручниці родин: як впливає сімейний статус на політичну кар’єру українських жінок

admin

Залишити коментар