Останні роки точаться дискусії із приводу інтеграції жінок у збройні сили. Ставляться запитання на кшталт: Чи можуть жінки бути професійними солдатками (адже армія та війна – це так звана «нежіноча» справа)? Якою повинна бути сучасна армія: професійно закритою групою, чи має реагувати на соціальні зміни в суспільстві, зокрема на зміну ролі жінки у суспільстві?
Українська розвідниця. Фото: hromadskeradio.org
Американська дослідниця Меді Сігел виокремила три групи чинників, що спричиняють інтеграцію жінок в армію: зміни збройних сил; зміни соціальної структури суспільства та зміни культури. Під змінами у збройних силах дослідниця розуміє зміну концепції національної безпеки, воєнної технології, організаційної структури армії, призначення збройних сил та політики рекрутування військовослужбовців. Зміна соціальної структури суспільства полягає у тому, що протягом останніх десятиліть жінки активно вийшли на ринок праці та в публічну сферу. До культурних факторів Сігел відносить зміни культурних цінностей по відношенню до ролі жінки в західних суспільствах та популярність ліберального принципу рівності прав і можливостей.
Дійсно, участь жінок у військовій діяльності довгий час викликала суперечки. Аргументи противників гендерної рівності головним чином стосувалися фізичної та психологічної неспроможності жінок проходити військову службу, проблеми забезпечення згуртованості, боєготовності та підтримки морального духу загону. Але подібні аргументи неодноразово спростовувалися соціологічними дослідженнями. З’ясувалось, що жінки страждають від психологічних, фізичних незручностей та напруженого графіку роботи так само, як і чоловіки.
Численні експерименти також з’ясували перебільшення значення питання гігієни для військовослужбовиць. Щодо аргументу про деструктивну роль жінок в армії, то дослідження функціонування гендерно-змішаних підрозділів армії США також спростовують цей стереотип. Змішані підрозділи були більш схильними до емпатії, проявляли цікавість до національних, культурних особливостей країн, де проводилася операція, а також віддавали перевагу несиловим формам взаємодії з місцевим населенням.
Як це було у світі: міжнародний досвід залучення жінок до збройних сил
Вважається, що чи не вперше у світі жінки стали повноправними у Канаді в 1895 р. Їх приймали на військову службу в мирний час не тільки у структури забезпечення, а й у бойові частини. Прийняття в Канаді в 1985 р. Закону про права людини сприяло тому, що жінкам стали доступними 75% військових спеціальностей.
Ще одна батьківщина фемінізованої армії — Велика Британія. У 1653 р. там з’явилися перші жіночі військові шпиталі, розраховані на 350 поранених. А в 1917-1919 рр. у складі Британських Збройних сил були сформовані Жіночі королівські військовоповітряні сили, Королівський допоміжний корпус ВМС і Жіночий легіон секції автотранспорту чисельністю 100 тисяч осіб. А нещодавно у світових медіях з’явилася новина, що жінкам у Великобританії дозволять воювати на передовій.
Ізраїль також є яскравим прикладом залучення жінок на військову службу. Коли в 1948 році створювалася ця держава, жінки були активно залучені до оборонної діяльності. Окрім того, 26% офіцерів ізраїльської армії – жінки. Армія оборони Ізраїлю ЦАХАЛ на 35% складається із жінок.
Армія США – також приклад країни, де жінки інтегровані до майже усіх військових посад. На початку грудня 2015 року Міністр оборони США Ештон Картер заявив, що жінкам стануть доступні нові позиції, в тому числі в піхоті, розвідці та спецпідрозділах.
Більш привабливі умови служби для жінок намагаються створити і в Збройних силах Польщі. Віднедавна у польській армії започатковано посаду Уповноваженої у справах військової служби жінок. Це військовослужбовиця, яка опікується усім спектром «жіночих» проблем у війську.
Серед перших кроків до інтеграції жінок у НАТО була також розбудова політики рівних можливостей, боротьби із дискримінацією і домаганнями. Ще у 1961 році старші офіцерки НАТО організували конференцію задля обговорення ситуації із інтеграцією жінок у збройні сили країн Альянсу. У 1976 році було утворено таку структуру як Комітет із питань жінок у збройних силах НАТО, який у 2009 році було перейменовано на Комітет НАТО із гендерних питань. Відповідно до Резолюції 1325 Ради безпеки (2000) – яку Україна досі не підписала – підкреслюється важливість зміни бачення ролі жінок не тільки як жертв конфліктів, а й як учасниць розв’язання конфліктів і миротворчої діяльності на рівні із чоловіками.
Жінки в армії Ізраїлю, фото: www.idf.il
Жінки та збройні сили: українські реалії
Представництво жінок у сфері оборони України також поступово зростає, що відповідає загальносвітовим тенденціям. Але зростання чисельності військовослужбовиць, особливо служби за контрактом, пов’язана не з престижем самої служби, а, в першу чергу, з небажанням чоловіків займати малооплачувані посади. Окрім того, жінки займають переважно так звані «фемінізовані» спеціальності: медперсонал, фінансисти, логістика, зв’язок.
На початку жовтня 2015 року начальниця Управління комунікацій та преси Міністерства оборони України Оксана Гаврилюк на брифінгу в Києві повідомила, що участь у проведенні АТО вже взяли 938 жінок. Всього службу у Збройних силах України станом на початок жовтня 2015 року проходять близько 14,5 тис. військовослужбовиць та 30,5 тис. жінок працюють у Збройних силах. Майже 2 тисячі з них – це офіцерки, і 35 жінок займають керівні посади в Міноборони, Генштабі та підрозділах Збройних сил України.
Але кількість посад, які відкриті для жінок в українській армії, є невеликою. Ті, хто служить у Збройних силах України, стикаються із гендерною дискримінацією та упередженим ставлення із боку начальства. Так, згідно із результатами соціологічного опитування українських військовослужбовиць (2010) основними причинами гендерної дискримінації зазначено застарілі традиції та уявлення про роль і місце жінки у суспільстві; недосконалість нормативно-правової бази з питань захисту прав людини і громадянина (незалежно від його статі); відсутність дієвих механізмів впровадження ідей гендерної рівності; невідповідність гендерних стандартів Збройних силах України соціальним потребам військовослужбовців.
Олена Савенко, українка, що служить в армії. Фото: hromadskeradio.org
Збройні сили України мають розроблену гендерну політику, яка відповідає загальнодержавній гендерній політиці та передбачає забезпечення ефективного впровадження гендерного підходу у життєдіяльність війська для створення гарантій рівних прав та можливостей людини незалежно від її статі. Однак, виникає проблема із сталістю механізмів і реалістичністю упровадження заявленої політики рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.
Військовий конфлікт на українській території спонукає державу ретельніше поставитися до питання інтеграції жінок у збройні сили і надати можливість жінкам служити на передовій. Наприклад, чималий резонанс, зокрема, у ЗМІ, отримали представлені 5 грудня 2015 року результати соціологічного дослідження «Невидимий батальйон: участь жінок у військових діях в АТО».
Результати опитування 42 жінок, які воюють в АТО, засвідчили, що основні проблеми, на які вказали майже всі респондентки: проблема їхньої можливості приймати рішення в армії. Жінки фактично не допускаються до прийняття рішень у Збройних силах. Чимало з них не є офіційно оформленими, і, фактично, не мають можливості отримувати оплату за свою працю, а надалі не матимуть державних пільг, статусу учасниці бойових дій і всього, що з цього буде виходити. Інша проблема стосується того, що деякі жінки оформлені не на ті посади, якими займаються. Також на державному рівні достатньо не обговорюються такі побутові питання як брак спеціалізованого медичного обслуговування для жінок, відповідних розмірів форми і взуття, незадовільні умови проживання. Фактично, інфраструктура Збройних сил України облаштована під потреби чоловіків і виключає із армії жінок із їхніми специфічними потребами.
Тамара Марценюк
